Перший Курултай: від установчих зборів до національного парламенту

Проведення Курултаю 9-26 грудня (26 листопада – 13 грудня за старим стилем) 1917 року стало однією з ключових подій у багатовіковій історії корінного в Криму кримськотатарського народу. «Татарська нація сьогодні заново народжується», – проголосив на відкритті національних установчих зборів Таврійський муфтій і голова Центрального Кримсько-мусульманського виконавчого комітету тобто релігійний та національний лідер кримських татар Номан Челебіджіхан.

З тим, що це зібрання зіграло непересічну роль в житті кримських татар і всього Криму погоджуються практично всі дослідники. Проте, які саме документи і рішення ухвалили делегати першого Курултаю, й досі ведуться суперечки. Вони пов’язані як із станом вивчення джерельної бази (наприклад, існує декілька варіантів текстів підсумкового документу кримськотатарських установчих зборів), так і з проблемою розуміння внутрішньої логіки розвитку кримськотатарського національного руху та його взаємодії з іншими суспільно-політичними акторами.

Відзначення в Україні на державному рівні 100-річного ювілею першого Курултаю є важливим кроком морально-політичної підтримки кримськотатарського народу, який піддається жорстокій дискримінації на тимчасово окупованій території Криму, та сигналом для всіх кримчан про продовження курсу на відновлення територіальної цілісності держави. Разом з тим, урочистості продемонстрували гостру потребу у подальшому вивченні історії кримських татар. Адже офіційні заходи виявили у політиці пам’яті України деякі слабкі місця із їх інтелектуальним забезпеченням. Наприклад, у розміщеному на сайті НБУ поясненні до виконаної на високому мистецькому рівні ювілейної монети на честь 100-річчя кримськотатарських установчих зборів говориться: «Результатом роботи Курултаю було прийняття Конституції Кримської Народної Республіки». Подібне твердження міститься і у тексті до розділу «Український Крим» загалом цікавої виставки «100 років боротьби: Українська революція 1917–1921 рр.», відкритої УІНП в Києві. Тобто в дискусії науковців «Чи підсумковим документом кримськотатарських установчих зборів була національна конституція чи конституція Кримської Демократичної Республіки?» органи влади України підтримали другу версію. А голова Верховної Ради України Андрій Парубій під час відкриття 6 грудня урочистого засідання парламенту на честь ювілею Курултаю так виклав події сторічної давнини: «У січні 1918 року Кримська народна республіка… була знищена, а Крим – окупований російсько-більшовицькими агресорами». Тобто спікер цим фактично підтримав істориків, які вважають що КДР (КНР) була все ж таки створена. Інші науковці переконані, що вона була лише проголошена, а її утворення все ж не відбулося, насамперед, через встановлення в Криму силою ліворадикального режиму.

Спробуємо розібратися у цих питаннях. Адже вони носять не тільки академічний характер – наступного року в офіційному переліку пам’ятних дат України мають бути і кримські. Зокрема, варто згадати 100-ті роковини  безсудної страти ліворадикалами у Севастополі Н. Челебіджіхана. Бажано при цьому, щоб в ході реалізації державою публічних заходів широка громадськість отримувала точну інформацію.

Після початку Російської революції 1917 р. в Криму відбувалися процеси характерні для національних окраїн – одночасно з утворенням органів Тимчасового уряду та рад розгортався та структуризувався національний рух кримськотатарського народу. Масова мобілізація кримськотатарського населення для участі у суспільно-політичному житті, утворення органів національного самоврядування загальнонаціонального масштабу, висування програми автономізації Криму дають певні підстави говорити про здійснення Кримськотатарської національної революції.

Метою кримськотатарського національного руху чи Кримськотатарської національної революції у 1917 р. було національне та соціальне визволення кримськотатарського народу, який в результаті колоніальної політики Росії перетворився на меншину на території свого формування (менше 27% від загальної кількості кримчан), зазнавав соціального гноблення (показово, наприклад, що 65% кримськотатарських селян були безземельними при середньокримському показникові 40%), утисків у гуманітарній сфері (наприклад, за переписом 1897 р. займав 14–15 місце серед етнічних спільнот Криму за рівнем письменності), не мав політичних прав. Ускладнювала розгортання національного руху і відносно слабка представленість кримських татар у містах Криму, рівень урбанізації якого був набагато вищим ніж в середньому по імперії: напередодні революції 1917 р. приблизно 45% кримчан були містянами.

Публічна активність кримськотатарського руху у 1917 р. відбувалась, умовно кажучи, у чотирьох площинах: 1) серед населення Криму і Таврійської губернії загалом; 2) відносин з російськими органами влади та загальноросійськими політичними силами; 3) взаємодії мусульманських і тюркських народів колишньої імперії Романових; 4) участі в русі за федералізацію Росії, лідером якого де-факто була Українська Центральна Рада.

Невід’ємною складовою революційних процесів у 1917 р. в кримськотатарському середовищі була організація активістами національного руху масових заходів та участь їх представників у форумах різного рівня. Достатньо сказати, що важливим поштовхом до самоорганізації кримських татар стала телеграма бюро Мусульманської фракції Державної думи з пропозицією надіслати двох представників кримських мусульман на засідання цього бюро з питання скликання Всеросійського мусульманського з’їзду. Щойно утворений у Сімферополі Тимчасовий мусульманський революційний комітет направив таких делегатів у Петроград. А 7 квітня (25 березня за старим стилем) 1917 р. у Сімферополі за участі двох тисяч осіб відбувся Всекримській з’їзд мусульман, який обрав Таврійського муфтія – духовного лідера мусульман Криму, Польщі, Литви, Білорусі та України, комісара Вакуфної комісії. За підсумками його роботи було утворено Тимчасовий Кримсько-мусульманський виконавчий комітет (скорочено – ТимКМВК або Мусвиконком).

Першим в Криму демократично обраним муфтієм став 32-річний богослов та юрист Номан Челебіджіхан (Челебі Челебієв), який навчався у столицях Туреччини та Росії. Вакуфну комісію очлив 28-річний юрист Джафер Сейдамет, який вищу освіту отримав у Стамбулі та Сорбонні. Загалом у 1917 р. до керівницва національним рухом прийшли молоді інтелігенти, які змогли посунути з керівних позицій у національному житті мурзаків та консервативне духовенство.

Мусвиконком вже навесні 1917 р. було офіційно визнано Тимчасовим урядом, і у релігійних справах він підпорядковувся МВС. Але невдовзі він взяв у свої руки не тільки релігійну сферу кримських татар, а й здійснював політику в питаннях освіти, культури, економіки, політики та війська. По суті ТимКМВК став керівним органом кримськотатарського національного самоврядування і на практиці здійснював протягом квітня–грудня 1917 р. національно-культурну автономію свого народу.

Він спирався у своїй діяльності на розгалужену мережу місцевих мусульманських комітетів (влітку 1917 р. їх кількість зросла до 124-х), на новостворені організації кримськотатарських молоді, учнів, жінок.

На вироблення стратегії і тактики Мусвиконкому та всього національного руху у 1917 р. справили найбільший вплив два форуми поза межами Криму – І-ий Всеросійський з’їзд мусульман у Москві 14–24 (1–11) травня та З’їзд представників народів та областей, які прагнули до федеративного перевлаштування Російської Республіки, у Києві 21–28 (8–15) вересня. Скорочено останній форум називали у документах і ЗМІ в 1917 р. «З’їзд народів Росії» або «З’їзд народів».

Одним із найважливіших рішень Всеросійського з’їзду мусульман, в якому взяла участь представницька делегація з Криму, стало визнання бажаності для мусульман перетворення Росії на федеративну республіку, засновану на територіальних автономіях.

Влітку 1917 р. впливові політичні сили кримських татар зробили заяву, що кримські татари виступають за федерацію, прагнуть до національно-культурної, а не політичної автономії, але не допустять встановлення в Криму гегемонії іншого народу.

З початку революції 1917 р. в Криму налагоджувались партнерські стосунки між кримськотатарським національним рухом та об’єднаннями українців регіону. Влітку після проголошення Українською Центральною Радою І-го і ІІ-го Універсалів українсько-кримськотатарські відносини виходять но новий рівень – керівництва національних рухів.

Перші переговори між керівництвом кримськотатарського національного руху, УЦР і Генеральним Секретаріатом відбулися у серпні (липні) 1917 р. Тоді Д. Сейдамет та А. Озенбашли обговорили актуальні питання відносин між двома народами з головою УЦР М. Грушевським, главою Генерального Секретаріату В. Винниченком та генеральним секретарем міжнаціональних відносин О. Шульгиним.

Наступним важливим кроком у налогодженні відносин між керівними центрами українського і кримськотатарського національних рухів стало запрошення представників кримських татар взяти участь у З’їзді народів в Києві. Ідею скликання такого форуму, який мусив об’єднати зусилля прихильників автономно-федеративного ладу в Росії, керівні структури українського національного руху виношували з весни 1917 р.

Мусвиконком відповів УЦР на запрошення прибути в Київ, за спогадами більшовика з Криму, «як заступник кримськотатарського Курултаю, вважаючи очевидним, що подібний титул надасть більшу авторитетність його представникам, відправленим на з’їзд». Орієнтовно, з того моменту Кримсько-мусульманський виконавчий комітет замість Тимчасового час від часу називають Центральним. А серед лідерів кримськотатарського національного руху, ймовірно, почали точитися розмови про скликання Курултаю.

За спогадами Д. Сейдамета, про термін «Курултай» вони дізналися з праць тюркських істориків. У Монголській імперії так називали з’їзди монгольської та тюркської знаті. Ймовірно, у Кримському ханстві цей термін не використовувся. Після 1917 р. у деяких тюркських народів «курултаями» стали називати загальнонародні з’їзди.

У З’їзді народів в Києві у вересні 1917 р. взяли участь понад 90 делегатів, що представляли не менше 15 народів. Татарська делегація була однією із найбільших – до її складу входило 10 осіб, серед яких було 8 кримчан. Очолював її Д Сейдамет. Показово, що у делегації було дві кримськотатарські діячки. А 22-річний предствник Мусульманського комітету Сімферопольського повіту Алі Сеттаров став одним з двох секретарів з’їзду.

Серед найголовніших рішень З’їзду народів в Києві були постанови про необхідність федералізації Росії, проведення національних установчих зборів перед початком роботи всеросійської конституанти. На нашу думку, особливу роль у виробленні стратегії та тактики кримськотатарського руху відіграла постанова «Про національно-персональну автономію».

В ній йшлося, зокрема, про те, що з огляду на неможливість цілковитого територіального розмежування заселяючих Росію народів, на існування народів, «котрі не складають більшості ні в однім краю», а також на те, «що національно-територіальна автономія не вирішує остаточно питання національних меншостей та малих націй», З’їзд народів постановив:

«1) Кожен з населяючих Росію народів має право на національно-персональну автономію, тобто на організування нації в публічно-правову спілку, до якої можуть входити всі члени даного народу на всім просторі держави.

2) Обсяг правування, а також і певні форми внутрішньої організації національно-автономної установи визначаються Національними Установчими Зборами певного народу, скликаними на основі вселюдного, рівного, безпосереднього, таємного, пропорціонального і без різниці пола голосування».

Також на З’їзді народів в Києві між представниками Мусвиконкому та керівнитвом УЦР було досягнуто усної домовленості, що Крим не ввійде до складу автономної України. В результаті вони призвели до того, що у ІІІ-му Універсалі до складу УНР була віднесена «Таврія (без Криму)». Фактично, керівництво УЦР визнало кримськотатарський народ основним суб’єктом самовизначення в Криму. Між національними рухами двох народів встановилися партнерські відносини у справ перетворення постімперського простору на демократичну федерацію.

Члени кримськотатарської делегації 8 жовтня (25 вересня) і 11 жовтня (28 вересня) зробили докладний звіт Мусвиконкому про перебування в Києві. Одразу ж почалася і реалізація рішень з’їзду – 9 жовтня (26 вересня) 1917 р. приймається постанова про скликання Курултаю.

Наступний важливий крок на цьому шляху було здійснено 14–15 (1–2) жовтня 1917 р. на делегатському з’їзді кримських татар. Його учасники затвердили закон про вибори до Курултаю, створили комісію з виборів. Ч. Челебієв так пояснив делегатам функцію кримськотатарського установчого з’їзду та причини його скликання: «після того як протягом шести місяців комітету вдалося здійснити культурно-національні ідеали народу, тепер перед комітетом, у зв’язку з новими політичними обставинами, постає питання подальшої долі Криму, який, на думку комітету, повинен вирішити Курултай (сейм), термінове скликання якого гостро відчувається комітетом. Завдання Курултаю визначені: обговорення питання про територіальну автономію для Криму і, у разі  його ухвалення, видання відповідних основних законів».

Кримськотатарські органи національного самоврядування, як і більшість інших суспільно-політичних сил Таврійської губернії, засудили захоплення більшовиками влади в Петрограді.

Мусвиконком ще 16–17 (3–4) листопада 1917 р. «не бажаючи допустити гегемонії якоїсь народності над іншою» і «не допускаючи думки про розповсюдження влади будь-якої держави над Кримом» проголосив у спеціальній відозві програмове гасло «Крим для кримців», тобто для кримчан будь-якого етнічного походження. На думку керівного органу національного самоврядування, «надзвичайні обставини диктують потребу народам Криму взяти на себе піклування про улаштування долі свого Краю», а вирішити це завдання може «тільки колективна думка і воля всіх народностей, які живуть в Криму».

У листопаді 1917 р. серед кримських татар шляхом таємного голосування відбулися загальні, рівні, вільні вибори до Курултаю. В них взяли участь понад 70% кримських татар, в тому числі жінки. Показово, що тоді навіть у багатьох західних країнах жінки ще не мали права голосу.

Мусвиконком планував визначити долю кримськотатарського народу і статус Криму загалом в два етапи: проведенням установчих зборів на першому етапі – у грудні (7 грудня / 24 листопада) на національних (Курултаю), а на другому – у лютому 1918 р. на крайових/регіональних (всекримських).

28 (15) листопада Д. Сейдамет у публічному виступі в Сімферополі пояснював: «Ми проти татаризації Криму, але ми проти суверенної влади будь-якої іншої національності над Кримом. Якщо ми скликаємо татарські національні установчі збори «Курултай», то тільки для того, щоб з’ясувати для себе і виявити перед іншими волю татарської національності, але й голос татар не є голосом всього Криму. Для цього необхідне всекримські установчі збори, в яких мають взяти всі народності, що населяють Крим».

Делегати Курултаю та гості почали збиратися в Бахчисараї 7 грудня (24 листопада) 1917 р. у особливий для мусульман день – п’ятницю. Але через затримку з виборами в деяких місцевостях та негоду перше засідання національних установчих зборів в урочистій обстановці відкрилося 9 грудня (26 листопада) 1917 р. у Ханському палаці в Бахчисараї. Понад 10 тисяч  гостей зустрічали 76 народних обранців, четверо серед яких були жінками. Вулиці були прикрашені блакитними національними та червоними революційними прапорами (останні тоді ще не сприймалися як суто більшовицькі). Над палацом повівав великий блакитний прапор. Делегатів зустрічав парад кримськотатарських кавалерійського полку та піхотного батальйону.

Директор Кримськотатарського музею історії, мистецтва та етнографії, активний діяч національного руху У. Боданинський був проти використання історичного приміщення для масових заходів, побоюючись за стан пам’ятки. Тому було знайдено компроміс: лише відкриття і закриття Курултаю відбулося у Ханському палаці. Інші його засідання відбувалися у приміщеннях Бахчисарайської міської управи.

На відкритті Курултаю, за визначенням есерівської газети «Вольный Юг», муфтій Н. Челебіджіхан виголосив «блискучу промову» про відновлення політичного життя кримських татар. Делегати вислухали її стоячи та зустрічали «нескінченними аплодисментами». Після чого до президії зборів обрали муфтія, Д. Сейдмета, Аблякіма Ільмі, Аджи Бедредіна та Шафіку Гаспринську.

Після виборів настав час вітань від різних організацій, органів та закладів. Серед тих, хто вітав, були, зокрема представник УЦР, член УПСС Йосип Переверзев-Розсуда, представники українських, єврейських та інших організацій. На адресу Курултаю надійшла ціла низка вітальних телеграм.

Наступні 17 днів роботи були присвячені питанням визначення делегатами форм національного самоврядування, бажаної форми майбутнього правління в Криму, відносинам з іншими народами.

Результати бурхливих багатоденних обговорень були закріплені у Кримськотатарських основних законах (18 статей), ухвалених 26 (13) грудня 1917 р. У цьому документі Курултай, зокрема, визнавав «за всіма народностями право на самовизначення», обсяг прав, компетенції, порядок утворення та функціонування національного парламенту та Кримськотатарського національного уряду. Аналіз повноважень парламенту та дирекцій національного уряду показує, що ці органи мали бути зосереджені на вирішенні не загальнокримських, а національних завдань. Принагідно зазначимо, що використовуємо для аналізу варіант тексту, оприлюднений 2 січня 1918 р. (20 грудня 1917 р.) у офіційній російськомовній газеті органів національного самоврядування «Голос татар».

У ст. 12 Кримськотатарських основних законів підкреслювалось, що «питання про форму правління в краї може бути вирішене тільки краєвими Установчими Зборами», у зв’язку з чим Курултай доручив національному уряду «у найкоротший термін вжити заходів для скликання кримських Установчих Зборів». А у ст. 13проголошувалося, що фінансове, політичне і земельне питання можуть бути вирішені тільки Кримськими Установчими Зборами.

Кримськотатарські установчі збори визнали необхідним участь представника кримського парламенту «всюди, де тільки буде обговорюватися та вирішуватися питання про політичне положення Криму». А також у відповідності до рішень З’їзду народів в Києві наголошувалося на вимозі участі у мирній та іншій конференціях представників зацікавлених країв і народностей.

У документі також фіксувалися деякі інші демократичні нововведення. Національні установчі збори скасували «існуючі серед кримських татар» станові звання та привілеї, визнали повне рівноправ’я жінок з чоловіками і доручили парламенту видати відповідні закони, визнавали «повну незалежність законодавчої влади, виконавчої влади, судової влади» (на нашу думку, в цьому випадку йдеться саме про органи національного самоврядування).

Найбільше суперечок серед дослідників викликає ст. 16 Кримськотатарських основних законів, в якій було зафіксовано: «Курултай вважає, що як існування необхідних у громадському життю свободи особистості, слова, друку, зібрань, житла, союзів, страйків, страхування життя робітників, так і здійснення принципу самовизначення народів і прав меншин і тих законів, які ухвалені Курултаєм, можуть бути гарантовані тільки за демократичної республіки, визнає і оголошує кримську Демократичну республіку».

У цій статті та деяких інших дослідники вбачають суперечність між «внутрішньо-татарським призначенням Конституції та її претензією на те, щоб стати нормативною основою для життя усього півострова».

Проте ця суперечність, ознаки якої можна знайти в тексті Кримськотатарських основних законів, якщо й існує, то не має гострої форми. Якщо взяти цей документ в цілісності, то він в цілому відбиває модель самовизначення корінного народу Криму у формі національно-персональної автономії. А проголошення КДР можна розглядати як ініціативу представників кримських татар у справі надання пропозицій Кримським Установчим зборам щодо форми правління в регіоні.

У примітках до ст. 3 національної конституції Курултай через складність проведення виборів у тодішній ситуації оголосив себе парламентом на один рік.

До колегії голів Кримськотатарського національного параменту делегати обрали Асана Сабрі Айвазова, Джафера Аблаєва, А. Ільмі. Разом з двома секретарями А. Боданінським та С. У. Турупчі вони складали його президію.

Того ж 26 грудня 1917 р. головою ради директорів Кримськотатарського національного уряду (Директорії) 50-ма голосами проти 12-ти було обрано муфтія Н. Челебіджихана. На його пропозицію національний парламент затвердив склад уряду: Ч. Челебієв, голова і директор юстиції; Д. Сейдамет, директор зовнішніх і військових справ; Сеїт Джеліль Хаттатов, директор фінансів і вакуфів; Ібраїм Озенбашли, директор народної просвіти, Амет Шукрі, директор у справах релігії.

У першій відозві Кримськотатарського національного уряду до співвітчизників наголошувалось, що цей уряд буде «піклуватися про щастя та спасіння не одного тільки татарського народу», боротися проти анархії, голоду, фінансових проблем в краї. Орган національної виконавчої влади також повідомляв, що «більш сильний кримський уряд може бути створений тільки загальнокримським парламентом», тому Директорія «буде прагнути якомога скорішого скликання Кримських Установчих зборів».

Центральна Рада визнала рішення Курултаю. Проте кримськотатарський рух не міг через структурні слабкості (головна – кримські татари складали менше 27% кримського населення) самостійно утримувати на півострові ситуацію під контролем. Він блокувався з іншими антибільшовицькими, помірковано соціалістичними та демократичними силами краю, об’єднаними в Раду народних представників Таврійської губернії. Цей орган напередодні скликання Курултаю утворили в Сімферополі на з’їзді представників органів самоврядування, рад, політичних, професійних та національних організацій. Проте демократична коаліція органів національного самоврядування кримських татар та РНП Таврійської губернії не мала достатньо збройної сили, щоб протистояти більшовикам. У грудні 1917 р. ліворадикали на чолі з більшовиками розпочинають в Криму бойові дії для захоплення влади. Їм протистоять збройні сили РНП та органів національного самоврядування кримських татар, кістяк яких склади кримськотатарські збройні формування, а також російське офіцерство, українізовані та деякі інші частини. Проте з допомогою Чорноморського флоту ліворадикали перемогли війська опонентів і встановили свій контроль над Кримом у січні 1918 р.

Невдовзі вони розпустили РНП та Курултай, кримськотатарські національні лідери змушені були припинити політичну діяльність або пішли у підпілля деякі з них виїхали з підконтрольних більшовикам територій. На жаль, Н. Челебіджіхан у січні 1918 р. був заарештований ліворадикалами, вивезений у Севастополь і у лютому вбитий під час масових безсудних страт. Курултай у якості національного парламенту відновив свою діяльність після звільнення Криму від більшовиків, навіть зробив невдалу спробу у травні 1918 р. стати загальнокримським представницьким органом, і з перервами працював до осені того року

В цілому діяльність Курултаю кримськотатарського народу у грудні 1917 р. в Бахчисараї у якості національних установчих зборів засвідчила перехід корінного кримського етносу у якісно новий стан етнонації. Тобто такий рівень консолідації кримських татар, який дав змогу їм стати політичною спільнотою здатною до самоорганізації та самовизначення. Безпосередніми результатами його діяльності стали ухвалення Кримськотатарських основних законів, формування загальнонаціональних органів представницької та виконавчої влади – парламенту та уряду, ініціювання процесів створення в Криму державності у формі Кримської Демократичної Республіки. Варто відзначити, що Кримськотатарські основні закони стали першою конституцією, ухваленою в Криму. Частина дослідників оцінює їх як перші у тюркському світі конституційний документ, який би базувався на західноєвропейських принципах демократії та парламентаризму.

Віддаленими у часі наслідками функціонування першого Курултаю, зокрема, стало часткове використання вироблених ним організаційних форм та самого прецеденту його існування для самоорганізації кримськотатарського народу в момент повернення на історичну Батьківщину з місць депортації. У 1991 р. в Сімферополі було скликано другий Курултай кримськотатарського народу як загальнонаціональний з’їзд. Як вищий представницький орган корінного в Криму, а відтак і в Україні, він успішно функціонував до моменту окупації території АР Крим і м. Севастополя. У 2014 р. Курултай та обраний ним Меджліс кримськотатарського народу було визнано органами національного самоврядування спеціальною постановою Верховної Ради України. На жаль, наразі їх функціонування можливе лише на вільній території України або за кордоном, оскільки окупаційна влада заборонила їх діяльність в тимчасово окупованому Криму та відмовляється виконати проміжне рішення Міжнародного суду ООН щодо її відновлення.