Міфи та стереотипи
Колонізація Північного Причорномор’я розпочалася при Катерині ІІ і українці тут ні до чого.
Історична реальність
Задовго до Катерини ІІ степи Дикого поля вже активно освоювали українці, вони ж зіграли головну роль і в колонізації краю Росією.
У XVI-XVII століттях майбутні Дніпропетровську, Запорізьку, Кіровоградську та Херсонську області освоювали українські запорізькі козаки і адміністрація Речі Посполитої. У цей період на місці майбутнього Дніпропетровська звели фортецю Кодак, а нижче за течією Дніпра з’явилися козацькі січі. В перервах між військовими походами, запорожці зуміли колонізувати значну частину майбутньої Новоросії, розвиваючи в степу осіле землеробство. Розлогі Вольності Війська Запорозького Низового ще задовго до Катерини ІІ були метою докладання військових і дипломатичних зусиль козацької старшини, польських королів, османських султанів, кримських ханів та російських царів (дивись: “Запоріжжя та Військо Запорозьке — це одне й те саме?”).
Розвивалася українська колонізація і вглиб турецько-татарських володінь, південніше запорізьких земель. Сюди з кінця XVII масово прибували українські біженці, що рятувалися від переслідувань після невдалих козацьких повстань Петра Іваненка, Семена Палія, Івана Мазепи. Якийсь час південна частина Правобережжя Дніпра навіть називалася Ханською Україною – з дозволу Бахчисарая, Петро Іваненко (відомий як Петрик) очолював місцеву адміністрацію як «гетьман Ханської України». Після поразки Мазепи і запорожців під Полтавою, протягом 1711-1734 рр. в кримських володіннях розміщувалася Олешківська січ (навпроти сучасного Херсону).
Активне заселення запорізьких і татарських земель відбувалося в 1734-1775 рр. в період існування Нової січі. Територію від Південного Бугу до Сіверського Дінця козаки розділили на адміністративні округи – «паланки». Наприклад, центр однієї з паланок – Прогноївськ – перебував на південному березі Дніпро-Бузького лиману. Центром Кальміуської паланки, що розкинулася від Сіверського Дінця до Дону, був козацький форпост Домаха, розташований на березі Азовського моря неподалік від сучасного Маріуполя. (дивись: “Донецкая и Луганская области – это исторические земли донских казаков, а не Украины?”)
Українці переселялися на південь, щоб уникнути закріпачення в лівобережній Гетьманщині. Крім того, Дике поле стало значно безпечнішим, ніж раніше. В середині ХVIII століття вздовж річок Кодима і Ягорлик виникають населені переважно українцями «ханські слободи»: Балта, Голта, Палієве Озеро, Перетети. Активне заселення причорноморських степів почалося в період агонії і загибелі Кримського ханства. Тут облаштовувалися піддані Російської імперії, християнські переселенці з Криму та Османської імперії, а також європейські (в першу чергу німецькі) колоністи.
Для того щоб освоювати нові землі, українцям була зовсім не потрібна «російська прописка». Однак Новоросія, як імперський проект, могла виникнути тільки на підконтрольних територіях, і спочатку це були старі козацькі володіння. (дивись: “Новоросію заснували на землях, звільнених під час російсько-турецьких воєн?”)
Переможні для Росії війни 1768-1774 і 1987-1791 рр. знищили татарську і турецьку владу в степовій Україні. Тільки слідом за російськими військами Новоросія змогла розширитися до чорноморського узбережжя. Чимала заслуга в завоюванні нових територій належить козацьким полкам Чорноморського козацького війська. Це військове формування створили із запорожців після зруйнування останньої Січі і ліквідації паланкового устрою Війська Запорозького Низового. В битвах під Кінбурном, Очаковом, Фокшанами, Римником, Хаджибеєм, Кілією, Ізмаїлом, Мачином, Бендерами взяли участь більше 42 тисяч українських козаків! За виявлену доблесть козакам-чорноморцям надали під поселення прибережні землі між Дністром і Південним Бугом. Як представники домінуючого населення, українці зробили вирішальний внесок у містобудування, створення інфраструктури та флоту в Новоросії (дивись: “Південний Схід — це переважно російські землі, що не відносяться до української етнічної території?”).