Актуальне

Газети сталінського Харкова: несподіваний ракурс

5 травня, щорічно, в часи, не такі вже й далекі, урочисто святкували День радянського друку. Бо саме 5-го вийшло колись перше число більшовицької газети з претензійною назвою «ПРАВДА».

Тому відзначити призабуте свято інакше, ніж правдою про радянську журналістику, було би просто незручно. Тим більше, що правда знайшлася. Але не в газетах – серед документів партійної чистки 1934-35 років.

00

Харківська обласна комісія з чистки – постачальник безцінної інформації для майбутніх істориків

«Прориви» і досягнення харківських газетярів, їхні біографії та ділові характеристики, особисті проблеми з найінтимнішими включно були тоді надійно зафіксовані старанними секретарями. Доповнені статистичними даними та звітами про роботу партосередків, ці документи дозволили поглянути зсередини на сталінську ідеологічну кухню.

Поглянути і жахнутися: сумнівні рецепти, бездарні кухарі.

Ще й страви надто дорого обходилися.

Виховання «нової людини» було планово-збитковим. Собівартість одного примірника «Соціалістичної Харківщини» у липні 1934 року складала 14,7 копійки. А продавати газету доводилося по 10.

Просвітлення молодих голів коштувало ще дорожче. Один примірник комсомольської «Ленінської зміни» обходився у 16 копійок (серпень 1934-го), а продавали його по 5.

Собівартість робили захмарною постійні штрафи та виплати друкарням за понаднормові роботи. Бо жодна харківська газета, за винятком піонерської «На зміну», не виходила вчасно.

У червні-липні 1934 року «Харьковский рабочий», друкований орган міськкому та міськради, виходив із запізненням на 4-5 годин. І це вважалося досягненням! Бо у січні, бувало, і на 12 годин запізнювався. За першу половину 1934 року газета заплатила 27 948 карбованців понаднормових та штрафів. Ще дорожче обійшлися запізнення «Соціалістичній Харківщині»: 35 000 карбованців за той же період.

01

Газета «На зміну» недалеко відійшла від шкільних стіннівок

Абсолютний рекорд неквапливості на початку 1935 року встановила «Ленінська зміна»: одна доба! Число, присвячене черговій річниці смерті Леніна, замість 21 січня, вийшло 22-го. То ж сумувати за вождем харківським комсомольцям довелося із запізненням.

Відповідальний редактор газети, товариш Лідерман причиною надзвичайної пригоди вважав низький рівень трудової дисципліни. Коректори і нічні редактори постійно спізнювалися на роботу, графік подачі макету до друкарні систематично порушувався. А навздогін вже поданому макету часто летіли вказівки про зміни у ньому.

Редактор «Харьковского рабочего» Абрам Зільберберг постійні запізнення своєї газети пояснював значно довшим списком причин. І скидався цей список на безжальний вирок місцевій журналістиці.

Ось найцікавіше:

  • неукомплектованість основних відділів редакції;
  • виключно низька якість матеріалу, що здають відділи;
  • низька кваліфікація і нехлюйське ставлення до якості матеріалу з боку окремих співробітників;
  • незадовільна літературна правка матеріалу;
  • погана робота коректорів;
  • безплановість у підготовці чергового числа газети.

Та, зрештою, люди працювали так, як їм платили. В тій же «Ленінській зміні» затримка зарплатні на два місяці була звичайним явищем. А гонорари позаштатникам, часто-густо, не виплачувалися взагалі.

Народ реагував відповідно – «голосував ногами». За серпень 1934-го – січень 1935-го з газети звільнилося 56 чоловік. При тому, що за штатним розкладом, співробітників мало бути всього 48.

02

«Штрафне» число «Ленінської зміни»

Крім низької дисципліни, «Ленінську зміну» робило дорожчою ще й елементарне… невігластво. Неймовірно, але факт: співробітники україномовної газети, у більшості своїй, не знали… української мови. І ще й вчити її не хотіли!

Цікаво, що комсомолець Біленко, який озвучив цей факт під час чистки, переконував своїх колег взятися за розум винятково із прагматичних міркувань: вчіть мову – зекономимо на перекладачах!

Якщо в «Ленінській зміні» не знали української, то в «Харьковском рабочем» – російської. Ось що порадила співробітникам газети комісія з чистки: «Проверить весь состав сотрудников газеты с целью отстранения от работы лиц… не желающих по-большевистски бороться за повышение своей квалификации. Эту проверку проводить периодически с целью добиться полной ликвидации неграмотности. Для сотрудников… организовать обязательные кружки и семинары для повышения знания русского языка».

Спочатку навіть не вірилося, що йдеться про банальну неписьменність. Та в іншому місці цього ж документу вказівку конкретизували: «добиться ликвидации общей и политической неграмотности». Напевне, геть не даремно парторг газети Іван Криволапов, завідуючий масовим відділом, з прямотою колишнього чекіста називав своїх підлеглих «тупоумными» і «бездарностями».

Мав на те право! Судячи з цифр, вміщених у звіті про чистку.

03

Напівграмотний «Харьковский рабочий» святкує Першотравень

Колектив «Харьковского рабочего» налічував, на загал, 95 чоловік. З них – 36 чоловік редакційних працівників: завідуючі відділами, інструктори, літературні працівники. З цих 36-ти лише двоє(!) мали спеціальну освіту. Натомість, 12 до «Харьковского рабочего» не працювали у газетах взагалі. Деякі з них ніколи не були навіть робкорами – позаштатними дописувачами.

З 36-ти безпосередньо добували інформацію лише 20 чоловік. І називали їх не «репортерами», а «оперативними працівниками». З цих 20-ти «оперів» лише 9 (менше половини!) могли самостійно написати статтю. Тобто таку, що вимагала лише косметичної правки. А статті інших треба було правити ґрунтовно. Фактично, переписувати заново.

За іронією долі, «тупоумные бездарности» з поганим знанням російської мали цю мову… захищати. Заснована за особистою вказівкою Постишева, газета повинна була «обеспечить проведение ленинской национальной политики, исправляя в этом отношении ошибки, допущенные в прошлом». Себто, за часів Миколи Скрипника.

04

Батько-засновник «Харьковского рабочего» Павло Постишев

Крім цього важливого завдання, «Харьковский рабочий» виконував низку інших, пов’язаних з журналістикою хіба що опосередковано. Наприклад, слугував скринькою для скарг, проміжною ланкою між читачами та каральними органами. І радо звітував про успіхи на цьому напрямку.

За першу половину 1934 року «групою колгоспно-робітничих листів та розслідувань» було отримано 679 скарг, з них розслідувано – 418. Знято з роботи – 39 чоловік, віддано під суд – 36. Накладено різні стягнення на 40 чоловік. Вжито різноманітних заходів та проведено роз’яснень на місцях – 152.

Та це ще були квіточки, порівняно з досягненнями «Соціалістичної Харківщини» за той же період: знятих з роботи і відданих під суд – 286 чоловік, засуджених – 85, притягнутих до партійної відповідальності – 32, вигнаних з колгоспів – 55. За словами журналіста Зароб’яна, «всі ці особи були ворожим елементом – куркулями, петлюрівцями, яких партійні організації за нашими сигналами викривали і вичищали».

Може, й так. Але в «Харьковском рабочем» якось спробували перевірити правдивість інформації, що надходила від робселькорів (фактично – стукачів). Результат вийшов шокуючим: «За червень та 19 днів липня у розділі «листи та сигнали» було вміщено 245 дописів. З них підтвердилося 84». Дві третини «сигналів» виявилися брехливими!

Щоб уникнути подібних ситуацій, газетярі часто виїздили «на місця», де виконували функції не тільки партійних наглядачів, а ще й погоничів.

05

Чорна дата: саме тоді Постишев дав вказівку зробити дописи робселькорів основним матеріалом газет

Як тільки надходили сигнали про якісь недоліки, скажімо, під час весняної сівби, «Харьковский рабочий» формував так звану «виїзну бригаду». Група співробітників кочувала по колгоспах приміської смуги, штампувала там «бойові листки» і постачала партійному керівництву оперативну інформацію про хід справ. Щоб потім гордо відзвітувати: «Виїзна бригада працювала в дуже важких умовах і не залишила колгосп, допоки там не підвищилися темпи роботи».

Так само докучали журналісти харківським робітникам: «Організували незабутній захід – перевірку виконання вказівок Павла Петровича Постишева на першій міській конференції машинобудування». А ще – цілу низку зльотів, рухів, походів і всіляких інших «трудових ініціатив».

06

«Соціалістична Харківщина» не тільки закликала, а й сама брала участь у хлібозаготівлях

Не відставала від «дорослих» газет піонерська «На зміну». Вона пишалася тим, що організувала дітей на збір колосків у голодному 1933-му. Також її журналісти провадили по школах різноманітні акції: за чистий конспект, за збереження майна, за виявлення талантів. І не тільки талантів! Додумалися до «майстер-класу» для учнів «Як виявити класового ворога».

Та найтісніше зливалася зі своїми читачами «Соціалістична Харківщина». Працівник газети Сергій Тихонов у підшефному колгоспі імені Чубаря цілий рік головував. Не простий рік – 1933-ій!

Уповноваженими на село їздили референт партвідділу Подольський, заступник відповідального редактора Журахович, директор видавництва Нехзер.

Тому не здається випадковим, що найгучнішої політичної помилки припустилася саме «Соціалістична Харківщина». «Москва – столиця пригноблення»! – прорекла якось головна газета області. Хоча треба було – «столиця пригноблених».

Бо правда – вона, як шило в мішку: обов’язково вилізе.

Коментарі
Звичайний патріотизм повинен бути підкріплений надійними джерелами і фактами, які можна використовувати як для свого усвідомлення, так і для «ідеологічних дискусій».
Вгору