Назва «Новоросія» більш органічна ніж «Україна», а радянській владі довелося викорінювати «новоросійскість» і насаджувати українізацію Південного Сходу?

Міфи та стереотипи

Назва «Новоросія» більш органічна ніж «Україна», а радянській владі довелося викорінювати «новоросійськість» і насаджувати українізацію південного сходу.

Історична реальність

Новоросія відпочатку було казенним поняттям, і не прижилося серед більшості місцевого населення.

На відміну від «України», поняття «Новоросія» не мало глибокого історичного коріння. Україна багато разів згадується в народному фольклорі, а також в історичних документах принаймні з початку XVII століття. Про Новоросію вперше почули, як про назву губернії, вибрану представниками імператорського двору. Ця назва відображала надії на успішну цивілізаторську місію на новопридбаних землях (для порівняння, британська колонія Нова Англія в Північній Америці), а також манеру «по-російськи» впорядковувати імперський простір. Новоросія ніби додавалася до трьох «історичних Росій»: Великоросії, Малоросії і Білорусії. Подібний креатив був притаманний імперським чиновникам і в пізніші часи. Наприклад, незадовго до російсько-японської війни 1904-1905 рр. планувалося створення на території китайської Маньчжурії адміністративної одиниці з назвою «Жовторосія» (дивись: “Новоросію заснували на землях, звільнених під час російсько-турецьких воєн?”, “До початку російської колонізації Північне Причорномор’я було безлюдною пустелею?”).

Після Катерини ІІ просування нового топоніму пішло на спад, однак Новоросія все ж встигла вкоренитися в літературних і чиновницьких колах (наприклад, у назві Одеського університету).

Серед місцевого українського населення поняття Новоросія особливо не прижилося. Раніше її території вважалися Диким полем, а з ХІХ століття їх зазвичай називали Таврією. Не затрималася Новоросія і в світовому сприйнятті. Наприклад, в зарубіжній картографії топонім Україна зустрічається набагато частіше. Якщо традиція показувати Україну (і навіть робити окремі карти України) розвивалася з XVII століття, то термін «Нова Росія» блимає лише на картах періоду російсько-турецьких воєн часів Катерини ІІ або на більш пізніх історичних, що показували ті часи. При цьому Новоросія локалізується в межах першої губернії, обриси якої вельми далекі від контурів сучасного українського південного сходу. Більш поширеним у картографії терміном виявилася «Південна Росія», що зазвичай охоплювала територію на південь від Києва і Харкова – від Бессарабії до Кавказу.

Термін «Україна», від початку був географічним, і до XIX століття не поширювався на весь ареал проживання українського етносу, але прецеденти називати так сучасні Херсонщину та інші південно-східні території були. Приміром, ще з кінця XVII століття відомо про «Ханську Україну», подекуди місцева Україна проскакує і на картах. До початку ХХ століття вже було зрозуміло, що «новороси» так не з’явилися, а ось українці були, і вони становили більшість серед населення Південного Сходу.

«Новоросія» вже не відповідала духові часу і нагадувала про кабінетні етнополітичні концепції типу триєдиної Русі.

Приміром, далекий від українського націоналізму (але не від широких народних мас) Нестор Махно вважав свої рідні приазовські степи українськими, а не новоросійськими. Недарма його загони називалися «Революційною повстанською армією України». Загалом, поняття «Новоросія» не прижилося навіть не через витіснення його «Україною», а з причини байдужості більшості місцевого населення до паперових проектів петербурзької бюрократії. У радянські часи цей термін був не заборонений, а просто вийшов з ужитку, остаточно переставши бути актуальним. Прикметник «новоросійський» став асоціюватися лише з містом на кавказькому узбережжі.

«Згадали» про Новоросію в 1990-і рр. політичні підприємці, які шукали історико-ідеологічної основи під плани відриву південно-східних областей від незалежної України. Їх справу продовжують сучасні «збирачі російських земель», що діють під виглядом сепаратистів і федералістів.