Перемога Росії у Першій світовій війні була вкрадена пораженцями?

Міфи та стереотипи

Перемога Росії у Першій світовій війні була вкрадена пораженцями.

«Однако эта победа была украдена у страны. Украдена теми, кто призывал к поражению своего Отечества, своей армии, сеял распри внутри России, рвался к власти, предавая национальные интересы».
В.Путин

Історична реальність

Революція в Росії була закономірним підсумком безладного ведення війни та управління економікою.

Успіхи найбільшою армії в світі (5,34 млн чоловік) були не в перший і не в останній раз досягнуті за рахунок кількості, а не якості. Мужність і стійкість солдат російської армії стали такими ж відомими, як і тупість і відсталість її генералів. Вся історія Східного фронту Першої світової війни — це ілюстрація до того, як успіх намагалися досягти «останнім ривком», максимальними зусиллями, не оглядаючичь на наступний день.

Так, наприклад, Галицька битва в серпні–вересні 1914 р. закономірно переросла в штурм Карпат в січні–лютому 1915 року в спробах перейти гори та вторгнутися у рівнинну Угорщину. У цих неймовірних боях був не тільки втрачений довоєнний цвіт армії (противник теж поніс жахливі втрати), але й витрачений артилерійський резерв — до самого кінця війни Росія зазнала «снарядного голоду»! Наступ увінчався взяттям фортеці Перемишль, але виснажена армія не змогла протистояти неменучому контрнаступу. В результаті проведених австро-угорсько-германцями Карпатської операції в лютому–квітні, Горлицького прориву в травні та Наревской операції в червні–серпні 1915 року все, що було завойоване російськими військами, було не лише віддано назад, але й втрачені власні великі території: Східна Польща, Курляндія, Західна Литва. Цілий рік знадобився Росії, щоб підготувати нову операцію в масштабах фронту.

Важка поразка на фронті викликала в тилу новий сплеск шпіономанії — у травні 1915 року в Москві повторився німецький погром восени 1914 року, але тепер ще жахливіший та кривавий. В ньому взяли участь не лише представники усіх класів міського населення, не тільки нарівні з чоловіками й жінки, але навіть поліцейські! Можна сказати, що ніхто покараний не був. Призначений за 10 днів до моторошних подій генерал-губернатор князь Ф.Юсупов (Сумароков-Ельстон) просто позбувся своєї посади. Хоча саме його германофобія була широко відома та багато хто припускав, що це він був організатором подій, покликаних відвернути увагу від бездарних уряду та верховного командування.

Втрата Привіслянських губерній народила ще один дефіцит — місцеві шахти давали ¼ видобутку кам’яного вугілля потреб Російської імперії. На цілий рік, до 1916 р., поки не вийшли на промисловий рівень донбаські розробки, країна відчувала «паливний голод».

Брусилівський прорив в червні-серпні 1916 р. завдав важкої поразки не тільки австро-угорцям, але й власним військовій промисловості та продуктовому забезпеченню населення. Так, в Москві цукор почали видавати за картками вже у серпні 1916 р. Хоча карткова система на хліб була заведена в Петрограді лише у березні 1917 р., чутки про її запровадження рознеслися ще у лютому, що народило «хлібні бунти». Не звертаючи увагу на те, що інші продовольчі продукти в містах почали нормовано продавати тільки після падіння монархії Гольштейн-Готторпів-Романових (від червня 1917 р. — на крупи, з липня — на м’ясо, з серпня — на коров’яче молоко, з вересня — на яйця, з жовтня — на олію, з листопада — на кондитерські вироби), це було наслідком не лише зміни влади, але й загальнодержавної кризи наприкінці війни. Зрештою Лютнева революція в Петрограді розпочалася 21 лютого з розгрому булочних і дріб’язкових лавок на Петроградської стороні, продовжилася 23 лютого демонстрацією робочих Путилівського заводу з гаслами «Геть війну», «Геть самодержавство» та «Хліба!». 24 лютого кількість страйкуючих досягла 90 тисяч осіб, а на наступний день — 240 тисяч! Війська Петроградського гарнізону неохоче підкорялися наказам і де факто оголосили нейтралітет…

Можливо комусь, хто «смачно їсть і солодко спить», це і може здатися підступами тих, «хто закликав до поразки своєї Вітчизни, своєї армії, сіяв чвари всередині Росії, рвався до влади, зраджуючи національні інтереси». Але ті, хто пам’ятає черги за продуктами і порожні полиці на прикінці 80-х — початку 90-х років в СРСР, нехай задумаються, що відчували люди на порозі голоду при безперервній війні, яка не принесла довгоочікуваного результату.