ХОТИН

У 1619-1621 рр. відносини між Османською імперією, якою правив молодий Осман ІІ та Польсько-Литовською державою досягли максимального напруження, що вилилося у відкриту війну. Двом арміям судилося зустрітися восени 1621 р. біля Хотинської фортеці на березі Дністра. Турецьку вів особисто султан і вона налічувала більше 150 тис. воїнів. Польсько-литовська складалася з приблизно 40 тис. коронного війська на чолі з великим литовським гетьманом Яном-Каролем Ходкевичем та бл. 45 тис. запорожців, яких саме під битву очолив Петро Сагайдачний. Якщо коронні сили окопалися під Хотином ще в кінці серпня, то останні підтягнулися туди після походу по Молдові, увечері 1 вересня, ледь встигнувши випередити Османа ІІ.

Початок бойових дій припав на наступний день, 2 вересня, коли підійшов авангард османів. Бажання султана отримати славетну перемогу було настільки великим, що він не став чекати, коли підтягнуться основні сили його армії, що розтягнулася на десятки кілометрів. Осман ІІ наказав відразу вступити своєму авангарду у бій, а щоби створити видимість величезного війська, розтягнув сили по всій лінії фронту і посадив на верблюдів опудала – польсько-литовські сили мали подумати, що на них суне багатотисячна кавалерія.

Та польсько-литовські війська не злякалися. Головний удар противник наніс на табір запорожців, сподіваючись взяти його швидко бо козаки не встигли укріпитися, але розрахунки турецького командування виявилися хибними: сили під командуванням гетьмана Сагайдачного билися не тільки хоробро, але й майстерно, вміло використовуючи вогнепальну зброю. Перша атака османів швидко захлинулася.

4 вересня, після ще одного масованого турецького штурму, козаки під вогневим прикриттям власних самопалів та за допомоги польської легкої кінноти лісовчиків почали гнати турецьких воїнів аж до їхнього табору, а потім ввірвалися до нього і мало не захопили половину. Лише настання ночі та відмова Ходкевича надати підмогу врятували османську ставку.

Після настільки приголомшливої контратаки ворога, вражені турки вирішили дати бійцям відпочити – 5 та 6 вересня значних боїв не було. В цей час сторони працювали над укріпленнями, а османи також намагалися встановити частину своїх батарей ближче до місцерозташування ворога. В ніч на 7 вересня козаки вперше під час Хотинської битви продемонстрували свою славетну тактику диверсійних рейдів, зробивши успішну нічну вилазку до султанського табору.

Плани Османа ІІ на блискавичну перемогу танули просто на очах, але оптимізм та бажання слави не полишало 17-річного правителя Османської імперії. Його сподівання були пов’язані з появою 14 вересня під Хотином будинського бейлербея Каракаш Мехмет-паші. Той запевнив свого правителя, що зможе перемогти противника всього за 2 години.

Можливість продемонструвати свою майстерність у губернатора Буди зʼявилася вже наступного ранку. 15 вересня відбувся ще один великий штурм польсько-литовського табору. Після традиційної артилерійської підготовки, що передувала кожному бою, відбірні османські війська змогли обманним маневром отримати перевагу над польсько-литовським військом, але не надовго – німецьким піхотинцям-мушкетерам вдалося не тільки відстояти позиції, але й вбити самого Каракаш-пашу.

Останні великі штурми османами польсько-литовського табору 25 і 28 вересня завершилися безрезультатно, як і попередні. Це, а також звістки про наближення посполитого рушення та донських козаків на підмогу війську Речі Посполитої, схиляли до миру багатьох вельмож Османської імперії. Що ж до польсько-козацької армії, то її до переговорів спонукав голод. Вже 29 вересня почалися перемовини, які закінчилися підписання миру 9 жовтня.

Перейти на сайт проекту