Лист істориків до МОН України щодо необхідності додаткової експертизи докторської дисертації О.О.Стасюк

Міністру освіти і науки України

Сергію ШКАРЛЕТУ

 

Копія:    Директору Департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації МОН

           Світлані КРИШТОФ

 

Копія:     Голові експертної ради МОН з історичних наук

      Івану ПАТРИЛЯКУ

 

Копія:    Голові Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти

    Сергію КВІТУ

 

 

Шановний пане Міністре! 

24 грудня 2021 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.053.01 в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі Стасюк Олесею Олександрівною була захищена докторська дисертація на тему: “Інститут уповноважених у здійсненні Голодомору-геноциду 1932–1933 років в УСРР”. Рішення про присудження наукового ступеня доктора історичних наук було ухвалено присутніми на захисті членами спецради одноголосно.

Проте аналіз текстів дисертації, автореферату, а також наукових праць, у яких апробовано результати дослідження, засвідчив неприпустимі порушення низки нормативно-правових актів та кваліфікаційних вимог, що унеможливлює присудження авторці наукового ступеня доктора історичних наук.

1. У дисертації виявлені численні випадки плагіату (див. Додаток 1).

2. У дисертації сфальсифіковано інформацію про кількість статей, які, згідно з пунктом 2.1. Наказу МОН України від 23.09.2019 р. “По опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук”, мають розкривати основний зміст дисертації. Із 24-х зазначених у дисертації та авторефераті наукових праць 10 статей присвячені зовсім іншій тематиці. У них не просто відсутнє дослідження інституту “уповноважених”, але й взагалі не йдеться про них. Це такі публікації (бібліографічні описи наведені за авторефератом):

1. Стасюк О. Перспективи меморалізації теми Голодомору в музейному просторі. Українознавство. 2018. №4(69). С. 80–88.
2. Стасюк О. Сприйняття Голодомору-геноциду 1932–1933 рр. в незалежній Україні: політичні кроки та освітні уроки. Література та культура Полісся. Серія «Історичні науки». 2018. Вип. 92. № 10. С. 214- 231.
3. Стасюк О. Вплив тривалого голодування на людину та трансгенераційні наслідки Голодомору-геноциду. Народна творчість та етнологія. 2019. №4 (380). С. 16–23.
4. Стасюк О. Український Голодомор-геноцид 1932-1933 рр. як новий наратив і колективна травма Європи. Гілея: науковий вісник. 2019. Вип. 142 (№3). Ч.1. Історичні науки. С. 78-81.
5. Стасюк О. Проблема оцінки демографічних втрат України внаслідок Голодомору-геноциду у контексті деяких новітніх досліджень// Гілея: науковий вісник. – К.: «Видавництво «Гілея», 2020, Вип. 156 (№ 5). С.118-123.
6. Стасюк О. Партійні документи як доказ організації злочину геноциду українців 1932-1933 рр. // Гілея: науковий вісник. – К.: «Видавництво «Гілея», 2020, – Вип. 157 (№ 6-9). Ч.1. Історичні науки.- С.124-130.
7. Стасюк О. Перша колективізація у Прикарпатті (1939-1941). Етнічна історія народів Європи: збірник наукових праць. 2011. Вип. 36. С. 98-101.
8. Стасюк О. Переваги та недоліки висвітлення теми Голодомору зарубіжними дослідниками. Народна творчість та етнологія. 2018. №5 (375). С. 28-39.
9. Stasiuk O. On the pepretrators list complilation of the Holodomor-Genocide of the Ukrainians: party-state nomenclature and employees repressive punitive bodies. Skhidnoievropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin]. 2021. 18. Р. 135-147. Doi: 10.24919/2519-058X.18.226549
10. Стасюк О. «Голодомор-геноцид» як категорія полідисциплінарного історичного дослідження подій 1932-1933 років в Україні. Етнічна історія народів Європи: збірник наукових праць. 2018. Вип. 56. С. 106-113.

3. Дослідження не містить наукової новизни, не має теоретичного й прикладного значення та не відповідає низці інших кваліфікаційних вимог, які висуваються до докторських дисертацій.

Прикметно, що дисертантка не спромоглася підвести теоретичне підґрунтя навіть під ключове поняття своєї кваліфікаційної праці – “уповноважені” чи “інститут уповноважених”. Через нерозуміння цього ключового терміну вона неодноразово використовує його при характеристиці явищ та подій 1920-х років. Тоді як найбільш застосовне до такого визначення речення з її дисертації (“ототожнення самого історичного поняття «інститут уповноважених» з організаторами Голодомору-геноциду надає обраній темі дисертаційного дослідження активного смислового сенсу” – див. с. 25 дисертації) засвідчує, що це поняття – феномен доби Голодомору.

4. Дисертантка сфальсифікувала стан дослідження проблеми, а відповідно, й ступінь наукової новизни дисертації (див. Додаток 2).

5. Джерельна база дисертації фрагментарна і хаотична, не відповідає критеріям самодостатності та комплексності. Це унеможливлює проведення якісних досліджень і досягнення вірогідних результатів (див. Додаток 3).

6. Дисертантка сфабрикувала ступінь власного внеску в питанні введення до наукового обігу історичних джерел, видаючи оприлюднені дослідниками в археографічних публікаціях документи за такі, що були виявлені нею в архівах (див. Додаток 4).

7. Дисертантка сфальсифікувала дані про те, що дисертація містить результати її власних архівних досліджень. Чимало архівних посилань “запозичено” нею із документальних збірників та чужих праць разом із сплагіаченими текстами. Відповідно, до Списку використаних джерел та літератури внесені дані про архівні справи, з якими дисертантка особисто не працювала. Дисертантка видала чужі результати архівних пошуків за свої (див. Додаток 5).

8. Текст автореферату спотворює реальний стан дослідження дисертанткою проблеми і не відповідає змісту дисертації. Висновки у розділах самої дисертації не завжди відповідають змісту розділів (див. Додаток 6).

9. Матеріал у дисертації викладений поверхово, принцип самодостатності не дотриманий. Дисертантка оминула численні аспекти проблеми функціонування інституту уповноважених, не розглянула регіональні особливості на рівні областей і районів, внаслідок чого дослідження не може вважатися системним та таким, що розв’язує порушену наукову проблему.

10. Текст дисертації значною мірою є набором багаторядкових цитат із різних постанов, директив, листів та рішень, що розташовані у більш-менш хронологічній послідовності. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук передбачає наявність аналітичної й теоретичної складових, натомість представлений текст є компілятивним конспектом праць попередників, із суцільним цитуванням замість аналітичного викладу, що засвідчує низький фаховий рівень його автора (див. Додаток 7).

11. Дисертація перенасичена положеннями й висновками, які не спираються на базові дослідження, відповідно, не можуть вважатися вірогідними. Розділ 2. Україна на початку 1920-х рр.: трансформації та деформації соціальної структури (с.109–155) взагалі не стосується теми дисертації.

12. У тексті неприпустимо багато фактологічних помилок, виявів елементарного нерозуміння аналізованого матеріалу. Це засвідчує нефаховість дисертантки і фактично її необізнаність як із темою дослідження, так й з історичним періодом загалом (див. Додаток 8).

На підставі Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань присудження наукових ступенів та ліцензування освітньої діяльності” від 30 березня 2021 року № 1369-ІХ (стаття 28 пункти 5, 6, 7); абзацу 5 статті 31, статті 33 та абзацу 3 статті 34 “Порядку присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук” (Постанова КМУ України від 17 листопада 2021 р. № 1197) з огляду на виявлений у дисертації плагіат, невідповідність інформації про кількість статей, які відбивають основні наукові результати дисертації, а також фабрикацію особистого внеску просимо провести додаткову експертизу дисертації для скасування рішення спеціалізованої вченої ради Д 27.053.01 в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі про присудження Стасюк Олесі Олександрівні наукового ступеня доктора історичних наук із позбавленням права повторного захисту цієї дисертації та застосувати передбачені чинним законодавством стягнення щодо спеціалізованої вченої ради Д 27.053.01 в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі, а також її членів, наукового консультанта та офіційних опонентів по докторській дисертації О. О. Стасюк.

 

Доктор історичних наук, професор,
член-кореспондент НАН України,
заступник директора
Інституту історії України НАН України                  Геннадій БОРЯК

 

Доктор історичних наук,
член-кореспондент НАН України,
завідувач відділу історії України
20–30-х років ХХ ст.
Інституту історії України НАН України                  Лариса ЯКУБОВА

 

Доктор історичних наук, професор,
завідувач відділу актової археографії
Інституту української археографії
та джерелознавства
ім. М. С. Грушевського НАН України                     Віктор БРЕХУНЕНКО

 

Кандидат історичних наук,
старший науковий співробітник
відділу історії України 20–30-х років ХХ ст.
Інституту історії України НАН України                 Геннадій ЄФІМЕНКО

 

Кандидат історичних наук,
провідний науковий співробітник
відділу історії України 20–30-х років ХХ ст.
Інституту історії України НАН України                    Оксана ЮРКОВА

 

Лист зареєстрований канцелярією МОН, вхідний №Ю-260/0-22 від 21.01.2022

Переглянути або завантажити повний текст листа з додатками