Від бандитського «рекорду» до мілійцейського: масові облави та їхні підсумки

16 грудня 1921 року першу сторінку харківського «Пролетария» прикрасив воістину драконівський наказ губвиконкому № 54. П’ятеро високопосадовців скріпили своїми підписами повну відмову від юридичних формальностей: «лиц, застигнутых на месте преступления (раздевание граждан) или оказывающих вооруженное сопротивление – расстреливать на месте»!

Три голови – губвиконкому, міськради та губчека, начальник губміліції і секретар військової наради видали не лише жорстокий, а й, певною мірою, нелогічний документ. Там одна вже преамбула дивувала: «в последнее время наблюдаются случаи проявления мелкого уголовного бандитизма – убийства с целью ограбления, раздевания на улицах».

Нічого собі «мелкий» – убивства! Та, з іншого боку, коли для вас людське життя – дрібниця, то чого такий алярм? Навіщо переходити до надзвичайних методів боротьби з криміналом? Чому більшовики несподівано стурбувалася життям та добробутом рядового обивателя?

Вивчаючи газетну хроніку, чекістські та міліцейські документи, вдалося не лише знайти відповіді на поставлені запитання, а й частково відтворити один з найцікавіших епізодів вічної війни між злочинністю та владою.

Терпець харківського керівництва луснув після подій на Ващенківській леваді (район сучасного спорткомплексу «Локомотив»). Як виявилося, рекорди там встановлювали задовго до його спорудження: в ніч з 9 на 10 грудня озброєною бандою було роздягнено та пограбовано ні багато, ні мало – шістдесят громадян! Тоді ця процедура навіть в офіційних джерелах запросто іменувалася «гоп-стопом» або ж «грабежом руки вверх!».

Здається, владу не на жарт розлютило те, що серед постраждалих переважали «соціально близькі» – червоний льотчик з подругою, ад’ютант штабу Заволзької бригади, робітники, рядові червоноармійці.

Адекватною відповіддю на цю пригоду стало термінове формування так званих «летючих загонів» для швидкого реагування на екстрені виклики. Добре озброєні групи отримала ЧК, губрозшук і кілька районів харківської міліції. Столицею УСРР покотилися облави…

Першою жертвою наказу № 54 став навіть не бандит, а квартирний злодій – якийсь Станіслав Валенчук. Його розстріляли, як і було обіцяно, прямо на місці злочину – біля будинку по Воскресенській, 33, де він попався.

В ніч на 19 грудня арештували ващенківських «рекордсменів». Не всіх, але більшу частину банди – шістнадцять чоловік. Четверо з них належали до «прекрасної статі»!

З приводу цієї, дійсно, неординарної події, начальник губміліції Федір Коваленко дав місцевій пресі вельми цікаве інтерв’ю. З нього витікало, що причиною надзвичайних заходів стало фактичне зникнення чіткої межі між «своїми» та «чужими», «поганими» і «хорошими» хлопцями.

Очолював ващенківських грабіжників… комісар особливого відділу Харківської ЧК Андрій Корнюхін. А допомагав йому колишній армійський політрук Яків Пригода. Їхні прізвища та посади у списку розстріляних бандитів дивним чином сусідили з блатними прізвиськами, які тоді теж було прийнято вказувати: «Ванька-Сурло», «Вася-Помазок», «Коля-Кудис».

І вже зовсім погано складалася ситуація з кадрами у харківському губернському розшуку. Там теж виловлювати злочинців доручали тим, хто мав би сидіти сам. П’ятий (!) за 1921 рік начальник, приймаючи розшук 29 грудня, доповідав: «Набор сотрудников состоял, в большинстве случаев, с прошлыми преступлениями. На последних нельзя было положиться, вследствие их нечестности».

Разом з розумінням, хто свій, а хто чужий, було втрачене і відчуття масштабу. Банду Корнюхіна, що складалася з двадцяти озброєних нелюдів, начальник губміліції, не моргнувши оком, назвав «малою». Страшно навіть уявити, що за його уявленням, було великим злочинним угрупованням!

Та, все ж, хвалився Федір Коваленко знищенням малих. Наступною, після «корнюхінців», взяли банду Льоньки Махлюкова з Лисої Гори – 9 чоловік. На рахунку цієї зграї було кілька вбивств та збройних пограбувань.

Вдалося схопити також невеличку, на 5 чоловік, але вельми люту команду, що діяла між Харковом та Деркачами. Ці спеціалізувалися на селянах, які возили до міста харчі. Непогана річ на тлі знеціненої макулатури, котру за звичкою продовжували називати грішми!

Крім того, під час масових облав «удалось задержать большое количество бездокументных и темных личностей».

Криваву крапку за підсумком кількаденної операції поставив голова ХГЧК Панас Танцюра: в ніч з 28 на 29 грудня чекісти постріляли  тих, кого наловили спільно з міліціонерами. А поіменний список убієнних, що складався з п’ятнадцяти пунктів, широкій громадськості продемонстрували вже 31-го, як подарунок до Нового року.

За кількістю цікавих подробиць цей документ міг би скласти конкуренцію деяким авантюрним романам. З нього витікало, що розплатитися життям можна було не лише за убивства чи збройні пограбування. Згідно з тодішніми «розцінками», кулею в потилицю обернулося також «укрывательство бандитов» і навіть «кража инструментов из мастерской».

Дивись також: Прискорене судочинство: з досвіду радянського Харкова

Коли вірити начальнику губміліції, безмежна жорстокість призвела до непоганих наслідків: за кілька днів після бандитського рекорду було встановлено не менш фантастичний міліцейський. Протягом п’яти діб, поки йшли облави, правоохоронці не отримали ЖОДНОЇ заяви про роздягання!

Шкода, що не вдалося звірити це безапеляційне твердження з документами. Бо існують вагомі причини піддати його сумніву. Рапортуючи про визначне досягнення, Коваленко обмовився, що буде боротися, як з провокаторами, з усіма, хто скаже протилежне – грабунки продовжується! І керувався міліцейський начальник геть не бездоганною логікою: немає заяв – немає злочинів.

Довіру до бадьорих звітів підриває і те, що за чотири роки злочинцем виявиться сам Коваленко. Хоча й уникне покарання – встигне застрелитися. А його товариша по нещадній боротьбі з криміналом – голову ХГЧК Танцюру, звинуватять пізніше у п’яному хуліганстві і кількох спробах зґвалтування.

От і виходить, що радянська влада вперто намагалася подібне лікувати подібним. А чим закінчуються подібні експерименти, з’ясувати неважко: варто лише забити до пошукової системи слово «гомеопатія»…

Дивись також: Як жахливий злочин радянській владі допоміг