Радио «Свобода» и Андреас Умланд: недостаток знаний об Украине облегчил навязывание Россией мифов в Германии

Президент Росії Володимир Путін, зустрічаючись з російськими істориками, розповідає їм, як вони мають висвітлювати історію, і застерігає їх бути пильними щодо «спроб переписати історію». Сам він при цьому детально зупиняється на Пакті Молотова-Ріббентропа, засудженим ще в радянські часи, і, фактично, виправдовує його. Російські історики запрошують східноєвропейських колег, включно з німецькими на історичний конгрес до Москви і розповідають їм, що фашизм і нацизм «знову насувається з Європи», і цього разу «із братньої України». Німецькі історики шоковані «таким трактуванням» фашизму» відмовляються підписувати заключну декларацію форуму. Чим викликали чимале здивування російських колег. Про те, як розходяться уявлення про історію німецьких та російських істориків, я запитала викладача Києво-Могилянської академії, історика і дослідника тоталітарних режимів та їхніх ідеологій Андреаса Умланда. І першим запитанням до нього було про те, чому німецькі та російські вчені не змогли порозумітися, адже вони співпрацюють вже багато років.

– Гадаю, що здивувало те, що з російського боку робиться спроба спростити ситуацію, що панувала в ті часи, і особливо ситуація, в якій опинилися східні європейці між двох тоталітарних режимів, сталінізму з одного боку, та нацизму, з другого боку. З російського боку хочуть всю цю складну картину спростити, а це не те, що звичайно роблять історики. Вони якраз намагаються показати історію з усіма її складнощами.

А в Росії від істориків вимагається надати історичні аргументи для виправдання нинішньої російської політики, особливо щодо України, і німці, звичайно, не хочуть в цьому брати участі.

– Одночасно зі звинуваченням українців у фашизмі, ми є свідками цілого процесу виправдання нацистського режиму. Ми бачимо це і щодо Пакту Молотова-Ріббентропа, і у статтях прокремлівських істориків, які говорять про те, що Гітлер до 1939 року був «збирачем земель», і якби зупинився на цьому, то був би визнаний «політиком вищого класу», як німецькі історики ставляться до таких оцінок? Можливо, в Кремлі очікують, що будуть ставитися з симпатією?

– Це питання ще більш сумнівне. Розділяти Гітлера до 1939 років і Гітлера після 1939 року неможливо, і те, що робить російський політолог Андранік Міґранян, як і спроби виправдати Пакт Молотова-Ріббентропа, є поза межами легітимного дискурсу. І якщо російські історики збираються рухатися в цьому напрямку, я думаю, вони втратять контакт із німецькими істориками. Не можу собі уявити якогось німецького вченого, який би хотів бути пов’язаний із такий дискурсом.

– Американський історик Тімоті Снайдер говорить, що однією з причин, чому німецька закордонна політика так зав’язана на Росію, полягає в тому, що німецькі історики некритично прийняли російський наратив про історію Другої світової війни. Чи ситуація змінюється зараз, і чи Ви вбачаєте необхідність, щоб вона змінювалася?

– Так, гадаю, що ціле непорозуміння цього конфлікту, що відбувається на сході України, а також причина, по якій Росії пробачається її політика не лише в Україні, але і в Грузії, і в Молдові, що пов’язано з тим, що про ці країни було зроблено надто мало досліджень на Заході. Якщо порівняти кількість історичних та політологічних досліджень про Росію, чи центральні органи Радянського Союзу, то ми побачимо, що цих досліджень є набагато більше, ніж досліджень про Україну, Грузію, Молдову та інші пострадянські країни.

Через цей брак знань про ці країни, їхню історію та культуру, Росії вдалося заповнити ці прогалини своїми інтерпретаціями і почати просто міфами про ці країни та їхню історію. Тому, на мою думку, в Німеччині є стільки плутанини щодо України, як держави, української історії, подій в Україні під час Другої світової війни. І це є дійсно великою проблемою.

– Як впливають нинішні події в Україні на прояснення ситуації для німецької громадськості?

– Гадаю, вони мають витверезливий і потрібний ефект. Вони змушують істориків звернути увагу на маловідомі сторінки історії. Наприклад, на той вплив, який мав Пакт Молотова-Ріббентропа на Галичину, населення Західної України, чи Східної Польщі, яка була окупована, згідно з таємними протоколами цього пакту. Я сподіваюся, що ці події та взагалі історія України в часи Другої світової війни будуть краще досліджені внаслідок нинішніх подій.

– Протягом останніх років у Німеччині дослідження України скорочувалися, зрізалося фінансування, чи Ви очікуєте змін пріоритетів щодо фінансування україністики?

– Такі зміни політики відбуваються дуже повільно, часто з великим запізненням. Не знаю, чи нинішні події будуть мати довготривалий ефект на академічне життя. Аде маю відчуття, що журналістські статті про Україну в Німеччині значно покращилися. Протягом останнього року і кількість і якість повідомлень про Україну зросли. Німці стали набагато краще розбиратися в українських подіях. І якщо цей тренд продовжиться, думаю, будуть підстави для оптимізму.

Источник: «Радио «Свобода»»