Нефаховість, фальсифікації та плагіат: дисертація Олесі Стасюк (частина 1)

2021 рік вітчизняна гуманітаристика завершувала масштабним скандалом. В його епіцентрі опинився Національний музей Голодомору-геноциду – інституція національного рівня, що працює із надзвичайно чутливим та важливим для України питанням.

Восени минулого року стало відомо, що підготовлене у Музеї видання під заголовком «Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань» (упорядники Олександр Петришин, Микола Герасименко та Олеся Стасюк), гучно презентоване 7 вересня на Міжнародному форумі «Масові штучні голоди: пам’ятаємо, вшановуємо», є видавничим фальсифікатом, а вміщений у книзі Висновок комплексної судової історико-криміналістичної експертизи від 10.12.2020 р. № 979 містить численні фальсифікації та маніпуляції.

Музей, спираючись на зазначений Висновок, розпочав агресивну і вочевидь добре фінансовану кампанію із поширення в інформаційному просторі даних, що не пройшли відповідної наукової апробації (мова йде про презентації в дипломатичних представництвах в Україні та закордоном, неігрове кіно, банери, газетні статті тощо). Сама ж книга з грифами СБУ і двох інститутів НАН України, які невідомо звідки з’явилися у видавничому фальсифікаті, була позначена як «наукове видання» та розіслана по бібліотекам. Наведені у ній дані мали широко застосовуватися у державотворчій практиці та навчальному процесі.

Зважаючи на ситуацію, що склалася, 1 грудня 2021 р. авторитетні науковці (до них долучилися і активні представники громадянського суспільства) виступили із Відкритим листом проти фальсифікації історії Голодомору-геноциду, в якому наголошували, що «матеріали, викладені у експертизі, підібрані тенденційно, окремі – відверто фальсифіковані, а методика визначення втрат викладена описово та не пройшла жодної наукової апробації».

Тоді ж стало відомо, що одна із призвідників цього скандалу генеральна директорка Національного музею Голодомору-геноциду Олеся Стасюк планує захищати докторську дисертацію на тему «Інститут уповноважених у здійсненні Голодомору-геноциду 1932–1933 років в УСРР». Захист мав відбутися 24 грудня 2021 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.053.01, що діє при Університеті Григорія Сковороди в Переяславі.

Науковим консультантом дисертантки виступив професор, доктор історичних наук, завідувач кафедри світового українства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Сергійчук. Показово, що водночас він обіймає  посаду провідного наукового співробітника відділу дослідження соціо-демографічних та правових аспектів Голодомору-геноциду Інституту дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду, тобто є особою, субординаційно підлеглою О. Стасюк.

За 10 днів до захисту на сайті спецради був оприлюднений текст докторської дисертації О. Стасюк та відгуки опонентів.

Доктор історичних наук, професор, професор кафедри історії України Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Олександр Нікілєв, доктор історичних наук, професор, професор кафедри гуманітарних наук, культури та мистецтва Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського Ганна Капустян та доктор історичних наук, професор, професор кафедри історії України Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Олександр Комарніцький загалом позитивно оцінили дисертацію, відзначивши її наукову новизну та самостійний характер.

Опоненти засвідчили, що дисертаційне дослідження О. Стасюк відповідає всім кваліфікаційним вимогам, а сама авторка заслуговує на присудження їй наукового ступеня доктора історичних наук.

Олександр Нікілєв зауважив, що «кожен із розділів дисертації О.О.Стасюк відповідно до науково-дослідницьких завдань розкриває важливі аспекти обраної теми і є змістовно наповненим» (с.5 відгуку). Опонент відзначив її добру методологічну підготовку та дослідницьку сумлінність у роботі з джерелами (там само).

Ганна Капустян підкреслила, що застосовані дисертанткою методологічні підходи дозволили «виконати науковий аналіз та узагальнення» (с.4 відгуку), а «матеріал дослідження опрацьований якісно, послідовно, логічно» (с.5).

Олександр Комарніцький наголосив, що дисертація є «самостійним, оригінальним і завершеним науковим дослідженням» (с.8 відгуку).

Оскільки О. Стасюк була співупорядницею скандального видання, а її підпис (як і підпис її наукового консультанта В. Сергійчука) стоїть під згаданим Висновком, докторська дисертація закономірно привернула пильну увагу фахівців, які вирішили не покладатись на думку опонентів, а самостійно проаналізувати оприлюднений текст.

До того ж дисертантка попри розголос долучила до списку публікацій, що додатково розкривають зміст дисертації, і згадане вище скомпрометоване видання «Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань».

23 грудня 2021 р. (тобто за день до призначеного захисту) доктор історичних наук, професор, завідувач відділу актової археографії Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України Віктор Брехуненко опублікував допис, де порівняльні таблиці наочно засвідчили численні випадки плагіату у першому розділі докторської дисертації О. Стасюк.

24 грудня 2021 р. (у день захисту) з’явилась ще одна публікація. Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу історії України 20–30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НАН України Геннадій Єфіменко, проаналізувавши лише 17 сторінок докторської дисертації О. Стасюк, виявив як плагіат, так і грубі помилки, що продемонстрували «нерозуміння і незнання авторкою того, про що вона пише».

Ані публічні виступи фахівців, ані професійна дискусія, яку вони спричинили, наслідків не мали. Захист О. Стасюк відбувся без жодних ускладнень.

Спеціалізована вчена рада Д 27.053.01 при Університеті Григорія Сковороди в Переяславі проігнорувала застороги колег про виявлені у тексті докторської дисертації О. Стасюк випадки плагіату та одноголосно проголосувала за присудження дисертантці наукового ступеня доктора історичних наук.

Як повідомив ввечері 24 грудня 2021 р. на своїй Facebook-сторінці член спецради доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри Київського національного університету імені Тараса Шевченка Валерій Капелюшний, «за» проголосували 18 присутніх членів спецради (за списком рада складається із 19 осіб), «проти» нікого не було.

Демонстративне нехтування членами спеціалізованої вченої ради Д 27.053.01 засадами науковості та академічної доброчесності змусило групу науковців уважно ознайомитись із текстами докторської дисертації, автореферату та наукових праць, у яких апробовано результати дослідження О. Стасюк.

Результатом аналізу став лист на ім’я Міністра освіти і науки України (вхідний №Ю-260/0-22 від 21.01.2022) із проханням провести додаткову експертизу дисертації для скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження О. Стасюк наукового ступеня доктора історичних наук.

У листі та 8-ми додатках до нього на 72 сторінках були викладені виявлені у текстах О. Стасюк численні випадки плагіату та різноманітних фальсифікацій (про кількість статей, що мають розкривати зміст дисертації; про стан дослідження проблеми; про ступінь власного внеску дисертантки у питаннях введення до наукового обігу історичних джерел та про результати архівних досліджень тощо). Були також зафіксовані поверховий виклад матеріалу, значна кількість фактографічних помилок та елементарна нефаховість (некоректні посилання, нерозуміння документів, що аналізувалися, цитування повних текстів документів замість їх аналітичного викладу і т. ін.).

Фактично докторська дисертація О. Стасюк та історія її захисту в Переяславі стали концентрованим унаочненням найболючіших  проблем сучасного вітчизняного недоброчесного історіописання – від банальної історичної безграмотності, фабрикації архівних посилань і неприхованого плагіату до найширшого використання адміністративного ресурсу.

__________

Як професійний історик вважаю захист такої докторської дисертації надзвичайно обурливим випадком. Лобіювання відверто неякісного тексту науковим консультантом, підтримка його опонентами та членами спецради de facto засвідчили нефаховість тих науковців, хто дав йому «зелене світло».

Текст, який чомусь названий «докторською дисертацією», взагалі не міг бути прийнятий до захисту.

Проілюструю це твердження кількома наочними прикладами, які стисло викладені у надісланому до МОН листі.

__________

Почну із формального та найбільш очевидного – з цитат, що наведені у тексті під авторством О. Стасюк.

Відзначу, що на цитати звернули увагу і двоє опонентів.

Проф. Г. Капустян, попри загальну високу оцінку дисертаційного дослідження зауважила «занадто просторі цитати документів» (с.8 відгуку).

Проф. О. Комарніцький вказав, що «робота дещо перевантажена цитатами» (с.7 відгуку) та порекомендував подавати всі цитати українською мовою.

Як же виглядають цитати, на які так делікатно звернули увагу опоненти?

Найкраще про «занадто просторі цитати» розкажуть кілька прикладів (для наочності наведу скріни сторінок дисертації, позначаючи цитати жовтим маркером, для збільшення розміру треба клікати на ілюстрації).

 

 

 

Приклади можна наводити і далі.

У долученому до листа до МОН України Додатку 7 пораховані введені до основного тексту даної дисертації (розділи 2–5, с.109–387) прямі цитати розміром від 6 рядків (тобто ті цитати, які беззаперечно можемо назвати «довгими»). За приблизними підрахунками, «цитатна» частина дисертації склала щонайменше 17 % обсягу основного тексту.

Зрозуміло, що й багаторазові згадки про діловодні особливості цитованих документів (додаток до протоколу засідання політбюро № такий-то від такого-то числа, додаток до протоколу засідання політбюро ЦК КП(б)У за участю таких-то товаришів № такий-то від такого-то числа, витяг з протоколу… і т.д. і т.п.) для даної роботи є абсолютно зайвими та неінформативними. Докторська дисертація – це не археографічна публікація.

Очевидно, що опоненти, охарактеризувавши роботу як таку, що начебто «дещо перевантажена цитатами», засвідчили і свою нефаховість.

Суцільні цитати – це не аналіз. Суцільні цитати абсолютно неприпустимі навіть у студентському рефераті.

Текст із неодноразовими цитатами від пів сторінки до 2,5 сторінок – це не докторська дисертація.

Текст, в якому автор «ховається» за цитуванням джерел, перетворюється  на конспект. Відбувається це в одному випадку: коли автору насправді нема чого сказати, коли не йдеться про авторське бачення чи авторську концепцію, коли текст дисертації пишеться не для поглиблення наукового знання, а для «галочки».

Хронологічно впорядкований цитатник із постанов, директив, листів та рішень вкупі із заувагами діловодного характеру мав виконати лише одну очевидну функцію:

завдяки цитатам дисертантка «дотягла» текст до більш-менш «пристойного» для докторської обсягу.

Це – ганьба.

__________

І цю ганьбу разом із дисертанткою розділили її науковий консультант проф. В.І.Сергійчук та наукові опоненти професори О.Ф.Нікілєв, Г.Т.Капустян та О.Б.Комарніцький.

Цю ганьбу підтримали члени спеціалізованої вченої ради Д 27.053.01 Університету Григорія Сковороди в Переяславі:

голова спеціалізованої ради:

д.і.н., проф. В.К.Молоткіна (Університет Григорія Сковороди в Переяславі)

заступник голови:

д.і.н., проф. В.П.Коцур (Університет Григорія Сковороди в Переяславі)

учений секретар ради:

к.і.н., доцент О.Ф.Глоба (Університет Григорія Сковороди в Переяславі)

члени ради:

д.і.н., проф. О.М.Гончаренко (Університет Григорія Сковороди в Переяславі)

д.і.н., проф. І.В.Довжук (Університет Григорія Сковороди в Переяславі)

д.і.н., проф. М.М.Ігнатенко (Університет Григорія Сковороди в Переяславі)

д.і.н., проф. Г.Д.Казьмирчук (Університет Григорія Сковороди в Переяславі)

д.і.н., проф. В.П.Капелюшний (Київський національний університет імені Тараса Шевченка)

д.і.н., проф. Н.І.Коцур (Університет Григорія Сковороди в Переяславі)

д.і.н., проф. В.В.Куйбіда (Університет Григорія Сковороди в Переяславі)

д.і.н., проф. В.І.Кучер (Національна наукова сільськогосподарська бібліотека НААН України)

д.і.н., доцент І.М.Левченко (Університет Григорія Сковороди в Переяславі)

д.і.н., ст.н.сп. О.М.Любовець (ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет імені Юрія Бугая»)

д.і.н., проф. М.І.Ніколаєв (Університет Григорія Сковороди в Переяславі)

д.і.н., проф. С.В.Орлик (Центральноукраїнський національний технічний університет)

д.і.н., проф. Н.О.Пасічник (Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка)

д.і.н., проф. Р.Я.Ріжняк (Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка)

д.і.н., ст.н.сп. В.М.Ткаченко (Університет Григорія Сковороди в Переяславі)

д.і.н., проф. В.П.Шевчук (Національний університет оборони України імені Івана Черняховського Міністерства оборони України)

__________

Про інші «цікавинки» тексту О. Стасюк розповім у наступній публікації.

__________

Продовження:    Нефаховість, фальсифікації та плагіат: дисертація Олесі Стасюк (частина 2)