Міфи і стереотипи
Переяславська рада 8 січня 1654 була представницькою і висловлювала думку всього українського народу
Історична реальність
Рада в Переяславі була за своїм складом козацькою, але її представництво охопило не весь козацький стан; інші стани не були представлені. Були відсутні також представники ряду регіонів Гетьманщини.
Цей міф був затверджений радянської офіційної історією. В її трактуванні всі позитивні і доленосні рішення політичних лідерів повинні були виглядати як реалізація волі широких народних мас. Але Переяславська рада 1654 спочатку не могла «виражати думку всього українського народу» з тієї простої причини, що була радою всього лише одного, нехай навіть головного у тодішньому державі, стану — казацкого. Відповідно, ні духовенство, ні міщанство, не кажучи вже про інших соціальних групах, навіть теоретично не могли брати участь у її роботі.
Гетьманщина ж (держава «Військо Запорозьке») сама по собі, нагадаємо, також не охоплювала всю територію, заселену тоді українцями.
Генеральні («загальні») козацькі ради були архаїчною традицією, яка йшла корінням в практики військової демократії ранніх Січей, і в епоху Хмельниччини вже носили ритуальний характер. Вони освячували вибори гетьманів, формально приймаючи послів і схвалюючи договори з іноземними державами. Реальні політичні рішення приймали закриті ради старшини, що відбувалися паралельно з генеральними.
Так, в січні 1654 р в Переяславі московське посольство В.Бутурліна обговорювало ключові питання «підданства» козаків саме на таких нарадах. Пізніше, в кінці січня — лютому 1654 саме на старшинських радах був вироблений проект письмової угоди з Москвою, згодом втілений в так звані «Березневі статті» або «Статті Богдана Хмельницького».
У кожному разі, Переяславська рада не могла бути представницької навіть в суто козацькому форматі. По-перше, повільність московського посольства і маса форс-мажорних обставин (Хмельницький в цей час був зайнятий похоронами старшого сина Тимофія, в якому бачив свого наступника на гетьманстві) не давали можливості визначити точний час і місце зустрічі сторін. Кортеж Бутурліна спочатку прямував до гетьманської столиці Чигирина, однак через неможливість переправитися через Дніпро, був змушений залишитися на Лівобережжі. У цих умовах (додамо до того ж триваючу війну і нестабільність зимових комунікацій) забезпечити на раді представництво від усіх козацьких полків та регіонів було неможливо просто фізично.
Відносно масово в самому Переяславі було представлено рядове козацтво Київського, Чернігівського і Брацлавського полків, що склало генеральну раду. Вужчу раду, що проводила безпосередні переговори, становили близько 200 козацьких старшин — генеральних старшин, полковників і сотників. При цьому частина полків (Кальницький, Паволоцький та Уманський) взагалі не мала на обох радах своїх представників, так само як і Запорізька Січ.
Відсутність «одностайного схвалення» переяславських домовленостей наочно продемонстрував процес приведення до присяги на вірність царю жителів Козацької України, коли від «хрестоцілування» масово відмовлялися не тільки старшини і козаки, а й духовенство і міщани.