Чи був Мазепа найбагатшою людиною в Гетьманщини?

Міф

Мазепа був найбагатшою людиною в Гетьманщини і мав сотні тисяч кріпаків.

Історична реальність

Наскільки великим землевласником був І. Мазепа і яким він був господарем?

В історичній літературі вже традиційним стало твердження про те, що І. Мазепа був великим землевласником і за розмірами землеволодінь займав друге місце після московського царя. Однак, якщо зробити певні підрахунки за існуючими матеріалами, то будемо мати таку картину. Для забезпечення потреб батуринської ратуші за часів Івана Мазепи в її володіння були віддані села Митченки, Красне, Алтинівка, Краснопілля, млини у селах Подолове й Попівка, степ біля с. Тиниця. Гетьман не мав жодного стосунку до цих населених пунктів та угідь. На «кухню та булаву», тобто на забезпечення потреб гетьмана та його резиденції, Іван Степанович отримав с. Обмачів з угіддями, греблю на р. Сейм у Батурині, 8 озер, с. Велике Устя з перевозом, с. Домашлин, с. Городище з двором, с. Бахмач, хутір Поросячка з млином, ланами та сіножатями, с. Курінь, хутір Острів з млином та степом, с. Підлипне з хутором, сіножатями та ланами, греблю з млином у с. Озаричі, с. Фесівка, с. Дептівка, с. Великий та Малий Самбір з ланами та сіножатями, с. Карбутове з греблею та млинами, с. Рождественне, с. Білка, с. Карильське, с. Оболоння з перевозом через р. Десну, с. Городище, с. Савинки, с. Орлівка та греблю на р. Сейм з млинами у Новомлинській сотні. Водночас на забезпечення потреб Батурина було віддано 72 села, слободи та хутори з угіддями. У безпосередній власності гетьмана перебували лише села Великий та Малий Самбір, Мале Устя, Голінка, х. Поросячка, подвір’я в Любечі. Крім того, 15 сіл, які мали належати військовій скарбниці, знаходилися «в роздачі», тобто належали представникам козацької старшини і податки з них надходили не до військового скарбу, а до приватних кишень представників старшини.

З кінця XVII ст. Іван Мазепа почав набувати через царські пожалування, а також купувати власним коштом маєтки, які знаходилися в суміжних із Гетьманщиною повітах Московської держави. Частіше за все це були пустища, нерідко заболочені місцевості, які слід було осаджувати й заводити там господарство. Згідно з описом цих володінь, зробленим 1708 р., гетьману належало 40 сіл, слобід та хуторів.

Отже, власних маєтків, які б давали значний прибуток, у гетьмана було вже не так багато, а в тих, що належали йому тимчасово, він зумів налагодити господарство таким чином, щоб воно забезпечувало не лише його приватні потреби, але й державні.

Історики не володіють достатньою кількістю джерел, які б дозволяли докладно висвітлити питання про те, на скільки вправним господарем у своїх маєтках був гетьман. Однак частина збережених матеріалів дозволяє відтворити картину господарювання в гетьманських володіннях як на території Гетьманщини, так і на території Московської держави. Зокрема відомо, що у Рильському повіті Мазепа осадив слободу Іванівську. За свідченнями М. Плохінського, який спеціально досліджував питання організації господарства в гетьманських володіннях, воно в московських маєтках гетьмана перебувало в зародковому стані. Тому повинності були незначними та необтяжливими для селян. Діяли всілякі пільги щодо сплати податків. Кількість дворів постійно збільшувалася, щонеділі був базар, а на свята (двічі на рік) – ярмарки. З метою облаштування базару було побудовано 10 лавок та корчма. До потреб населення в селі було три церкви, школа, дві лазні, шинкові двори. З цього можна зробити висновок, що подібна ситуація спостерігалась не лише в новопридбаних маєтках, але й у тих, які належали гетьману віддавна.

Цікава інформація зберіглася щодо маєтків Мазепи, отриманих «на кухню та булаву» одразу після виборів. Зокрема, йдеться про с. Обмачів Батуринської сотні з ланами, лісами, озерами та сіножатями. У цьому селі був гетьманський двір, який фактично являв собою великий виробничо-торговельний комплекс з високим рівнем товарно-грошових відносин. Тут утримували коней, велику рогату худобу, овець, свиней, виробляли поярочну вовну, суконну пряжу, сірячину, засівали багато зернових; було 8 сіножатей, 56 рибних озер. Прибуток від продажу свіжої, сушеної, в’яленої та солоної риби йшов до військової скарбниці. У селах, які знаходилися неподалік Батурина, було багато людей, які обслуговували гетьманську резиденцію, а тому мали досить незвичну для села спеціалізацію або фах: пивовари, кушніри, ткачі, бондарі, палубщики, вовкогони, майстрові. Отже, можна стверджувати, що Мазепа не лише мав хист до справ військових чи дипломатичних, але й мав добру підприємницьку вдачу, вміло господарював та знав, як розпорядитися прибутком.