Мазепа володів величезними скарбами, які сховав перед втечею з Гетьманщини?

Міф
Мазепа володів величезними скарбами, які сховав перед втечею з Гетьманщини.

Історична реальність

Чи існували колись «гетьманські скарби» і що насправді слід вважати скарбом?

Чутки про неймовірні скарби Івана Мазепи супроводжувала його від самого початку гетьманування до смерті. Підставою для таких розмов були деякі цілком реальні факти. Зокрема, після арешту гетьмана Івана Самойловича все його майно, як і майно його синів, було конфісковано до скарбниці Війська Запорозького. Йшлося про мільйонні суми у грошах, коштовному посуді, предметах розкоші, зброї, одязі. З майна Самойловича Мазепі прийшлося заплатити половину московським можновладцям. Решта зосталася й надійшла до військової скарбниці. Коли донька Самойловича Анастасія виходила заміж, з цих самих коштів новий гетьман, очевидно на спогад про колишню службу при дворі Івана Самойловича, сплатив їй тисячу імперіалів на посаг. Пізніше, коли її чоловік Юрій Четвертинський потрапив у полон, цими грошима було сплачено 3 тисячі злотих за його викуп. Коли виходила заміж онука Самойловича, їй було видано тисячу злотих, срібний посуд, і коштовності.

Крім того, що дісталося Мазепі у спадок по Самойловичеві, існувало кілька основних статей прибутку, якими наповнювалася скарбниця. На першому місці стояла оренда. Вона вводилася лише для тих, хто прагнув гнати горілку з комерційною метою. Збереглися свідчення, що оренда на Лівобережжі аж до 1708 року щорічно давала 180 000 злотих прибутку. З правобережних земель надходило з оренд до 20 тисяч злотих. Одночасно з орендами існував спеціальний податок ‒ «порукавичне». Його сплачували утримувачі оренд на початку року для того, аби їх не відібрали і не передали іншим. Щороку «порукавичне» приблизно становило 6360 червінців. Збір з імпорту становив 50 тисяч злотих на рік. Точних підрахунків усіх статей прибутку скарбниці Війська Запорозького, якою розпоряджався гетьман, до сих пір не здійснено, за браком відповідних джерел. Попри неодноразові спроби царського уряду підпорядкувати собі козацьку скарбницю, жодних грошей до царської казни з Гетьманщини не надходило аж до 1722 року, тобто до часу запровадження Малоросійської колегії.

Ще одним цікавим аспектом справи було те, що за часів І. Мазепи військова та особиста скарбниця гетьмана були неподільні. До неї стікалися всі фінансові потоки Гетьманщини. Потім з неї ж ішли витрати на будівництво храмів, друкарень, навчальних закладів, спорядження та утримання війська, подарунки послам та великим государям. Спираючись на відомості про гетьманські витрати, козацька старшина вже по смерті гетьмана могла сформувати уявлення про ті кошти, які знаходилися в розпорядженні І. Мазепи. Згідно з матеріалами Бендерської комісії 1709 р. протягом усього свого гетьманування Мазепа на меценатські цілі витратив щонайменше 1 110 900 дукатів, 9 243 000 злотих та 186 000 імперіалів тощо.

Отже, як видно зариванням якихось міфічних скарбів у землю Іван Мазепа не займався. Скоріше за все, легенди про «гетьманські скарби» у вигляді величезних скринь з золотом, сріблом, хутром чи коштовним камінням або у вигляді золотої карети, народилися вже пізніше. Найвірогідніше, що й народилися вони у середовищі самих шукачів пригод та легкої наживи або серед недолугих мрійників, яким одноосібне володіння такими матеріальними скарбами уявлялося щастям.

Знаючи, скільки Мазепа витратив на суспільні потреби за життя, скільки позичив Карлу ХІІ, памʼятаючи про те, що із собою до Бендер зумів забрати лише частину своїх гетьманських клейнодів та особисто отриманих нагород, які, до того ж, були викрадені з його могили у першу ж ніч після поховання, не варто взагалі намагатися шукати чогось надзвичайного. Під «гетьманськими скарбами» слід розуміти не «діжки з талярами» чи «скрині з золотими дукатами», заховані по підземеллях. Справжнім скарбом є архітектурні споруди, побудовані за його гетьманування, пам’ятки багатьох ремесел (гаптування, ливарництва, золотарства, зброярства), що розвивалися в Гетьманщині, світські та духовні книги, видані в той період. Нарешті, сам факт того, що Україна стала самостійною країною, як того прагнув Іван Мазепа, теж є скарбом, який дістався нам від гетьмана, і саме від нас залежить, чи зможемо ми його передати прийдешнім поколінням.