Міфи і стереотипи
У Велику Вітчизняну війну росіяни розгромили б Німеччину і без участі українців.
Основний тягар війни виніс на собі російський народ.
Історична реальність
Майже через 70 років після закінчення Другої світової війни російська пропаганда всіляко применшує внесок інших союзних республік у перемогу над нацизмом. Лаври переможців визнаються виключно за росіянами. Українці в російській пропаганді фігурують виключно як «колабораціоністи» і «пособники нацистів». Але чи так це? У лавах Червоної Армії воювало близько 7 млн громадян України, тобто приблизно 23% від загальної чисельності Збройних сил СРСР. Загальні втрати Червоної Армії склали 8–9 млн осіб, з них українців — 3,5–4 млн осіб. Загальні військові втрати України становлять практично половину від втрат Німеччини та її західних союзників разом узятих. Безповоротні демографічні втрати населення УРСР склали 13–14 млн. Українці воювали також в арміях інших держав-учасниць Антигітлерівської коаліції.
Перш ніж відповісти на це питання, розберемося, коли і як був сформований міф про те, що «основний тягар війни виніс на собі російський народ».
Оцінка вкладу в перемогу над нацизмом тісно переплетена з кількістю втрат, понесених в ході війни. Почнемо з того, що питання втрат населення СРСР в роки Великої Вітчизняної війни досі залишається дискусійним. В 1960-ті рр. офіційною цифрою було 20 млн осіб. Згодом М. Горбачов озвучив дані про 27 млн осіб, деякі сучасні дослідники оперують цифрою в 32 млн осіб. Істина захована десь у московських архівах.
Російська версія
За даними російської групи військових істориків на чолі з генералом Г.Кривошеєвим, за роки Великої Вітчизняної війни (1941–1945 рр.) в лавах Червоної Армії і Військово-Морського Флоту воювало близько 34,5 млн радянських громадян. Неповоротні втрати склали 8 млн 668 тис. 400 осіб, в тому числі 1 млн 376 тис. українців (тобто 15,9% від загального числа військових втрат СРСР). (Див. в кн .: Памяти павших. Великая Отечественная Война. 1941–1945. — М.: БРЭ, 1995. — С. 335).
Однак все залежить від того, як рахувати: за етнічною ознакою або за територіальним принципом. Оскільки Україна завжди була багатонаціональною державою, то дана методика, як і мотиви її використання, залишають багато питань.
До того ж для українців війна почалася не у 1941 р., а 1 вересня 1939, що теж вносить свої корективи. Це включає в учасників військових дій українців – громадян Польщі та солдат польських підрозділів, які згодом воювали на різних фронтах Другої світової.
Методика групи Кривошеєва виходила з етнічного принципу і автоматично відмітала громадян інших національностей (росіяни, білоруси, поляки, євреї, німці, татари, молдавани, вірмени, греки та ін.), які з діда-прадіда проживали в Україні і для яких ця земля була батьківщиною.
Виходячи з такої логіки підрахунку, Казахстан, який в довоєнні роки був перетворений на місце заслання, тюрем і таборів, поніс у війні найменші військові втрати — 130 тис. осіб (тобто 1,5% від загального числа втрат СРСР), хоча насправді реальна цифра удвічі більше.
Таким чином, система підрахунку Кривошеєва зменшує частку втрат неросійських народів до 33,7%.
Українська версія
«— Тобто, один з них, імовірно, — шульга, а головний, судячи по вимові, можливо, — українець. — Альохин посміхнувся. — Кожний двадцятий у житті — шульга й кожний шостий військовослужбовець — українець.»
В.Богомолов «У серпні сорок четвертого»
На жаль, українські історики не можуть оперувати точними цифрами з двох причин:
- Частина документів була втрачена.
- Багато документів, в тому числі списки солдат Червоної Армії, знаходяться в архівах РФ, доступ до яких для українських істориків обмежений, а то і зовсім неможливий.
Тим не менш, різні наукові методики дозволяють зробити приблизні оцінки, згідно з якими в лавах Червоної Армії воювало близько 7 млн громадян України, тобто приблизно 23% від загальної чисельності Збройних сил СРСР.
У перший період війни (до окупації території України) з УРСР до лав Червоної Армії було призвано 3,5 млн осіб, а після звільнення України від німців ще 3,6 млн, тобто 1/5 або 1/6 від загальної чисельності тих, хто воював в Червоній Армії.
Чисельність українських громадян в Червоній Армії постійно змінювалася. У 1941 р. вони становили 15-20% (другі після росіян), потім, у 1942 р., внаслідок того, що багато хто потрапив у полон, а територія УРСР була окупованою, відбулося різке падіння їх числа. Але вже на початку 1944 р. під час звільнення території України число українців зросло більш ніж на 22%. Загальні втрати Червоної Армії склали 8–9 млн осіб, з них українці — 3,5–4 млн осіб.
Якщо взяти сукупні неповоротні військові втрати Німеччини та її західних союзників (Італія, Угорщина, Румунія, Фінляндія і національні підрозділи у складі Вермахту) — 8 млн 649 тис. 500 осіб, то в порівнянні загальні військові втрати України становлять практично половину від втрат Німеччини та її західних союзників разом узятих.
За участь у Великій Вітчизняній війні близько 2,5 млн українців нагороджено орденами і медалями. За виняткову мужність 2 тис. удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Тричі Героєм став І.Кожедуб, Двічі Героями 32 українця, в тому числі А.Молодчий, Д.Глінка, П.Таран, М.Бондаренко, А.Мазуренко, А.Недбайло, В.Михлик та ін.
Багато українців було і в командуванні Червоної Армії: Г.Кулик, С.Тимошенко, І.Черняхівський, А.Гречко, А.Єременко, К.Москаленко, П.Жмаченко, Р.Малиновський.
Українці були широко представлені і в радянському партизанському русі.
Одним з тих, хто підписав Акт капітуляції Японії, був українець генерал К.Дерев’янко.
Першим прапор Перемоги над Рейхстагом підняв українець Олексій Берест. Згодом, з політичних мотивів, його постать була прихована радянським керівництвом, а головними героями стали М.Єгоров і М.Кантарія.
Міжнародним визнанням внеску українців у перемогу над нацизмом було надання УРСР членства в ООН.
Цивільні втрати, економічні і культурні збитки
У 1941 р. населення України складало 41 млн 657 тис., тоді як в 1945 р. — 27–28 млн осіб. Таким чином, безповоротні демографічні втрати населення склали 13–14 млн осіб, з них 3,5–4 млн — солдати Червоної Армії, отже, левова частка припадає саме на цивільне населення.
В ході військових дій було знищено 714 міст, 28 тис. сіл, 419 тис. виробничих об’єктів, окупанти вивезли 330 тис. одиниць творів мистецтва, історичних реліквій, колекцій.
На примусові роботи до Німеччини з території України було вивезено 2,4 млн осіб.
З України в глибокий тил було переміщено близько 3,5 млн громадян республіки, 550 промислових підприємств, 70 вузів, 40 театрів, десятки музеїв.
І наостанок для любителів етнічного підходу при оцінці внеску українців у перемогу над нацистами. На момент початку Другої світової війни у польській армії, яка налічувала 1 млн осіб, служило близько 106–112 тис. (за деякими оцінками до 120–150 тис.) етнічних українців. Під час вересневої компанії в боях проти нацистів загинуло 8 тис. українців-громадян Польщі.
Українці воювали в арміях союзників
Даний факт, на відміну від служби українців у рядах Вермахту і військах СС (Дивись: Українці були «чемпіонами» по колабораціонізму?), є недостатньо дослідженим.
Серед американських військових, які брали участь в операції «Оверлорд» (висадка союзних військ у Нормандії), налічувалося 40 тис. американців українського походження. Кількість українців в канадській армії, за різними джерелами, становила від 35 до 50 тис., з них 11,4% пішли на війну добровольцями.
З 1940 р. 5 тис. українців воювало у французькому Іноземному легіоні. У 1944 р. французький Рух Опору сформував три окремих українських підрозділи — «Курінь І.Богуна», «Курінь Т.Шевченка» та «Відділ поручика Круковського» — з числа перебіжчиків з «шуцманшафту» і тренувального табору дивізії СС «Галичина».
Значна кількість українців увійшла до складу польських і чехословацьких військових формувань, створених на території СРСР.
Тисячі етнічних українців, колишніх польських громадян, які після 1939 р. були депортовані в східні області СРСР, увійшли до складу 2-го Польського корпусу під командуванням генерала В.Андерса. У 1942 р. корпус залишив територію СРСР і в складі британського експедиційного війська брав участь у боях в Єгипті і на Близькому Сході. Також корпус взяв участь у битві під Монте Кассіно (Італія), яку часто називають «італійським Сталінградом». Битва тривала півроку з січня по травень 1944 року, з боку союзників загинуло 50 тис. осіб, з них втрати 2-го Польського корпусу склали 924 осіб убитими і 4199 пораненими, що становило більше 10% від його чисельності і 1/3 всіх втрат за час війни.
Влітку 1943 р було закінчено формування 1-ї окремої Чехословацької бригади під командуванням полковника Л.Свободи. З 15 тис. особового складу 11 тис. були закарпатськими українцями.
(Див. в кн: Муковський І. Т., Лисенко О.Є. Звитяга і жертовність: Українці на фронтах Другої світової війни / За ред. В. Д. Конашевича. — К.: Пошуково-вид. агентство «Книга пам’яті України»,1996. — 568 с.).
Не будемо забувати і про УПА, яка також воювала проти німців. Правда, даний приклад не зовсім коректний, оскільки УПА, незважаючи на домінування українців, включала і представників інших національностей. Дивись: «Бандерівці» ніколи не воювали з німцями?