Український націоналізм «бандерівців» — антилюдська ідеологія, якій немає місця в XXI столітті?

Міфи та стереотипи
Український націоналізм «бандерівців» – антилюдська ідеологія, якій немає місця у XXI столітті!

Історична реальність

Саме слово «націоналізм» відразу викликає асоціацію з «національною винятковістю» або «ненавистю». Однак це явище більш складне і часто є просто банальним «патріотизмом».

Про «патріотизм» теж можна сперечатися, але і в XXI столітті сучасні народи, суспільства й країни потребують існування якихось принципів «гуртожитку». Один з них – захист своєї спільноти узагрозливих обставинах. Український націоналізм у всіх своїх версіях був стурбований саме цим. І наша його оцінка від «фашизму» до «патріотизму» буде, швидше за все, залежати не від наукових теорій, а від моральних оцінок дій конкретних людей в конкретних обставинах. І від того, які цінності в дану епоху відстоює «український націоналізм». І не тільки в середині ХХ століття, а й в 2013-2014 роках. «Український націоналізм» став демоном і антигероєм на всьому просторі російської пропаганди. Але це не завадить йому існувати і далі.

Націоналізм як самостійна ідеологія є вкрай обмеженою і вимагає сильнішої ідеологічної складової: будь то лібералізм, консерватизм, соціалізм, комунізм чи фашизм. Саме тому націоналізм в чистому вигляді притаманний національно-визвольним рухам, які покликані об’єднати націю, незважаючи на політичні та світоглядні позиції її представників. Це схоже на різні спортивні команди, які в одному чемпіонаті грають за спільний кубок або медалі.

Головна проблема типології українського націоналізму для його дослідників полягає в тому, що він був більшою мірою формою, чиє ідеологічне наповнення було строкатим, еклектичним і змінювалося під дією обставин. Для ОУН головним було створення української держави, в той час як соціально-економічні аспекти були другорядні. Це говорить про те, що інтереси етнічної спільноти робили питання «ідеології» другорядним: головним було звільнення «свого співтовариства», «своєї нації» – живе вона «під поляками» або «під радянськими». Тільки після того як члени ОУН зіткнулися з радянською дійсністю в 1941 р, вони усвідомили важливість соціально-економічного змісту їх програми.

В заплутаних реаліях міжвоєнної Європи український інтегральний націоналізм належав до типу ідеологій «третього шляху», який заперечував як ліберальний капіталізм, так і марксистський соціалізм. Але вже в постановах ІІІ Надзвичайного з’їзду 1943 присутнє ліберальне гасло «Свобода народу, свобода людині!», а програмні положення є втіленням вимог соціал-демократів. Виглядає так, як ніби він просто не мав стабільної ідеології. Див: «Бандерівці були нацистами?».

Такий удаваний несподіваним поворот може здатися штучним або випадковим, але є абсолютно недивним. Він вказує на штучність жорстких ідеологічних оцінок з точки зору сучасності. «Український націоналізм» в кожний час слідував за політичними модами своєї епохи. В першу чергу він був політичною практикою захисту свого народу, а лише потім «модною ідеологією». Тому він був «фашизмом» рівно стільки, скільки і «ліберальною демократією». А в своїх витоках він був дуже ліберальним і демократичним. Його «зіпсувало» жорстке ХХ сторіччя.

На початку ХХ ст. в українській політичній думці націоналізм був представлений різними напрямками: ліберальним (М.Грушевський), соціал-демократичним (знайшла своє продовження в націонал-комунізмі О.Шумський, М.Скрипника), консервативним (В.Липинський) і самостійницькім (М.Міхновського) . Однак саме ліберально-демократична традиція як константа була й залишається домінуючою. Це може здатися дивним, але український рух, що заперечує чужу державу весь час було опозиційним владі. А це визначає одну частину політичного спектру – опозиція, яка за «свободу проти влади». У своїй боротьбі ця опозиція спирається на ту ідеологію, яка веде до свободи в дану ідеологічну епоху. Українці починали з лібералізму 19 століття, а зараз спираються на лібералізм століття XXI.

Якщо повернутися до наукових поглядів, то спроби інтерпретувати український націоналізм як расизм не витримують критики. Український інтегральний націоналізм ніколи не проповідував винятковість чи перевагу української нації над іншими виходячи з расових принципів.

Вікіпедія дає таке визначення шовінізму: «Ідеологія, суть якої полягає в проповіді національної переваги з метою обґрунтування права на дискримінацію та пригнічення інших народів».

Українці ніколи нікого не гнітили, а самі були пригнобленою нацією, тобто об’єктом дискримінації.

Більш просунуті пропагандисти в спробі навісити на ОУН ярлик шовіністів йдуть далі і використовуютьрозгорнуте визначення шовінізму з енциклопедії Британіка: «Непомірний і безрозсудний патріотизм … будь-який різновид ультранаціоналізму … пов’язаний з надмірною прихильністю або відданістю своїй національній групі або батьківщині».

І тут ми знову бачимо абсолютне небажання бачити різницю між націоналізмом державної та бездержавної нації.

Готовність представників будь-якої нації/держави віддати своє життя в боротьбі за свободу своєї батьківщини є нормальною колективної захисною реакцією і не може підпадати під визначення «надмірний і безрозсудний патріотизм», оскільки така поведінка є раціональною і обґрунтованою. А можливо, і не «раціональною», і не «обґрунтованою». Але подібні переконання лежать в основі сучасного світоустрою. І на цьому тлі зміна «міжнародних політичних систем» є лише декорацією на тлі тих смислів, які несуть в собі сучасні життєздатні суспільства. Вони себе захищають так, як можуть в даних конкретних історичних обставинах, але якщо вони себе захищають – значить вони існують. А ідеологічне обґрунтування вони собі знайдуть. І їм буде байдуже – чи засудять це вчені через 70 років.

Публікація підготовлена у співавторстві з Кирилом Галушком