Більшовики подарували Новоросію Україні лише в 1920-ті (або 1930-ті) роки?

Міфи та стереотипи

Більшовики подарували Новоросію Україні вже у 1920-ті або 1930-ті рр.

«После революции большевики по разным соображениям, пусть Бог им будет судья, включили в состав Украинской союзной республики значительные территории исторического юга России… Cегодня это современный юго-восток Украины».
В.Путін

Історична реальність

Більшовики ще наприкінці 1917 р. визнавали теперішні південно-східні регіони частиною України.

На відміну від «буржуазного» Тимчасового уряду Росії, що ставив під сумнів приналежність південно-східних губерній, більшовики відразу після приходу до влади вважали їх частиною України (дивись: “Український національний рух спочатку не претендував на Південний Схід, а УНР територіально обмежувалася центральною та західною Україною?”). Червоні погоджувалися з проходженням кордонів України, згідно ІІІ Універсалу Центральної Ради, але при цьому ставили під сумнів легітимність Центральної Ради як керівного органу.

Наприклад, 17 (30) листопада 1917 р. Сталін наполягав на тому, щоб Київський обласний комітет РСДРП (б) став ініціатором скликання Всеукраїнського з’їзду рад, причому за справу повинні були взятися «кияни, одесити, харківці, катеринославці та інші».

У грудні 1917 р. українські більшовики утворили альтернативний уряд – Народний секретаріат, що ставив за мету об’єднати «для боротьби з Центральною Радою трудящих усіх місцевостей, на які претендує Центральна Рада». Належність  до радянської України південно-східних Харківської, Катеринославської, Таврійської та Херсонської губерній відображено також у інших деклараціях і договорах радянської влади  (дивись: «После революции 1917 г. большевики подарили Украине ее нынешний Юго-Восток?»; “Про повернення до дореволюційних губернських кордонів між радянськими Україною та Росією”).

Міф про пізнє входження до складу України цього регіону спирається, як правило, на аргумент про існування таких радянських державних утворень як Донецько-Криворізька, Одеська і Таврійська республіки. У березні 1918 р. вони були визнані складовими частинами радянської України, а пізніше взагалі ліквідовані. У цей період говорити про ефективний адміністративний контроль над територіями, що на них претендували радянські республіки (хоч Україна хоч ДКР), не доводитися. На місцях влада належала часто нікому не підзвітним місцевим радам (дивись: «Во время революции 1917-1920 Донбасс входил в состав ДКР, а не Украины?»).

Коли в травні 1918 р. радянська влада в Україні була повалена, російські більшовики вели переговори про кордон з Українською державою гетьмана Павла Скоропадського. Зі свого боку, вони претендували на велику частину нинішньої Луганської області, але українську приналежність основного масиву південно-східних територій не ставили під сумнів.

Під час свого другого наступу на Україну на початку 1919 р., більшовики проголосили створення Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР). 10 березня 1919 український Раднарком затвердив «Договір про кордони з Російською Соціалістичною Радянською Республікою», за яким кордони України у загальних рисах також відповідали ІІІ Універсалу.

З лютого 1919-го до жовтня 1928-го зміни російсько-української радянської адміністративної межі були незначними. Найбільші з них – це передача від України до Росії північних повітів Чернігівської губернії (Стародубщина) і від Росії Україні – деяких донських територій (більшу частину з яких через кілька років Росія забрала назад).

Дивись: «Таблица изменений границ советской Украины с РСФСР до 1939 г.».