Не можна переписувати історію Другої світової війни?

Міф або стереотип

Любая попытка «переписать» историю Второй мировой войны направлена на искажение «исторической правды».

«Мы видим, что предпринимаются попытки перекодировать общество во многих странах, в том числе и перекодировать общество нашей страны, а это не может быть не связано с попытками историю переписать, причесать её под чьи‑то геополитические интересы. А история – это наука, её нельзя, если к ней серьёзно относиться, невозможно переписать. Но, безусловно, для того чтобы этого не случилось, должны быть такие люди, как вы, специалисты, которые объективно, полноценно не только освещают события прошлого, но и дают им оценку, что чрезвычайно важно и без чего исторической науки не существует.»

В. Путин. Встреча с молодыми учеными и преподавателями истории – http://www.kremlin.ru/news/46951 (05.11.2014)

Історична реальність

 

У 2000-х рр. У Росії відбулося повернення до радянського міфу Великої Вітчизняної війни, який повинен був забезпечити збереження російського впливу на пострадянському просторі.Історія в даному випадку є лише інструментом політичної боротьби.Перегляд / переписування історії є нормальною наукової практикою, яка обумовлюється двома факторами:

1) Відкриття / введення в науковий обіг нових документів;

2) Зміна наукових підходів, що дозволяє подивитися на проблему в новому ракурсі.

Постійні спроби зберегти «історичний статус-кво» на рівні науки просто гальмують науковий прогрес, сприяють ідеологічної догматизації процесу отримання нових знань. Саме такий підхід домінував у Радянському Союзі, де історія була служницею ідеології.

Відставка російського президента Б. Єльцина знаменувала кінець короткого періоду демократизації Росії. У 2000-х рр. відбулося переформатування російської національної ідеї – її переодягнули в гімнастерку солдата Великої Вітчизняної війни.

У країнах Східної Європи радянський «воїн-визволитель» залишив про себе неоднозначну пам’ять. Тому агресивна зміна російської історичної політики призвела до «війнам пам’яті» з Польщею, Україною, Латвією, Литвою та Естонією.

Меморіальні закони

У 2007 р в Таллінні відбулося перенесення пам’ятника воїну-визволителю з центру міста на військове кладовище. Ця подія спровокувала в Росії антиестонських істерію, яка вилилася в ідею заборони «реабілітації нацизму» на законодавчому рівні.

У 2009 р при президенті РФ Д. Медведєва була створена Комісія з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії. Її очолив директор Інституту російської історії РАН А. Сахаров. До складу комісії увійшли в основному чиновники вищого рангу і депутати Державної Думи РФ. Так і не виробивши ніякої стратегії, в лютому 2012 р комісія була ліквідована. Але від ідеї меморіального закону, який повинен «захистити» історію Другої світової війни від «переписування», не відмовилися.

5 травня 2014 В. Путін підписав закон «Про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації», більше відомий як «закон Яровий», за прізвищем депутата Держдуми РФ Ірини Ярової, яка його ініціювала. (Див. На сайті президента РФ http://www.kremlin.ru/acts/news/20912) Цей закон передбачає кримінальну відповідальність за заперечення фактів встановлених Міжнародним Нюрнберзьким трибуналом і поширенням свідомо неправдивих відомостей про діяльність СРСР у роки Другої світової війни. Закон залишає багато простору для вільного трактувань, що, по суті, мова йде про фактичну цензуру.

(Див .: «Закон Яровой»: конец истории? Http://www.svoboda.org/content/transcript/25376086.html (07.05.2014)

Історична політика

Історична політика путінської Росії визначається політичною кон’юнктурою, що зумовлює її непослідовність. З одного боку Росія заперечує право інших переглядати історію війни, проводить агресивну інформаційну політику щодо країн пострадянського простору, звинувачуючи опонентів у фашизмі. З іншого – російське керівництво не бачить суперечності у впровадженні георгіївської стрічки в якості нового символу перемоги або написання нової історії Криму, яка обґрунтовує історичні претензії Росії на півострів. Агресивна експансіоністська політика 21 століття, на жаль, Сторі на міфі про 1945.

Керівництво Росії своєю агресією проти України фактично зруйнувало систему колективної безпеки, створення після Другої світової війни. Був порушений базовий принцип міжнародного права – непорушність післявоєнних кордонів. Тим самим Росія вдалася не лише до «переписування історії», а й до юридичного перегляду результатів Другої світової війни, яка просто списується з порядку денного як історичний урок відплати агресорові. Неначе участь у перемозі над «попереднім» агресором в чомусь вибачає нинішнього?