До Голодомору українців в СРСР був 81 мільйон?

Міф

У 1931 році в СРСР українців було 81 мільйон – це на кілька мільйонів більше, ніж росіян.

«Українці – єдина нація в СРСР, чисельність якої за 50 років скоротилася вдвічі»
Виктор Ющенко: «Без исторической правды мы будем долго бродить в событиях даже сегодняшнего дня» // «Факты и комментарии». – 06.11.2007.

Історична реальність

Кількість українців В СРСР за переписом 1926 року становила (із заокругленням до тисяч) 31 млн. 195 тис. Саме ця кількість, часом з уточненням до однієї особи, називається в сотнях різних видань, у тому числі і в навчальному посібнику «На великой стройке», на який посилаються прихильники «81 млн». Але у цій книзі друкарі припустилися типографського хибодруку: в першій цифрі замість «3» помилково зазначено «8». (див. рис.1)

Що вказує на те, що число «81 млн.» – хибодрук?

1) Загальна обізнаність з результатами Всесоюзного перепису 1926 року по СРСР. В усіх публікаціях міжпереписного періоду (1926-1937), як, втім, і в пізніших виданнях, вказано 31 млн. 195 тис. українців (точне число – 31 194 976). Сторінку із видання 1930 р. пропонуємо до уваги читачів. (рис.2)

2) Вміння виконувати арифметичні дії. Загальна кількість населення СРСР за переписом 1926 р. – майже 147 млн., і вона ніким не піддається сумніву. Міфічні «81 млн.» українців разом із 78 млн. росіян у сумі дають 159 млн. Це на 13 млн. перевищує загальну чисельність  населення СРСР, в якому, окрім росіян та українців, проживало ще більше 200 народностей. Хибність «81 млн.» очевидна.

3) Звернення до результатів Всесоюзного перепису 1926 р. в радянській Україні. Адже в СРСР – і суперечностей з цього питання не існує – основна кількість українців проживала саме на терені УСРР. В Україні ж було зафіксовано 23,2 млн. українців. Про місця компактного розміщення українців за межами УСРР можна дізнатися з рис. 3.

4) Ознайомлення з текстом виданого в РСФРР агітаційно-пропагандистського навчального видання, у якому і допущено хибодрук. Наразі ця книга доступна у мережі. Її характерною рисою є агресивна демонстрація переваг радянського ладу. Тобто жодних реальних відомостей про українців, які б підважували радянську пропаганду, у цьому посібнику не могло бути розміщено. На підтвердження своїх слів демонструємо останні рядки попередньої (перед таблицею з хибодруком) сторінки цієї книги та її титул. (рис.4.)

5) Тверезий погляд на логіку побудови «таблиці для діаграм», де і допущено хибодрук. Там вказано лише найбільші народності СРСР, і вони розташовані за зменшенням кількості. Українці у цьому списку другі, тобто укладачі таблиці добре знали, що українців менше, аніж росіян.

6) Усвідомлення того, що хибодруки як явище існували і будуть існувати, що від цього ніхто не застрахований. Мало того, такий недолік є навіть у спеціалізованому (під егідою ЦВК СРСР) виданні з національного питання (рис.5). У цьому документі бачимо, що кількість українців вказана та ж сама – трохи більше 31 млн., зате кількість вірменів завищена на 10 млн. Але висновків про масове нищення вірмен радянською владою чути не доводилося.

7) Наявність маніпуляції із «прихованим» документом. Майже у половині дописів шанувальників «81 млн.» йдеться про те, що «такі ж дані подані у першій радянській енциклопедії 1926 року». При цьому жодних візуальних зображень чи вихідних даних такої книги не наводиться. І хоча гіпотетично подібний хибодрук можливий у будь-якому виданні, наразі твердження про енциклопедію виглядає як чиста вигадка, спрямована на підвищення авторитетності тези про «81 млн». Тим більше, що у справді виданих у 1926 р. перших чотирьох томах «Большой Совесткой Энциклопедии» (від літери «А» до «Барщина»; виданий вже в 1927 р. п’ятий том починався на «Барыкова – див рис. 6) про демографічні проблеми не йшлося.

Наслідки поширення міфу

Поширюючи відомості про «81 млн. українців» і роблячи наголос на величезних втратах, прихильники цього міфу вважають, що цим самим вони наводять переконливі аргументи щодо злочинності Кремля та жахливого геноциду проти українців. Але насправді ці аргументи нерідко спрацьовують з точністю до навпаки. Адже неправда породжує недовіру, а з’ясувати недостовірність цифри у 81 млн. неважко. Тому у стороннього читача мимоволі формується скептичне ставлення і до інших аргументів щодо рукотворності Голодомору і, відповідно, в цілому до твердження про Голодомор як геноцид.

Тривалий час теза про «81 млн.» поширювалася невеликою кількістю активістів та істотної загрози для іміджу України не несла. Врешті, міфів у суспільстві побутує чимало. Цілком нового і відверто негативного для України звучання проблема набула після публікації 6 листопада 2007 року в газеті «Факти» інтерв’ю Президента України Віктора Ющенка, де він заявив: «А щоб у вас не залишалося питань, чому Голодомор є геноцидом, зверніть увагу на дані статистики – перепис населення 1929 і 1979 років. Чисельність української нації була 81 мільйон, а стала 42 мільйони. Українці – єдина нація в СРСР, чисельність якої за 50 років скоротилася вдвічі».

Згодом розтиражований з легкої руки першої особи держави «доказ геноциду» був результативно використаний в міжнародній кампанії, спрямованій на заперечення Голодомору як геноциду. Доводиться визнати, що Росія досягла вагомих успіхів у цій кампанії значною мірою саме завдяки вмілому використанню процитованих нами слів Президента України. А наступного 2008 року російський президент Д.Медведєв, відмовляючись від запрошення на заходи, присвячені 75-літтю Голодомору, використав як найвагоміший аргумент саме ту заяву В.Ющенка: «Так, в інтерв’ю в листопаді 2007 р. Ви, посилаючись на дані переписів 1929 і 1979 років, стверджуєте, що українці – єдина нація, чисельність якої за цей період скоротилася вдвічі, з 81 млн. до 42 млн. осіб. У той самий час, за даними всесоюзного перепису, який, до речі, проводився не у 1929, а в 1926 році, в СРСР чисельність українців, …. становила близько 30 млн. осіб.».

Таким чином, поширення цього міфу насправді лише підриває довіру до звинувачень більшовицького Кремля у здійснених ним злочинах проти українського народу. Заперечення добре відомих і неодноразово підтверджених фактів істотно шкодить іміджу України. Це вже не кажучи про те, що визнання таких цифр спонукає до сприйняття українців як німих рабів чи покірної худоби, що без спротиву приймала власну загибель. А це було не так. Адже саме спротив українських селян другому комуністичному штурму, як активний, так і пасивний, змусив компартійне керівництво відмовитися від запровадження по суті рабської праці на селі і цим самим врятував інші народи від такої долі. (див.: Помста, попередження, виховання, покарання. На кого був спрямований Голодомор?)