Перший повітряний таран Другої світової

На жаль, мало хто в Україні знає, що перший повітряний таран Другої Світової війни зробив уродженець Бучача – а це, без сумніву, варто згадати, хоча б для того, щоб вірно контекстуалізувати український досвід тієї війни.

Леопольд Памула народився 15 листопада 1898 р. в Бучачі. У 1916 році він закінчив реальне училище в Кракові й того ж року його було призвано до цісарської й королівської армії.

Військова біографія його почалася у 13 піхотному полку в Новому Сончі, але скоро він опинився в офіцерській чотиримісячній школі в Опаві, звідки повернувся у свій полк командувати ротою. Восени 1917 року він воює на російському фронті.  У квітні наступного року його переводять до технічної роти полку, а пізніше в ранзі кадета-аспіранта (підхорунжого) він командує мінометним взводом на італійському фронті. Кінець війни застав його в шпиталі, де він лікувався від малярії, на яку захворів на фронті.

Повернувшись на батьківщину, Леоппольд зголосився до польського війська, і в квітні 1918 року отримав ранг підпоручника. Спочатку він опинився в резерві, тоді навчався у школі залізничних військ, був інструктором, і допіру в листопаді 1920 року ще трохи повоював проти більшовиків. Лише у 1923 році Леопольд зголосився до авіації. Закінчив Нижчу Школу пілотів у Бидгощі, а тоді Вищу Школу в Грудзьондзі, школу інструкторів і пілотів-винищувачів. Досвід технічних військ в цісарському й польському війську став йому в пригоді. У 1925 р. доводив вже 113 винищувальною ескадрою 11 полку винищувачів у Ліді. За три роки Леопольд отримав під свою команду ІІІ/4 винищувальний дивізіон в Торуні. Літак командира дивізіону мав на крилах червоні блискавиці, а машини його підлеглих також були прикрашені кольоровими малюнками, через що дивізіон прозвали «Цирком Памули».

З гострими рисами, з довгим рудим волоссям, «славний вар’ят» Памула був відомий в цілому польському летунстві. Леопольд мав репутацію виключно талановитого пілота та доброго командира, був знаний з майстерного володіння літаком та уланського темпераменту. Мешкав у квартирі, вмебльованій лише у польове ліжко й три куфри. Це могла б бути келія монаха, якби на одному куфрі не стояв портрет таємничої красуні, а на другому пляшка горілки й закуска.

Навесні 1939 р. Він став заступником командира Бригади Переслідування, завданням якої була оборона Варшави. Німецьким бомбардувальникам від кордону Східної Прусії треба було подолати лише 150 кілометрів та спротив 54 винищувачів Бригади. PZL P-11 і P-7 були повільніші й гірше озброєні не лише від винищувачів-мессершмідтів, але й від німецьких бомбардувальників гейнкелів та дорньє.

Але сподівана “прогулянка на Варшаву” німцям не видалася легкою. О 6:30 ранку пост спостереження у Млаві передав на командний пункт Бригади повідомлення, що велика група німецьких літаків прямує на Варшаву. Це були 80 Не-111 із KG 27 “Boelcke”, супроводжувані двадцятьма двомоторними винищувачами Bf 110 із I(Z)/LG 1. Назустріч їм вилетіли всі літаки Бригади. У важкому 40-хвилинному бою шість гейнкелів було збито, із втратою лише одного P-11. Також було підбито (вперше у Другій Світовій) винищувач Bf-109, що напевно заблукав.

Вранці 1 вересня 1939 року підполковник Памула перебував у штабі бригади на летовищі в Зєльонці. Німецькі бомби пошкодили зв’язок бригади, так що від командування доходили лише уривки наказів. «Славний вар’ят» вирішив, що це його шанс від службового столу знову потрапити в гущу бою. На літаку зв’язку RWD-8 Памула перелетів на інше летовище бригаду в Понятові, щоб самому зорієнтуватися в ситуації. Там, побачивши нову хвилю літаків з хрестами на крилах, він скочив у щойно заправлену «одинадцятку» та рушив до бою (відіпхнувши молодого пілота, що якраз мав летіти в цій машині).

Нову хвилю бомбардувальників прикривали вже як Bf 110, так і Bf 109, і втрати поляків були вищими. Мессершмідти змогли перехопити польські винищувачі до того, як ті дісталися до своєї цілі, і збили чотири літаки.

Памулі вдалося змусити один ворожий бомбардувальник розвернутися та рушити до втечі, а тоді він зчепився із трьома мессершмідтами.

Одного йому вдалося вцілити, але до них на допомогу надлетіло ще кілька. Ясно, що машина Памули в такому бою не мала жодних шансів.  Кулі мессершмідтів розбили приборну панель , бризкає на всі боки гаряча олива, не слухається стерно. Раптом Памула бачить ворожу машину прямо над собою, і спрямовує «одинадцятку» прямо на неї.  P-11 і Bf-109 падають додолу, охоплені полум’ям.

Памулі пощастило залишити машину і стрибнути з парашутом. На землі його підбирають та везуть до військового шпиталю. Там він зустрічає інших збитих пілотів своєї бригади. Через два дні Памула виходить зі шпиталю та на машині вирушає в напрямі «Румунського плацдарму», де польська армія планувала закріпитися. Дорогою, у шпиталях Любліна й Луцька, йому міняють перев’язки, а 19 вересня за наказом свого командування, він перетинає румунський кордон. В листопаді 1939 року він добирається до Ле Бурже під Парижем, через Румунію й Італію. Наступного року його призначено командиром ІІІ дивізіону винищувачів Польських Збройних Сил у Франції. Після розгрому французів влітку 1940 року він організує евакуацію польських пілотів до Британії, й сам прибув туди у Блекпул.

Оскільки йому вже було більше 40 років, за правилами Королівських Повітряних Сил Wing Commander Памула не міг бути пілотом навіть бомбардувальника. Але для нього зробили виняток, плануючи назначити командиром одного з польських винищувальних дивізіонів, шо якраз створювалися в Британії в очікуванні німецького нападу. Але за гіркою іронією долі Леопольдові Памулі не судилося взяти участі в Битві за Британію. Його вбили не кулі мессерів і не бомби гейнкелів, але сепсис, що розвинувся після лікування в стоматолога. Лікування в шпиталі бази RAF у Ноктоні виявилося марним. Пілот помер звичайною цивільною смертю 9 серпня 1940 року та похований на цвинтарі Лейтон в Блекпулі разом із ще 26-ма польськими авіаторами, що вирішили продовжити воювати проти нацизму після поразки вересня 1939 року.