Знецінення розповіді про Голодомор. Епізод 2: Фальшування доробку Степана Соснового

 Продовжуємо аналізувати фальсифікації історичних фактів та джерел у виданні «Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань / Упоряд: О.Петришин, М.Герасименко, О.Стасюк. – Київ: Видавництво Марка Мельника, 2021. – 520 с.». У першій статті «Як знецінюється розповідь про Голодомор. Епізод 1: «Формула Асаткіна» від слідчих НКВС як аргумент в оцінці втрат» було показано, що широко вживана у вказаному виданні так звана «формула Асаткіна» є безумовною фальсифікацією.

У дослідженні будь-якої проблеми з наукової точки зору завжди є перші.

Їх називають застрільниками, зачинателями, першовідкривачами, піонерами, новаторами.

У науковому висвітленні Голодомору таким повною мірою можна назвати агронома-економіста Степана Соснового (1896–1961). Саме його стаття «Правда про голод на Україні в 1932–1933 роках», що була вперше опублікована 8 листопада 1942 року в газеті «Нова Україна» в окупованому нацистами Харкові, стала тією працею, що відкрила шлях науковому осмисленню теми.

 

У статті надане наукове підґрунтя висвітленню причин голоду, зокрема, через аналіз механізму штучного створення ситуації голодної смерті, а також вперше з наукової точки зору висвітлено питання кількості втрат. Оскільки основним у рецензованій книзі є питання про кількість втрат від голоду 1932–1933 років, то наголошу на науковості аргументів С.Соснового саме у підрахунку втрат.

Науковість полягала у тому, що Сосновий спирався на відомі статистичні дані, джерела яких були вказані і походження яких можливо перевірити. Науковість полягала і в застосуванні методу підрахунку та його поясненні, адже при повторенні підрахунку за даною методикою з тими ж вихідними даними кожен прийшов би до того ж результату.

Підрахунок Соснового був побудований не на особистих враженнях сучасників Голодомору, коли під впливом баченого на власні очі чи почутого від безпосередніх свідків озвучувалися цифри від 7 до 18 млн загиблих. І то була не висловлена публічно версія діячів з-за кордону, яка базувалася або на отриманих від безпосередніх свідків Голодомору свідченнях, або на політично мотивованих оцінках тощо. А за свіжим слідом події різнобій у таких версіях був величезний: кількість загиблих називалася від 1 до 10 млн, причому були й такі діячі, як, приміром, кореспондент New York Times Волтер Дюранті чи колишній прем’єр-міністр Франції Едуар Ерріо, які взагалі заперечували сам факт смертності від голоду. Знання закордонних експертів були надто фрагментарними, щоб робити наукові висновки. Натомість згадана стаття Степана Соснового – це саме побудований на відомих системних джерелах загальний підрахунок втрат від голоду, який враховував ще й такий показник як природній ріст населення.

Тривалий час постать С.Соснового залишалася дещо таємничою. Власне, його повне ім’я та подальша доля стали відомими лише останніми роками. Ще при написанні тексту у 2016 році колеги мене ледь не переконали писати «Тимофій Сосновий», адже саме дослідження професора з таким іменем на тему Голодомору було добре відомим і його навіть використав Джеймс Мейс у складеному у 1988 р. підсумковому «Звіті Конгресово-президентської Комісії США з дослідження Великого голоду 1932–1933 pp. в Україні». Однак завдяки ініційованому канадським науковцем  Богданом Клідом пошуку джерел про цю особистіть  в оприлюднених з 2018 р. наукових та журналістських текстах та виступах, зокрема, авторства історика Олександра Салтана та журналіста Дмитра Джулая, була чітко висвітлена біографія як самого Степана Соснового, так і його молодшого брата Тимофія. Перший залишився в СРСР, був репресований у 1950 році, у 1956 звільнився, згодом йому навіть вдалося зняти судимість. Помер у 1961 році. Тоді як Тимофій Сосновий, який ще в СРСР отримав звання професора, а згодом підтвердив його в еміграції, у 1944 році емігрував до Німеччини, згодом виїхав до США. Одним із напрямків його досліджень був голод 1932–1933 років в Україні. Помер у 1983 р.

Певній плутанині з іменами сприяло те, що в опублікованих у 1953 та 1955 роках в Канаді англійською мовою двох томах книги The Black Deeds of the Kremlin: A White Book («Біла книга про чорні діла Кремля») були тексти обох Соснових. Сама книга складалася переважно зі спогадів та свідчень, і тому перекладений англійською мовою і опублікований у першому томі переказ згаданого тексту Степана Соснового (с.222–225), вже без підпису, що він є агрономом-економістом і лише з ініціалом (S.Sosnovy), виглядав як свідчення емігранта. Ймовірно, той текст подав його брат Тимофій, який вже у другій частині та ще й під псевдонімом «Петро Долина» написав вступну статтю «Голод як політична зброя».

Однак нині, повторю, інформації справді багато і кожен хто хоч дотично цікавився цим питанням, добре знає, хто такий Степан Сосновий. Мало того, зроблені Степаном Сосновим підрахунки були поширені задовго до того, як стало відомо його повне ім’я.

Власне, відомим дослідження С.Соснового стало після передруку згаданої харківської статті у газеті «Українські вісті» (Новий Ульм, ФРН) у лютому 1950 року. Саме цей передрук стоїть на першій позиції у складеному у 1952 році на еміграції істориком і економістом Дмитром Соловеєм переліку праць з обчислення втрат внаслідок терору та штучного голоду 1932–1933 рр. в УСРР

 

Про результат підрахунків С.Соснового той же таки Дмитро Соловей сказав вже у книзі «Голгота України», опублікованій наступного року. І хоча власна оцінка Д.Соловея частково базувалася на дивному джерелі – побачених ним особисто на початку 1933 р. написаних хімічним олівцем словах про знищення 6 млн українців в одному з «місць загального користування» статистичного відомства, у якому він працював, про фальсифікацію написаного Сосновим у його тексті не могло бути і мови. Д.Соловей писав: «Тому не буде великої помилки, коли ми припустимо, що живих людей знищено було на Україні (УРСР) не 4,8 млн., як обчислює С.Сосновий (цілком справедливо підкреслюючи при цьому, що й ця цифра страхітлива), а близько 7 мільйонів» (виділено мною – Авт.). Згодом, у праці 1959 року, взявши до уваги той факт, що українці гинули не лише від голоду, Д.Соловей називав як найбільш ймовірну величину втрат цифру в діапазоні від зазначених С.Сосновим 4,8 млн до 6,5 млн – оцінки, яку 3 квітня 1948 року в тих же «Українських вістях» було оприлюднено в статті «1933 рік в Україні»» авторкою (автором) під псевдонімом «Г.Вільна». Але підкреслю, жодного разу, якою б не була власна оцінка Д.Соловеєм втрат від голоду, про фальсифікацію написаного самим Сосновим не могло бути й мови.

Так само коректно називав вказану С.Сосновим цифру у своїй праці 1983 року письменник і публіцист емігрант Василь Гришко, зауважуючи при цьому, що це лише приблизний підрахунок, а точний буде вже після розсекречення статичних даних.

 

Іншими словами, науковці діаспори цілком коректно означали вказані С.Сосновим цифри втрат. Така традиція коректного цитування першовідкривача наукового осмислення питання про кількість втрат від голоду в роки Голодомору зберігалася і в незалежній Україні.

Не було скільки-небудь знаних дослідників чи інституцій, які б наважилися на фальсифікацію такого важливого джерела.

Аж до 2020–2021 року не було.

Доки на таку фальсифікацію не наважилися керівники Національного музею Голодомору-геноциду – установи, яка покликана зберігати пам’ять про Голодомор. Йдеться про результати підготовленої співробітниками «Інституту дослідження Голодомору» Національного музею Голодомору геноциду комплексної судової історико-криміналістичної експертизи, опублікованої у книзі «Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань / Упоряд: О.Петришин, М.Герасименко, О.Стасюк. – Київ: Видавництво Марка Мельника, 2021. – 520 с.»

Почалося все 4 грудня 2019 року, коли «на підставі постанови старшого слідчого в ОВС 2 відділу 2 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України полковника юстиції Малиновського О.С.» було призначено «експертну комісії» для проведення «комплексної судової історико-криміналістичної експертизи» у складі 19 осіб. І от хтось із цих «експертів» вирішив сфальшувати оцінки Степана Соснового, а жоден із інших – не заперечив. Не знаю, хто писав, а хто лише підписував, але розміщений у книзі список з 19 осіб надам (с.511 книги).

Історичні та історіографічні джерела, на мій погляд, є зоною відповідальності насамперед істориків, а тому більшості непричетних до цього фаху підписантам (О.Петришин, В.Шепітько, В.Василенко, П.Гриценко, С.Глузман, О.Павлюк) участь у фальсифікації джерела навряд чи можна закинути. Не уявляю, як це могли зробити ті історики, яких знаю за їхніми працями чи особисто – Г.Папакін, С.Маркова, В.Марочко, О.Мовчан, Д.Білий, Р.Подкур. І навіть В.Сергійчук, якого я неодноразово критикував за неналежні аргументи при виконанні поставленого перед його початком досліджень завдання науково обґрунтувати цифру не менше 7 млн втрат від голоду в роки Голодомору, на відверту фальсифікацію, на моє переконання, не пішов би. А от про упорядників книги – Олесю Стасюк і Миколу Герасименка – такого сказати не можу.

Разом із цим, усі висловлені тут згадки про осіб – лише мої міркування, прізвище конкретного фальсифікатора мені невідоме. Хоча, можливо, воно вже не наскільки й важливе, адже жоден з тих, чий підпис стоїть під «експертизою», ні публічно помилки наразі не визнавав, ні підпису свого не відкликав. А це робить усіх підписантів так чи інакше причетними до фальсифікації.

Автори «висновку», так би мовити «за кампанію», сфальсифікували і оцінки Д.Соловея, який, власне, і увів до наукового обігу текст С.Соснового. Втім, сфальшовані у цій книзі не лише слова С.Соснового, Д.Соловея та О.Асаткіна, про вигаданість формули якого йшлося у попередньому дописі. У тому списку осіб, звідки подаю скан, як і у тій таблиці, вирізку з якої демонструю, сфальшовані результати досліджень майже усіх згаданих там демографів, істориків та економістів.

Варто підкреслити, що в обох згаданих нами випадках, коли в рецензованій книзі «Геноцид українців…» посилаються на Соснового, дається відповідь на питання «Яку чисельність українців знищив комуністичний тоталітарний режим під час вчинення злочину геноциду в 1932–1933 рр.?». Тобто мова йде винятково про ці два роки. І в обох випадках, всупереч сказаному самим С.Сосновим, його перу приписується цифра в 7,465 млн знищених українців в УСРР в 1932–1933 рр.

Пропоную читачу самому у тому переконатися (праворуч у таблиці, без колонки, – ті цифри, які насправді вказуються С.Сосновим чи Д.Соловеєм)

У статті С.Соснового справді є цифра 7,465 млн, але вона не стосується кількості загиблих від голоду. Було б півбіди і ту неправду якось би можна було списати на неуважність автора, якби сам С.Сосновий спеціально не наголошував, що вказані 7,465 млн – це загальна нестача населення УРСР у міжпереписний період (від 1926 до 1939 р). Причому наголошував він на цьому не один раз, починаючи з перших рядків присвяченої оцінці втрат від голоду частини тексту.

І вже на початку дав зрозуміти, що і ця цифра може бути завищеною, адже обчислювалася вона без врахування міграційних процесів і з розрахунку середнього для 1924–1927 років приросту населення, а він у ті роки непу був дуже високим – в середньому 2,36%, а вже з 1928 і до 1931 включно неухильно і стрімко знижувався. При цьому сам Сосновий одразу підкреслив: «Проте це не значить, що в 1932–1933 роках (а саме їх «затвердили» експерти – Авт.) загинули всі 7,5 млн. Втрати населення, що становлять 7,5 млн, складаються з дійсно загиблих з голоду в 1932–1933 роках і в наслідок зменшення народжень у населення, що залишилося після голоду».

 Це уточнення у тексті надане перед підрахунком втрат смертей від самого голоду, тобто воно лунало як передумова чи пояснення потреби такої дії. А для самого підрахунку втрат (і за умови неврахування міграції населення, про що каже сам автор!) С.Сосновий взяв опубліковані довідники 1933 та 1935 років (назви підкреслені на сканах), де вказувалися відповідно кількість населення станом на 1 січня 1932 та на 1 січня 1933 років, а також результати перепису 1939 року («30 960 200 душ»).

Шляхом віднімання тепер вже на основі зменшеного показника приросту населення (1,5%) від результатів перепису 1939 року він обрахував ймовірну кількість населення станом на 1 січня 1934 року – «29 169 000 душ». Втім, переказувати далі не буду, адже на підрахунки та їх методику можна подивитися на скані, який для зручності читання я розбив на дві колонки. Тим більше, що головне у сьогоднішньому дописі не сама методика, а вказана С.Сосновим кількість загиблих від голоду: 1932 рік – 1,5 млн, 1933 рік – 3,3 млн. Тобто разом – 4,8 млн, але аж ніяк не 7,465 млн, як то приписано Сосновому в упорядкованій Миколою Герасименком та Олесею Стасюк книзі. Додам таку деталь – на скані обведено допущений у газетній публікації хибодрук – випадково станом на 1 січня 1933 року були вказані результати перепису 1939 року (30 960 200 осіб), але при підрахунку бралася справжня цифра з довідника 1935 року – 31 901 500. Хибодруки трапляються скрізь.

Ймовірно, самому Степану Сосновому неодноразово доводилося чути значно вищі оцінки втрат від голоду, ніж 4,8 млн. Тому він – і навіть цього фрагменту було б досить, щоб зрозуміти фальшованість приписаних йому упорядниками книги цифр! – прямо наголосив на хибності відомих йому оцінок в 6,8 чи більше мільйонів загиблих від голоду. І далі підкреслив: «Помиляються ті, хто думає, ніби це число невелике. Ні, це зовсім не так. Число загиблих з голоду, як уставлено нами – 4,8 млн – надзвичайно велике». Як після таких слів можна написати, що С.Сосновий вказав 7,465 млн втрат від голоду у 1932–1933 роках?

Зазначимо, що вказані у газетній статті С.Сосновим цифри цілковито відповідають даним у наведених ним джерелах. Це стосується як серії випущених у 1933 р. довідників (то були пообласні видання із зазначеною С.Сосновим назвою), так і в довіднику 1935 року (надаю скани відповідних таблиці з цих видань).

 

Підводячи підсумки, підкреслимо, що Степан Сосновий, розповідаючи про втрати від голоду 1932–1933 років, обґрунтував належними посиланнями наведені ним цифри і, застосовуючи математичну формулу складних відсотків, здійснив підрахунок природного приросту населення у 1927–1931 та 1935–1938 роках. Якщо у його обчисленнях і трапилися помилки, то не через ненауковість його підходу чи фальсифікацію ним даних, а, насамперед, через неточність базових цифр. Про пов’язані з цими цифрами моменти ми скажемо в наступній публікації, а наразі підкреслимо таке:

Степан Сосновий ще у далекому 1942 році, за важких умов німецької окупації написав серйозне і по суті своїй наукове дослідження про голод 1932–1933 років і про втрати від нього.

Він був один. І написав справді науковий текст, ставши першопрохідцем у науковому осмисленні питання про кількість втрат українців від голоду в роки Голодомору.

А 79 років потому, у столиці вже незалежної України, побачило світ 520 сторінкове видання – «Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань / Упоряд: О.Петришин, М.Герасименко, О.Стасюк. – Київ: Видавництво Марка Мельника, 2021», автори якого – заслужені юристи та історики, доктори та кандидати наук – своїми підписами засвідчили нехтування елементарними правилами як у висвітленні доробку своїх попередників, так і у підрахунку втрат від злочинів комуністичного режиму. Тобто знехтували тими елементарними правилами, які і дозволяють називати ту чи іншу працю науковою. Якщо все залишити як є та рекомендувати цю працю до використання, то можна стверджувати про спробу покласти край науковому осмисленню питання про кількість втрат українців від голоду в роки Голодомору.

Статтю С.Соснового, на яку формально посилаються як на авторитет, ці люди відверто сфальсифікували, приписавши її автору те, що він сам кілька разів наполегливо заперечував. Щоправда, посилання вони при цьому робили, але ж в тексті за посиланням – зовсім інший, ніж стверджують фальсифікатори, зміст. Іншими словами – у наукову форму було вкладено псевдонауковий зміст. Такі собі фальсифікатори під науковими знаменами.

Так само беззастережно і навіть не криючись автори книги сфальсифікували оцінки кількості втрат від голоду, зроблені Дмитром Соловеєм, тобто тим дослідником, який перший увів у науковий обіг текст Степана Соснового. І який, слід визнати, у своїх оцінках часом використовував неперевірені джерела. Чого лише вартий як аргумент зроблений на початку 1933 р. напис про знищення 6 млн в одному з «місць загального користування» в будинку Держплану УСРР? Парадоксально, але факт – навіть зроблену Д.Соловеєм на основі цього напису оцінку кількості загиблих від голоду – «близько 7 млн» (див.скан) – сучасні фальсифікатори під науковими знаменами умудрилися сфальсифікувати у бік збільшення на 1,7 млн!

Пропоную читачам самим поглянути на сказане Д. Соловеєм про оцінку ним втрат (а це оцінка, а не підрахунки, як то було у Соснового!) у книзі, на яку посилаються фальсифікатори як джерело. І водночас нагадаю, що вже у 1959 р. Д.Соловей відмовився від цієї цифри, як і взагалі від власних підрахунків, а втрати від голоду оцінював у діапазоні від вже згаданих вище підрахунків С.Соснового (4,8 млн) до оцінки Г.Вільної (6,5 млн, 1948 р.).

Втім, це вже відступ. Спершу прошу поглянути, що написав сам Соловей у 1953 році:

А тепер – що йому приписали сучасні майстри фальсифікаційного пера:

Але просто приписати Соловею те, чого він не казав (а йдеться про «мінімальну чисельність втрат українців від Голодомору 1932–1933 рр.»!) сучасним фальсифікаторам виявилося замало. Вони, як це видно з продемонстрованого вище скану, вирішили перекрутити та сфальсифікувати ще й зміст опублікованого у 1949 українськими науковцями в еміграції першого тому видання, відомого як «Енциклопедія Українознавства. Загальна частина». Сучасні фальсифікатори своїм читачам представили тих, хто писав про смерть від голоду 2–3 млн українців, прихильниками цифри у 8,7 млн втрат! Для цього була проведена груба маніпуляція: згадані в енциклопедії 1 млн можливих (бо цифра під знаком питання) переселенців ДО УСРР в 1930-х роках авторами «експертизи» були вказані, а от 2–3 млн переселенців ЗА межі УСРР – проігноровані. Причому навіть щодо того мільйону «експерти» з псевдонаукового видання умудрилися сказати неправду: мовляв, то були переселенці на «місце вимерлих українців» і про те зазначено в «Енциклопедії українознавства». Надаю читачам скан із вказаної сторінки 153 «Енциклопедії українознавства», щоб вони переконалися, що там зовсім інша картина, ніж намагалися представити автори псевдонаукової «експертизи».

Вказані мною приклади з «експертизи», підписаної знаними істориками, і, насамперед директором Інституту археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського НАН України Георгієм Папакіним, – не виняток, а правило для цього видання.

Це не наука.

Це – антинаука. Попри те, що книга позиціонується (уявіть собі!) як «наукове видання».

Це не лише антинаука як така, а ще й і знецінення авторитету українських істориків і, головне, знань про Голодомор.

І така антинаука поширюється у маси у тому числі під «грифом» наукових інституцій. На виданні гриф не лише «Інституту дослідження Голодомору» Національного музею Голодомору геноциду», а й, що цілком для мене несподівано, «Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського НАН України».

Можливо, і з самими істориками, які вказані як члени комісії, що проводила «комплексну судову історико-криміналістичну експертизу», не все аж так катастрофічно. Адже за інформацією, що шириться у фаховому середовищі, упорядники видання начебто неодноразово вносили правки у зміст «експертизи», а також змінювали імена та підписи під «експертизами».

Тож цілком можливо, що науковці, принаймні, частина з них, чий підпис виявився під цією сповненої фальсифікатом книги, підписували інший документ? І про зміни у підписаному до видання тексті книги їм невідомо?

Якщо це так, то, на мій погляд, саме зараз час публічно про це заявити. Бо подальше мовчання означатиме згоду і підтримку відвертих фальсифікацій і маніпуляцій з цієї книги. А це вже поставить під сумнів не лише фаховий рівень упорядників видання – Миколи Герасименка та Олесі Стасюк, – а й кожного з істориків-підписантів.

***

ЗАКЛИКАЮ НЕ МОВЧАТИ!

Окрім звернення до елементарної наукової етики і порядності, є ще один надзвичайно негативний і важливіший момент, який стане неминучим наслідком таких ініційованих керівництвом Національного музею Голодомору-геноциду фальсифікацій. Саме завдяки таким посталим внаслідок фальсифікацій числам, та ще й поданим від імені авторитетних експертів та установ, багато патріотично налаштованих громадян України та українців закордоном, в тому числі і освічених, щиро вірять в те, що визнання Голодомору геноцидом напряму корелюється з кількістю загиблих від голоду. Мовляв, чим вищою  буде названа кількість загиблих від голоду, тим певніше можна донести до усіх думку про геноцидний характер дій Кремля.

А це неправда, категорична неправда – як за визначенням, так і за наслідками.

Адже визначення тих чи інших дій геноцидом не обумовлено якоюсь нижньою межею втрат. І приклад визнаного міжнародним судом  геноциду у Сребрениці (Боснія і Герцеґовина) це чітко підтверджує, адже там офіційне число вбитих мусульман становить 8 372 осіб. Тож для визнання Голодомору геноцидом не грає ролі те, чи вбито голодом було 4 млн, чи 7 млн, чи 10,5 млн українців. Найбільше важать аргументи, що демонструють наміри і дії організатора геноциду, у випадку з Голодомором – Кремля.

Але проблема не лише в тому, що створенням цієї сповненої фальсифікатом книги її автори фактично  ошукують своїх прихильників.

Головна небезпека в іншому.

Доведення до абсурду кількості загиблих від голоду в роки Голодомору, як і використання сфальсифікованих аргументів, аж ніяк не сприятиме доведенню геноцидного характеру дій Кремля; ба більше: фальсифікат, тим більше такий відвертий і легко спростовуваний, апріорі не може переконати хоч когось, хто сумнівається і мислить.

Натомість він діє з точністю до навпаки: підважує сам концепт Голодомору як геноциду та нівелює здобутки українських науковців у цій темі. Не лише тому, що гіперболізована до абсурду кількість загиблих сама по собі викликає заперечення як очевидна неправда, а ще й тому, що це автоматично залучає до числа місцевих помічників Кремля набагато більшу частину українців, ніж то було насправді. Тобто знімає частину відповідальності Кремля, стверджуючи масовий характер місцевої “допомоги” його діям.

Але і це не все.

Через завищену до абсурду кількість загиблих від голоду піддаються забуттю інші тогочасні злочини Кремля, насамперед колективізація, розкуркулення, депортації, репресії проти інтелігенції та духовенства. А саме вони, якщо визначати поняття «геноцид» за наданим його творцем (Р.Лемкіним) означенням, разом із вбивством голодом, і є складовими геноциду проти українського народу. Фактично ініційоване керівництвом  музею забуття інших злочинів Кремля відбувається не лише  у контексті начебто відсутності втрат від тих злочинів (все приписується голоду), а й в ігноруванні боротьби українського народу, який навіть після ліквідації, арештів чи депортації провідних інтелектуалів та найактивнішої сільської верстви в Україні у 1929-1931 роках все-таки у 1933 р. змусив Кремль частково відступити.

Це болючий удар по нашій історії.

Чи варто пояснювати, кому вказані наслідки використання фальсифікату та доведення до абсурду кількості втрат від голоду насправді вигідні?

Думаю, це риторичне питання.

 

Джерела зображень у текстах вказані у підписах до них. У заголовній ілюстрації використано надане Олександром Салтаном фото Степана Соснового (періоду 1941–1942 років) для статті Дмитра Джулая на «Радіо Свобода».

Статтю С.Соснового та вирізки з неї взято з: Libraria. Архів української періодики онлайн