8 вересня за юліанським календарем, а 21 вересня за григоріанським (у цьому та минулому столітті), відмічається одне з дванадесятих свят – Різдво Пресвятої Богородиці. У 1514 році до календарної реформи, одначе, залишалося ще 68 років, тому до подій цього року “новий стиль” не застосовується. Але саме ця подія – одна з найбільших наших перемог над східним сусідом, що надовго зупинила його просування в бік наших земель, заслуговує того, щоб за неї підняти чарки як восьмого, так і двадцять першого вересня – а то й вісімнадцятого теж (якщо правильно перевести дату з юліанського календаря на григоріанський).

Починаючи з останніх років XV століття Московське князівство узяло курс на захоплення руських земель, що знаходилися під владою Великого князівства Литовського. Коли у березні 1503 року було укладено перемир’я між Литвою та Московською державою, то під владу Москви перейшов величезний простір чернігово-сіверських земель на лівому березі Дніпра, що були захоплені московськими військами під час військових дій. До цього призвела страшна поразка литовського війська над рікою Вєдрошею під Дорогобужем у 1500 році: все військо Великого Князівства було знищене, а його командувач гетьман литовський князь Костянтин Острозький потрапив у полон.

Головною метою московського князя Василя ІІІ був Смоленськ, який Литві вдалося утримати. Нова війна 1508 року виявилася невдалою для Москви. Так само невдалим виявився й початок нової війни, що розгорілася у 1512 році. Великий князь Василь розірвав мирну угоду під тим приводом, що набіг кримських татар на Московську державу був спровокований королем Сигизмундом. Смоленськ відбив дві московські облоги протягом 1512 та 1513 років. Великий князь Литовський і король Польський Сигизмунд І вирішив, що місто може відбити будь-який натиск східного ворога, й не посилив його залогу. Розплата не забарилася. Новий московський похід, який очолив особисто Василь ІІІ, врахував попередні невдачі: 30 липня 1514 року оборонці здалися великому князеві Василю, і Смоленськ майже сто років перебував у Московській державі. Проти Великого Князівства і Польщі зібралася сильна коаліція сусідів: Священна Римська імперія, Тевтонський орден і Данія вичікували слушного моменту, щоб також отримати частину володінь Сигизмунда.

Велике московське військо (два корпуси під проводом воєвод Івана Челяднина та Михайла Голиці) рушило вглиб Литви. Польські джерела пишуть про 80-тисячну силу, але дослідники вважають це перебільшенням. З іншого боку, в останні роки російські історики стали давати оцінку московського війська лише в 12-15 тисяч, при тому, що польсько-литовське військо оцінюване в 16-18 тисяч. Більш вірогідним є припущення, що польсько-литовське військо мало силу до 25 тисяч, а його супротивник – від 35 до 40 тисяч.

Сигизмунд поставив на чолі війська, що мало дати відсіч московській навалі, князя Костянтина Острозького (за кілька років перед тим втік з московського полону). Під проводом князя опинилися 16 тисяч литвинів (приблизно три чверті сил, які могла мобілізувати Литва), а також допоміжний контингент з Польщі: 3 тисячі найманої піхоти, артилерія, а також наймані й добровольчі загони в кілька тисяч панцирної кінноти. Частина командувачів польських загонів (каштелян Януш Свєрчовський, командир надворної корогви Войцех Самполінський, майбутній коронний гетьман Ян Тарновський) була добре відома князеві Костянтину: пліч о пліч з ними він уже переміг кримських татар за два роки перед тим під Лопушним на Поділлі.
Згідно з польськими джерелами, дізнавшись про невелику силу польсько-литовського війська, московський князь Василь наказав воєводі Іванові Челяднину «прогнати їх батогами як худобу», даючи йому командування над обома корпусами. Московські сили, що розорювали східні землі Литви, сконцентрувалися в один кулак (хоча кілька дрібних загонів було розбито союзним військом) коло фортеці Орша на березі Дніпра.

Військо князя Костянтина підійшло до Орші 7 вересня 1514 року. Від ворога литвинів і поляків відділяв Дніпро. Джерела кажуть, що князь Костянтин вступив у переговори з воєводою Челядниним щодо можливості перейти річку для генерального бою. Нібито Челяднин дав згоду, але князь Острозький вирішив форсувати річку в іншому місці по новозведеному мосту (є різні думки щодо того, чи був цей міст поруч з Оршею, чи дещо вище Орші у вигині Дніпра). Мостом на східний берег перейшла піхота і гармати, а кіннота за командою форсувала Дніпро вбрід (в одному з джерел є згадка, що міст був зруйнований течією ріки).

Посол німецького імператора Герберштейн через кілька років після битви мав нагоду розмовляти з воєводою Челядниним (і з іншими московськими боярами), коли той перебував у литовському полоні. Герберштейн (а також польські джерела) згадує, що коли московське військо побачило, що супротивник форсує Дніпро, то один з воєвод запропонував Челяднину напасти на поляків та литвинів, поки ще не всі вони переправилися. Московський воєвода начебто відмовився, мотивуючи своє рішення тим, що він хоче знищити все військо ворога, і тоді зможе легко захопити всю Литву (як після московського тріумфу в 1500 році була захоплена вся Сіверщина й Чернігівщина). На думку автора, це свідчить на користь тези про значну чисельну перевагу московського війська.

8 вересня 1514 року обидва війська зійшлися в битві. Незважаючи на те, що існує кілька описів ходу битви, а також чудова і детальна картина, написана лише через кілька років після події, до якої також звертаються як до джерела, однозначної та загальновизнаної реконструкції ходу битви поки що не існує, оскільки самі джерела не в усьому погоджуються між собою.

Битва відбулася на території приблизно за шість кілометрів на схід від Орші, серед порослих лісом та чагарником горбів та ярів. Московське військо (суціль кінне, без піхоти й артилерії) складалося з потужного центру (можливо вишикуваного в кілька ешелонів), та правого й лівого крил, що нависали над польсько-литовським військом. Праве крило під командою боярина Михайла Голиці (його корпус був підпорядкований Челяднину, що могло ускладнити стосунки Голиці із його нинішнім зверхником) мало нібито 12 тисяч й було сильнішим з двох крил.

Схоже, що Голиця вислав один загін в засаду в тил війську князя Острозького, сховавши її чи то за одним з горбів на полі бою, чи то в одному з ярів. Попереду головних сил стояв передовий полк.

Всі джерела, в тому числі московські, відзначають, що московське військо стояло дуже щільно. Схоже на те, що це стосується центру війська, що стояв поміж двох ярів, біжучих з заходу на схід до долини притоки Дніпра Кропивни у тилу московського війська. Можна припустити, що саме ці яри завадили в ході бою центрові дати необхідну допомогу своїм крилам, коли ті опинилися в сутужному становищі.

Серед дослідників нема одностайної думки про шикування польсько-литовського війська. Джерела кажуть, що литвини Острозького і Радзивила стояли справа, а поляки Свєрчовського зліва. Але в той же час є  згадки, що перший удар московського війська прийшовся на литвинів – а відомо, що першим почав московський полк правої руки, що міг вдарити лише по лівому флангу війська князя Острозького. Але джерела одностайно твердять, що головнокомандувач союзного війська дуже велику увагу приділив тому, де і як розставити свої сили.

Головною ударною силою Острозького була, по-перше, його артилерія, і по-друге, загони польської важкої панцирної кінноти-копійників. Вірогідно, що частина артилерії разом із піхотою (загонами, озброєними як вогнепальною, так і холодною зброєю) встала в центрі, щоб підтримати загони кінноти. Також схоже, що велика батарея, можливо, більшість наявних гармат, стала на горбі позаду правого крила польсько-литовської позиції, що забезпечило більшу її далекобійність.

Є вказівки на те, що бойовий порядок союзників був розтягнутим – щоб ускладнити супротивникові спроби оточення. В той же час, бойовий порядок мав бути достатньо ешелонованим, бо під час бою переднім лавам приходили на допомогу підкріплення. Напевно, бойовий порядок був якоюсь варіацією «старого польського шикування», що мало забезпечити саме таку можливість. Можна припустити, що досить численна легша литовська кіннота утворювала «посилкові хуфи» на обох крилах бойового порядку (деякі джерела кажуть, що литвини були на обох флангах). У резерві князь Костянтин тримав 800 польських копійників.

Як вже було сказано, битву почав московський полк правої руки (можливо, спровокований обстрілом союзної піхоти з вогнепальної зброї та гармат). Проти нього вдарила надворна копійна корогва Самполінського. Московська засада, схоже, була виявлена і розбита перш ніж змогла нанести свій удар в тил союзному війську. Побігши, вона змішала лави московського війська, і воно було змушене відступити. Воєвода Челяднин не підтримав (чи не зміг підтримати) атаку полку правої руки.

Ще кілька разів московське військо атакувало союзників, але кожного разу бувало відбите. Неясно, що саме вирішальним чином переламало хід бою. Згадують начебто хитрий маневр, коли литвини вдавано почали тікати та навели московську кінноту під постріли прихованих гармат і піхоти. Але кілька джерел каже, що під обстрілом гармат опинилися задні ряди московського війська, і саме це викликало паніку. Схоже на те, що польські гармаші спромоглися вдало змінити наводку та із своєї позиції на горбі накрити московську кінноту, скупчену в центрі своєї позиції між двома ярами, на граничній межі свого вогню. Паніка, що спалахнула серед не очікуючих цих пострілів кіннотників «великого полку» передалася іншим частинам московського війська. Розпочалася втеча, переслідування й безжальне винищення втікачів, і як завершальний акорд, багато втікачів потонуло в багнах річки Кропивни.

Перемога була повна. Воєводи Челяднин, Голиця, ще тридцять з чимось менших воєвод потрапили в полон, разом з двома тисячами своїх бойових товаришів. Більше трьохсот найзначніших полонених князь Костянтин негайно відіслав до короля Сигизмунда, а інших було розіслано по багатьом литовським замкам. Був захоплений московський табір, і чи то 5 чи то 20 тисяч коней. Про кількість загиблих польські джерела кажуть, що «загинуло сорок тисяч москви, але невігласи кажуть, що лише п’ять тисяч». Авторові, одначе, здається, що «невігласи» скоріше мали рацію.

У важкій битві військо князя Костянтина перемогло переважаючого супротивника, показавши високу взаємодію і злагодженість. Треба сказати, що до перемоги князя також призвели помилки московських воєвод. Хоча виснаженому битвою, хоч і переможному, війську князя Острозького не вдалося відбити Смоленськ, небезпека вторгнення вглиб Литви та дальших територіальних втрат на користь Московської держави була ліквідована.

Додаток

ХРОНІКА ЛИТОВСЬКА Й ЖМОЙТСЬКА ВЫВОД И ПОЧАТОК О ВЕЛИКОМ КНЯЗСТВѢ ЛИТОВСКОМ И ЖМОЙСТКОМ, ОТКОЛЬ ВЗМОГЛИСЯ И ПОШЛИ

О поражцѢ над москвою под Оршею. Того ж року Иван Васильевичь, князь московский, осадивши до вязеня Глинского, a учувши o малом войску при кролю Жигмонтѣ в Борисовѣ, зараз послал до оного войска своего, которого был выправил 80 000 на пустошене Литвы, абы просто до Борисова на Жигимонта, кроля полского, тягнули, и остатняго щастя сточивши, волную битву скоштовали, албо оступивши войско полское и литовское з самым королем до Москвы, як быдло, пригнали. A так теды конные и бучные войска московские, за росказанем князя своего под обозы кролевские над Березиною рѣкою притягнули. Кроль тежь, зоставивши при собѣ 4000 люду в Борисовѣ, без оймешканя выправил против им славного гетмана Константина Острозского, котрый во всѣм мудре поступуючи, перебывши Березину рѣку з гарматами и гаковницами, напал на войско московское, громячи его и биючи, и зараз полков 20 поразил, a поляки и литва, загорѣвшися серцем мужества, прирожоною охотою, смѣло собѣ звитязство над оным войском московским вѣншовали, и з доброю надѣею на неприятеля уставичне натирали.

Гетман зас великий московский Иван Андрѣевичь Челядин зо всѣм войском своим московским рушился назадь за Днѣпр, хотячи собѣ мѣстце слушное до битвы усмотрѣти, a князь Константин за ним з войском литовским, руским и полским тягнул аж на ДнѢпр под Оршу. Там же литовское войско вѢдаючи, иж не могут иначей Днепра перебыти, тылко в том мѢстцу, где москва обозом стала, зараз починили мосты з плытов и з шугалѢев, през которые мосты дѣла и гаковницы в цѣлости перепровадили. Комонник зас литовский, котрого было 16 000, тыи просто през Днѣпр в брод под Оршею порадным шиком з веселым серцем охотне переправилися всѣ в цѣлости, тылко з них еден утонул. Видячи теж и полское войско над которым был гетман Ян Свирщевский, за литвою сщасливе Днѣпр перебыли, a москва в трубы и бубны свои ударили, прапорцы и корогви свои бучне роспустивши, скочили на литву обсес. A Константин Острозский зараз им дал отпор, мужне сам стоячи на чолѣ, напоминаючи своих до бою, же сором утѣкати, бо маете ли гинути по лѣсах и дорогах, то лѣпше на пляцу лечи з несмертелною славою. A тая война была в пяток на Рожесто Пресвятыя Богородицы и была война великая, бо москвы было пятькрот болш, ниж поляков, руси и литвы. И помогл бог войску полскому и литовскому, иж всю москву наголову побили и настарших воевод их поимали на имя князя Ивана Булгакова и брата его, князя Дмитра; князя Ивана Дмитровича Пронскова; Ивана и Семена, и Володимера Семеновичов Колычовых; князя Бориса и сына его Ромодановских; князя Ивана Семеновича Селеховского; князя Бориса и Ивана Стародубовских; князя Петра Путятича, Дмитрия Василевича Китаева; Андрея Семеновича Колычева; Бориса Ивановича Плещева, Ивана Василевича Кулешова, Филиппа Ивановича Киселева, Андрѣя Филипповича Нащокина, Юрия Дмитровича Лыпцева, Ивана Андрѣевича Еропкина, Матфея Ивановича Внукова, Тимофея Дмитровича Губарева, князя Юрия Ивановича Дѣву, Ивана Дмитровича Коноплина, Артема Лупандина, Неклида Парфеновича Бурдана, Андреовича Полуятковича Обнѣова, Копца Никитича Яселского, Будая Кучукова, Федора Ивановича Новоселцова, Семена Федоровича Бузского, Григория Семеновича Безумного, Никиту Озарева, a дѣтей боярских живых приведено личбою; тых всѣх послано по замках литовских до вязеня, a иншии москалѣ вси побиты, и сам гетман их Иван Андрѣевичь Челядин зостал на пляцу забитый есть. Учувши тое, царь их, же все войско его московское наголову збито, збоялся и побѣжал до Москвы з Смоленска, забравши смолян до Москвы, Смоленск осадил москвою. Потым в чотырах неделях князь Константин Острозский з войском литовским ходил под Смоленск, замку ж не взял, але коло Смоленска попустошивши все, от[ъ]ишол до кроля. Потым кроль войско роспустил, границу жолнѣрми осадивши, a князя Константина з триумфом в Вилню вдячне приймовал и до Острога, ударовавши, отпустил.

 

(Джерело: http://litopys.org.ua/psrl3235/lytov06.htm)