Спостереження за сучасними історичними студіями в Україні дедалі більше переконують в актуальності проблеми дотримання (а то й взагалі розуміння!) мінімальних наукових стандартів в історіописанні. Такі елементарні, здавалося б, речі, як верифікація джерел, адекватні наведеним аргументам висновки, коректне цитування, елементарні  знання фахової термінології  нерідко стають недосяжними не тільки, а часом і не стільки для початківців, а й для маститих істориків. Мало того, здобута реальними напрацюваннями у минулому репутація далеко не завжди стає запобіжником у створенні чи публічному толеруванні  відверто  неякісних чи навіть антинаукових праць.

Яскравим прикладом такого неякісного продукту і відсутності турботи за свою репутацію стала означена як «наукове видання» книга «Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань. /Упор. О. Петришин, М. Герасименко, О. Стасюк, Київ, 2021», у якій у якості експертів з питань про кількість втрат, тобто з питання, де вони не є фахівцями, погодилася бути ціла низка знаних істориків і навіть відомий дисидент Семен Глузман.

Перебуваючи у фінансовій чи адміністративній залежності від керівництва Музею або отримуючи від нього дифірамби на свою адресу як про незаперечних авторитетів у науці, ці фахівці чи то поставили свій підпис, чи то взагалі самі сфальсифікували значну частину тексту судових експертиз у надзвичайно важливій для українців темі – у матеріалах досудового розслідування  про виконавців Голодомору-геноциду. З приводу цього видання останнім часом є чимало відгуків, промов, резолюцій і просто аналітичних текстів, першим із яких, здається, стала стаття автора цих рядків «Формула Асаткіна» від слідчих НКВС як аргумент в оцінці втрат». Але сьогодні мова про інше.

Одним із експертів  тих судових експертиз, а заодно і автором упорядником значною мірою фальсифікованого продукту стала генеральна директорка Національного музею Голодомору-геноциду Олеся Стасюк. І вона ж таки подала на захист  докторську дисертацію, де до списку опублікованих за темою праць була включена і вже згадана книга «Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань…». Мало того, у кваліфікаційній праці О.Стасюк посилається на сфальсифіковані матеріали з цієї книги. Власне, саме це спонукало мене звернути увагу на дисертацію. Повна її назва така:

Стасюк О.О. Інститут уповноважених у здійсненні Голодомору-геноциду 1932-1933 років в УСРР. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук зі спеціальності 07.00.01 – Історія України. – Університет Григорія Сковороди в Переяславі, Переяслав, 2021. Захист –  24 грудня 2021 року.

Через обмаль часу свою увагу звернув наразі лише на один підрозділ дисертації – «Український соціум 1920-х рр.». (с.109-126). Це 17 сторінок тексту.

Всього 17 сторінок.

Детальний аналіз допущених помилок і відверто нефахових тверджень цього тексту може зайняти значно більше місця, ніж ці 17 сторінок. Але, на жаль, зовсім не нехтування професійними стандартами наразі є критерієм для відхилення дисертації чи визнання її нефаховою. Головним критерієм є плагіат.

Не обійшлося і без нього – десь майже неприхованого і відвертого, десь завуальованого. Але спочатку наведу кілька прикладів, які демонструють явне нерозуміння і незнання авторкою того, про що вона пише.

Приклад 1

На сторінці 112 дисертації О.Стасюк пише, що в УСРР станом на 28 серпня 1920 року мешкало чи то 25,644 млн осіб, чи то 25,122 млн осіб. Зазначу –  авторка називає дві відчутно різні цифри кількості населення станом на час перепису 1920 року, але жодних пояснень не надає. І якщо перша цифра взята із праці колеги по Музею і по фальсифікації книги «Геноцид українців…» Світлани Маркової, то друга – із статичного щорічника, де матеріали перепису і були опрацьовані.

Далі О.Стасюк – цілком в контексті фальсифікованого видання і навіть із посиланням на нього (а в ньому ігнорується посуха як першопричина голоду), наголошує: “Більшовицький режим у 1921–1923 рр. з метою знищення національно-визвольного руху українців застосував масовий штучний голод“. На тій же сторінці пані Стасюк, цілком коректно переказавши та процитувавши низку відверто вигаданих тверджень, що наявні у висновках однієї з судових «експертиз», зазначила, що втрати українців через голод 1921-1923 років становили 3,5 млн осіб.

 

Цікавіше починається далі – коли дисертантка, наче забувши про написане,  звертається до інших джерел. Вона пише, що в 1922 році (а це пік того голоду, про 3,5 млн втрати від якого вона написала!) в УСРР населення зросло вже до 26 млн осіб (тобто збільшилося чи то на 400, чи то на 900 тис. осіб у порівнянні з серпнем 1920-го), а в 1923 – воно становить вже 26,6 млн осіб.

Нагадую – це приріст населення у роки того голоду, під час якого втрати, як пише авторка, становили 3,5 млн осіб.

Що це?

Цілковите, на рівні відсутності логічного мислення, невігластво?

Чи це ознака того, що роботу писала не сама Дисертантка, а текст дисертації складали по шматкам різні особи?

Чи це свідоме знущання з українців та української історії?

Чи щось інше?

Відповіді на ці питання не знаю, залишаю на розгляд читачам.

Приклад 2

На тій же с.114, згадуючи про вплив абортів на  зміни кількості  населення, пані Стасюк пише: «Ленінський «Декрет про аборти» 1920 р. засвідчив цілеспрямовану політику комуністичного режиму, що ставив за мету якомога ширше залучення жінок до суспільного виробництва, зокрема, до «підняття промисловості».

Бачимо, що О.Стасюк фактично таврує нагальну на той час і таку, що реально зумовила зниження смертності серед жінок, постанову наркомату здоров’я РФСРР “Про охорону здоров’я жінок”. Цим рішенням легалізовувалася та ставилася під контроль  медиків  доволі поширена практика  переривання вагітності у жінок. У постанові, на відміну від опису самої Стасюк, немає жодного слова про комунізм чи залучення жінок до суспільного виробництва чи тим більше до “підняття промисловості”. Та й про схвалення абортів як таких не йшлося.

Читач у цьому може переконатися сам:

Мало того, на постанові немає підпису В.Леніна – то не його прерогатива. Та й посилання на джерело у пані Стасюк теж відсутнє.

Аналіз  тексту дисертантки дає підстави припустити, що це творчий і вкрай невдалий переказ згаданої у дисертації статті І.Курило, яка цю постанову теж помилково назвала «Ленінським декретом про аборти» (див. Курило І. Рингач Н. Особливості динаміки народжуваності у 30-ті роки ХХ сторіччя та її детермінанти  // Голодомор 1932–1933 рр. в Україні: причини, демографічні наслідки, правова оцінка : Матеріали міжнарод. наук. конф. (Київ, 25–26 верес. 2008). – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. – С. 325–334).

Чому стверджую, що  переказ невдалий? Тому що в тексті І.Курило та Н.Рингач  є про наслідки цієї постанови: “Прогресивним наслідком дозволу на штучне переривання вагітності стало те, що істотно знизилася смертність від абортів (з 4 до 0,3 % )”(с.325.) Щоправда, посилання на джерело цих даних авторки й там не наводять.

 

Приклад 3

Пишучи про «український соціум» і, перш за все, про склад населення і динаміку його змін, О.Стасюк, схоже, зовсім  не розуміє змісту написаного. Інакше просто не могло б з’явитися те, що ми розглянемо далі. Мова про означені нею показники  природного приросту населення.

Для початку зазначимо, що природній приріст населення у 1924-27 роках був високим. І саме цей рівень демографи та статистики часом брали за основу, екстраполюючи результати перепису 1926 року при визначенні кількості населення станом на той чи інший час. Це був справді високий показник –  2,3-2,4 % щорічного приросту населення. Приміром, згадуваний у попередніх моїх статтях Степан Сосновий у 1942 році теж називав саме такий показник:

Однак, якщо повірити пані Стасюк, Степан Сосновий помилявся навіть в оцінці  1924-1927 років –  темпи приросту населення, і, насамперед, народжуваності як головної його складової, були в рази більшими. Адже серед сільського населення, якщо знову таки їй повірити,  у середньому ледь не кожна особа жіночої статі незалежновід віку раз в рік народжувала дитину  (вона визначали показник народжуваності серед сілького населення 44,1%!). Мало того, за словами О.Стасюк у великих містах, навіть після стрімкого падіння народжуваності, її показник становив близько 17%! Це не я таке кажу, про це пише Олеся Стасюк:

Зрозуміло, що говорити про науковість такого тексту  якось не доводиться – пані Стасюк, отримавши звідкись цілком релевантні дані, схоже просто не зрозуміла, про що йде мова. І власноруч  “перетворила” коефіцієнт приросту населення (народжуваності, смертності), який надається у розрахунку на 1000 осіб, на відсотки.  Хоча логіка і здоровий глузд мали б підказати – про яку народжуваність у рік на 44% може йти мова?

Але ж ні.

Не підказали.

Плагіат

І нарешті власне про те, на що як на недоброчесність звертається першочергова увага у наукових працях  – про плагіат. Часу було дуже обмаль і навіть на цих сторінках його не весь вдалося зазначити.

Але і наявного чимало.

Текстові запозичення вдалося виявити з таких творів:

• З навчального посібника по соціології (даємо того автора, текст якого вдалося знайти, але, як показав пошук, такий текст є і в інших посібниках з соціології): Сірий Є. В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії / Навч. посіб.- К.: Атіка, 2004.
• Зі статті наразі підлеглої Олесі Стасюк – Світлани Маркової: Маркова С. В. Соціально-демографічна характеристика українського соціуму (1924–1934 рр.) // Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921–1923, 1932–1933, 1946–1947): Матеріали Міжнародної наукової конференції. Київ, 20–21 листопада 2013 р. – К., 2013.- С.273-280
• Із статті інших підлеглих Олесі Стасюк: Р. Т. Теслюк, Н. І. Андрусишин, М. В. Бачинська. Особливості відтворення населення УСРР в 1920-1930 роках у параметрах демографічної стійкості // Регіональна економіка, 2021, №2. – С.110-124.

Почнемо. Червоним кольором шрифту виділено дослівні або дуже близькі до тексту запозичення. Зрозуміло, що жодної із трьох названих праць у дисертації немає у списку літератури. Тобто про помилку в посиланнях не може бути й мови.

1. Сірий Є. В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії/ Навч. посіб.- К.: Атіка, 2004.

Стасюк О. О. Інститут уповноважених у здійсненні Голодомору-геноциду 1932-1933 років в УСРР. Дисертація. докт. іст. н. Переяслав, 2021

Сірий Є. В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії/ Навч. посіб.- К.: Атіка, 2004.

С.109 «Стійкість, згуртованість у будь-якому суспільстві забезпечують певні соціальні зв’язки, взаємодії, норми, правила. У повсякденному житті соціальні зв’язки досягаються через соціальні інститути (формальні й неформальні), регламентацію регулювання стосунків, розподіл функцій та обов’язків учасників взаємодії і регулярність їхніх дій. Передаючись із покоління до покоління, норми, правила поведінки ставали колективною звичкою, традицією «..». «Соціальні інститути обумовлювали нормованість поведінки людей, усіх суб’єктів соціальної дії, узгоджували їх прагнення, допомагали розв’язувати конфлікти, забезпечували стан рівноваги тощо». Процеси утворення соціальних інститутів (інституціоналізації) складні й довготривалі…»

С.49-51 С.49 «Як відомо, соціальні відносини – основний елемент соціального зв’язку, який забезпечує стійкість, згуртованість груп. […]. У повсякденному житті соціальні зв’язки досягаються саме через соціальні інститути, іншими словами,– через регламентацію регулювання взаємовідносин; чіткий розподіл функцій, прав, обов’язків учасників взаємодії та регулярність їх дії. Відносини тривають так довго, як довго його партнери виконують свої обов’язки, функ­ції, ролі. Щоб забезпечити стійкість соціальних відносин, від яких (с.50) залежить буття суспільства, люди створюють своєрідну систему закладів, установ, що контролюють поведінку їх членів. Передаючись із покоління до покоління, норми та правила поведінки і діяльності в різних суспільних сферах ставали колективною звичкою, традицією. […] С.51 Ці системи обумовлюють нормованість поведінки людей, всіх суб’єктів соціальної дії, узгоджують їх прагнення, встановлюють форми, способи задоволення їх потреб та інтересів, розв’язують конфлікти, на певний час забезпечують стан рівноваги в рамках того чи іншого суспільства. (с.52) Процес утворення соціального інституту (інституціоналізації) досить складний і довготривалий, складається з кількох послідовних етапів…»

 

2. Маркова С. В. Соціально-демографічна характеристика українського соціуму (1924–1934 рр.) // Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921–1923, 1932–1933, 1946–1947): Матеріали Міжнародної наукової конференції. Київ, 20–21 листопада 2013 р. – К., 2013.- С.273-280.

 

Стасюк О. О. Інститут уповноважених у здійсненні Голодомору-геноциду 1932-1933 років в УСРР. Дисертація. докт. іст. н. Переяслав, 2021.	Маркова С. В. Соціально-демографічна характеристика українського соціуму (1924–1934 рр.) // Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921–1923, 1932–1933, 1946–1947): Матеріали Міжнародної наукової конференції. Київ, 20–21 листопада 2013 р. – К., 2013.- С.273-280.
С.114 «Загрозливих масштабів набуло також поширення абортів: у 1925 р. в УСРР на 100 народжень припадало 69 абортів, причому в містах майже половина вагітностей закінчувалася абортом»   Посилання на: Курило І. Рингач Н. Особливості динаміки народжуваності у 30-ті роки ХХ сторіччя та її детермінанти. Голодомор 1932–1933 рр. в Україні: причини, демографічні наслідки, правова оцінка : Матеріали міжнародної наукової конференції. Київ, 25–26 вересня 2008 р. Київ: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2009. С. 325–335. С. 326-327.	С. 273 «Соціально-демографічною загрозою стало санкціоноване державою поширення абортів. У 1925 р. на сто народжень припадало 69 абортів, у містах майже половина вагітностей закінчувалися абортом».   Посилання на: Курило І. Особливості динаміки народжуваності у 30-ті роки ХХ сторіччя та її детермінанти / І. Курило, Н. Рингач // Голодомор 1932–1933 рр. в Україні: причини, демографічні наслідки, правова оцінка : Матеріали міжнарод. наук. конф. (Київ, 25–26 верес. 2008). – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. – С. 325–334.
С.114 «Як зазначав Ю. Корчак-Чепурківський, в Україні лише за 1925–1930 pp. загальний рівень народжуваності зменшився більш ніж на чверть, а показник природного приросту населення – на третину». Посилання: Корчак-Чепурківський Ю. О. Подружність і народжуваність у жінок УРСР. Демографічні дослідження. Вип. 4. Київ: Наукова думка, 1968. С. 66	С. 277 «Протягом 1925–1930 рр. загальний рівень народжуваності в УСРР зменшився більш ніж на чверть, показник природного приросту на третину». Посилання на: Курило І. Особливості динаміки народжуваності у 30-ті роки ХХ сторіччя та її детермінанти…, яка посилається на Корчака-Чепурківського

 

3. Р. Т. Теслюк, Н. І. Андрусишин, М. В. Бачинська. Особливості відтворення населення УСРР в 1920-1930 роках у параметрах демографічної стійкості / Регіональна економіка, 2021, №2. – С.110-124.

 

Стасюк О. О. Інститут уповноважених у здійсненні Голодомору-геноциду 1932-1933 років в УСРР. Дисертація. докт. іст. н. Переяслав 2021 С.211 Перепис населення Російської імперії, проведений у січні 1897 р., зафіксував на території українських губерній 21 013,7 тис. осіб, з яких 18,3 млн (87,2%) – селяни, 2,7 млн (12,8%) – містяни. У статевовіковій структурі населення помітне значне переважання частки дітей над часткою осіб похилого віку, інтенсивне зростання чисельності населення, порівняно коротка тривалість життя, що відповідало розширеному (прогресивному) типу відтворення населення (див. нижче додаток А. рис.2.1.- абсолютний плагіат)	Р. Т. Теслюк, Н. І. Андрусишин, М. В. Бачинська. Особливості відтворення населення УСРР в 1920-1930 роках у параметрах демографічної стійкості / Регіональна економіка, 2021. –110-№2, С.110-124  С.112 Згідно з переписом, проведеним у січні 1897 р., на території українських губерній, з яких у 1919 р. було утворено УСРР, проживало 21 013 723 особи, з яких 87,2% (18,3 млн) – сільське, 12,8% (2,7 млн) – міське населення. Статево-вікова структура відповідала прогресивному типу відтворення населення – значне переважання частки дітей над часткою осіб у похилому віці
С.118 Статевовікова структура населення в 1926 р. в загальних рисах відповідає прогресивному (розширеному) типу, однак містить характерні риси наслідків негативних демографічних процесів (див. додаток А. рис. 2. 2 – с.486 – повний плагіат	С.113 Загалом статево-вікова структура населення в 1926 р. також відповідає прогресивному типу, окрім зниження чисельності дітей у віці до 11 років включно (рис. 2).
С.122 Загалом у період 1924–1928 рр. щорічний абсолютний природний приріст населення УСРР фіксувався в межах 644–689 тис. осіб (див. додаток А.табл. 2.4.). Його повільне зниження відбувається 1929 р. внаслідок згаданих тенденцій зменшення народжуваності та зростання смертності. Таблиця як результат (с.488) Показники ідентичні. Джерела: «857. Природний рух людности України в 1924–1929 рр. Статистика України. Серія 1. Демографія. Т. 4. Вип.10. № 213. Харків, 1932. 858 Природний рух населення України в 1924 році з оглядом природного руху населення перед світовою війною. Статистика України. Серія І: Демографія. Т. ІV. Вип. 3. Харків, 1927. Додатковий доказ плагіату: Одне джерело вигадане. В жодному з них не може міститися даних за 1930-1931 роки, які у Р. Т. Теслюк, Н. І. Андрусишин, М. В. Бачинська взяті з архівного джерела.	C.118 Отже, у період 1924-1928 рр. щорічний природний приріст населення УСРР коливався в межах 644-689 тис. осіб (рис. 3). Починаючи з 1929 р. відбувається поступове його зменшення – посилилася тенденція до зменшення народжуваності та зросла смертність Діаграма як результат(с.118) Назва: Рис. 3. Природний рух населення УСРР в 1924-1931 рр., тис. осіб. Джерело: побудовано авторами за [28; 29, арк. 45] Посилання: 28. Природний рух людности України в 1924-1929 рр. Статистика України. Серія 1. Демографія. Т. 4. Вип. 10. № 213. 1932. 29. Естественное движение населения в УССР за годы 1927-1937. Российский государственный архив экономики. Ф. 1562. Оп. 329. Д. 256. Л. 44-45..
С.489 Коефіцієнти приросту (скорочення) населення УСРР в 1924–1929 рр. (плагіат –  уся таблиця, але О.Стасюк обрізала її частину)	С.117 Таблиця 3. Коефіцієнти приросту населення УСРР впродовж 1924-1929 рр., %

 

 

 

Плагіат в таблицях, діаграмах

Низка додатків у дисертації взята напряму (без вказівки джерела) із згаданої вище  праці “Особливості відтворення населення УСРР в 1920-1930 роках у параметрах демографічної стійкості”. Наведемо найбільш промовисті.

1)  Піраміда статевовікової структури населення українських губерній за переписом 1897 р. 

Це “Додаток А. рис.2.1″з дисертації О.Стасюк, с.484.

А це із тексту Р. Т. Теслюк, Н. І. Андрусишин, М. В. Бачинська. Особливості відтворення населення УСРР в 1920-1930 роках у параметрах демографічної стійкості / Регіональна економіка, 2021, №2,  – С.112. Рис.1

2) Піраміда статевовікової структури населення УСРР за переписом 1926 р.

(джерело в обох випадках  вказане те ж саме: “Всесоюзний  перепис  людности  1926  року.  Том  XI:  Українська  Соціялістична  Радянська Республіка. Підсумки по Республіці. Полісся: Національність, Рідна Мова, Вік, Письменність. Москва, 1929.)

Це із праці Олесі Стасюк:

А це те ж саме із статті Р. Т. Теслюк, Н. І. Андрусишин, М. В. Бачинська. Особливості відтворення … – С.112. Рис.2.

3) Коефіцієнти приросту (скорочення) населення УСРР в 1924–1929 рр. (вказано у процентах за рік!)  

Це з дисертації Олесі Стасюк:

А це вже із статті Р. Т. Теслюк, Н. І. Андрусишин, М. В. Бачинська. Особливості відтворення … – С.117, Таблиця 3.

Нагадаємо, що коефіцієнт  приросту населення показує, наскільки  збільшилося населення за рік у розрахунку  на 1000 осіб, тобто це не проценти, а проміле, що й позначаються вказаним у таблиці із статті “Особливості відтворення…” символом «‰». Однак О.Стасюк “перетворила” проміле у відсотки.

Наостанок хочу підкреслити: у цьому нашому тексті вказано далеко не увесь плагіат та грубі помилки із аналізованих 17 сторінок тексту.

Якщо ні плагіату, ні грубих помилок не відзначили ні  опоненти, ні експерти із спеціалізованої  Вченої ради з Університету Григорія Сковороди в Переяславі,  то тут є такі можливі пояснення:

1. Опоненти взялися рецензувати тему, у якій не знаються.  Отже, вони не мали права бути опонентами. Тобто як спеціалізована Вчена рада, так і самі опоненти  виявили свою нефаховість на етапі прийняття дисертації до захисту та  призначення експертів. Хоча низка помилок такі кричущі, що навіть нефахівець мав їх відзначити.
2.  Опоненти бачили вади дисертації, але через (припускаю) фінансову або якусь іншу складову удали, що їх не помітили.
3. Опоненти, попри свої високі звання та титули,  реально мають обмежені знання у тій царині, де вони вважаються фахівцями. Тобто у них просто недостатня  фахова компетенція.
4. На опонентів чинився адміністративний тиск.

Можливо, я тут перерахував не всі чинники, що могли сприяти появі позитивних відгуків опонентів на очевидно неякісний продукт.

Але у будь-якому випадку “маємо те, що маємо”: фахова компетентність не цінується навіть у тематиці Голодомору, що є надважливою для України.

Можливо, саме кейс із дисертацією Олесі Стасюк стане тим поштовхом, що актуалізує потребу фаховості та компетентності в історичній науці?