Україна: мова

Українська мова, на відміну від російської, була створена штучно?

Міфи і стереотипи

Українська мова, на відміну від російської, була створена штучно.

Історична реальність

Українська мова, так само як і російська, є слов’янською мовою. Різновиди української (зокрема, українські діалекти) жодним чином не молодше різновидів російської мови (зокрема, російських діалектів). Діалекти української мови ніколи не були діалектами російської.

Поговоримо про літературні чи, правильніше, стандартні мови. Російська літературна мова почала створюватися лише з епохи Петра Великого, тобто з початку XVIII століття. Над її створенням мучилися цілі покоління письменників і вчених, які намагалися наблизити російську до рівня європейських мов (як, наприклад, французької чи німецької).

Безсумнівно, російська літературна мова за походженням досить «штучна». У ній доволі висока питома вага церковнослов’янських елементів (тобто з чужих простому народу запозичень з традиційної мови церкви): союз, облако, младший …). Крім очевидних запозичень (манікюр, шлагбаум, аптека [останнє слово було запозичене через польську, як безліч інших латинізмів і германізмів)), у ньому також і величезна кількість кальок (влияние [абсолютно неросійське слово за походженням, чисто церковнославянське] <лат. Influentia) , трогательный <фр. touchant, пилосос <нім. Staubsauger, і навіть такі аж ніяк не російські за походженням слова, як доступ <пол. dost? p, причина <пол. przyczyna, або навіть если <пол. je? li). Навіть у перші десятиліття XX в. мало хто володів російською літературною мовою – на жаль, шкільна освіта в Російській імперії була на надзвичайно низькому рівні, і народ в переважній своїй масі був безграмотний.

Імперія намагалася нав’язати російську мову всім «росіянам», в тому числі і так званим «малоросам». Але російська літературна мова була мало зрозумілою українцям.

Тому українські діячі, слідуючи в руслі загальноєвропейських процесів, взялися за створення української «літературної» (стандартної) мови. Українські письменники та вчені намагалися уникати тих слів, які не відповідали закономірностям українських діалектів, зокрема церковнослов’янізмів, та й взагалі прагнули розробляти повноцінну «літературну» (стандартну) мову саме на основі народних діалектів. Разом з тим вони розуміли, що обмежуватися народними діалектами просто неможливо. Вони також запозичували слова з інших мов, часто адаптували їх відповідно до законів тої ж самої літературної мови, яку вони створювали (причому ці слова ну ніяк не більше штучні, ніж вищеназвані російські) (Вплив <пол. Wp? Yw <лат. Influentia , власний <пол. w? asny <чеськ. vlastn ?, місцевість <пол. miejscowo ?? <лат. localitas (див. також нім.? rtlichkeit), унеможлівіті <нім. verunm? glichen).

У Російській імперії влада неодноразово виступала саме проти розвитку української «літературної» (стандартної) мови (зокрема, на підставі суворих обмежень вживання української мови в публічній сфері – згадаймо Валуєвський циркуляр 1863 або ж Емський указ 1876, ну і т. д.). Тим не менш, українцям з Австро-Угорщини та Російської імперії все-таки вдалося вивести українську мову на досить високий рівень «літературності» (стандартності). Зокрема, в Австро-Угорщині українська мова функціонувала як повноцінна «літературна» (стандартна) мова ще до Першої світової війни.

В українській мові традиційно уникали саме штучних елементів, наприклад активних дієприслівників на -щій, -вший, які не властиві ні українським, ні російським діалектам. Українська літературна мова значно ближче до «народної», аніж російська, так що стереотипний аргумент про «штучність» української мови, викликає подив.

Література

  • Виноградов В. В. Очерки по истории русского литературного языка. XVII—XIX вв. — Москва, 1982.
  • Етимологічний словник української мови. — В 7 тт. Гол. ред.: І. Мель­ничук. — Київ, 1982.
  • Русские писатели о языке. Хрестоматия. / Под ред. А. М. Докусова. — Ленинград 1954.
  • Українська мова: Енциклопедія. / Редкол.: Русанівський В.М., Тараненко О.О. та ін. — Київ, 2004. — 2-е вид., випр. і доп.
  • Фасмер, М. Этимологический словарь русского языка. / Перевод с нем. и дополнения О. Н. Трубачева. Под ред. и с предисловием проф. Б. А. Ларина. Издание второе, стереотипное. В четырех томах. — М.: «Прогресс», 1986. — Тома I–IV.
Коментарі
Звичайний патріотизм повинен бути підкріплений надійними джерелами і фактами, які можна використовувати як для свого усвідомлення, так і для «ідеологічних дискусій».

© 2014-2016 Ликбез. Atlaskit.

Вгору