Санта-Муерте по-російськи: як свято Перемоги стало державним культом в Росії

Повномасштабне вторгнення рф в Україну та злочини вчиненні російськими окупантами сколихнули світову спільноту. Світ опинився в найбільший гуманітарній кризі з часів завершення Другої світової війни. Фахівці заговорили про екзистенційну загрозу, що йде від росії. Причини цієї загрози мають багатофакторний характер. Зведення їх до якогось одного чинника було би спрощенням. Однак, однією з причин морально-етичного зубожіння російської масової свідомості стало створення квазі-релігійного синкретичного «культу смерті». Близький за своїм духом до карнавальної культури Мезоамерики, цей культ створив свою власну естетику і певною мірою формує російський політичний порядок денний.

Напевно кожен чув про мексиканську традицію святкування Дня мертвих. Яскраве свято припадає на 1-2 листопада. У ці дні мексиканці відвідують цвинтарі та споруджують вівтарі на честь покійників, які прикрашають квітами та гостинцями. Таке символічне підношення предкам супроводжується карнавалом, на якому всі пригощаються солодощами у вигляді черепів та фігурок скелетів вдягнених у жіноче вбрання. Екзотичне дійство тісно пов’язане з народною культурою доколумбової Мезоамерики. У 2003 році свято було визнано ЮНЕСКО як частина нематеріальної культурної спадщини людства.

Здавалося б нічого дивного. Слов`янські народи теж мають традицію поминання мертвих закорінену в язичницьких ритуалах. Щоправда, вона не така яскрава як мексиканська, але ми теж відносимо на цвинтар символічну трапезу і ділимо її з мертвими.

Крім іншого, Мексика має ще й яскравий синкретичний культ, що поєднав у собі вірування майя та ацтеків з католицизмом. Це культ Санта Муерте (з іспанської – Святої Смерті), який є різновидом танатолатрії, або ж поклоніння смерті. З початку 2000-х років він оформився інституційно – став церквою. Культ переслідується мексиканською владою як сатанинський. Католицька церква неодноразово наголошувала, що Санта Муерте немає нічого спільного з християнством.

Мексиканське культ Санта Муерте є безневинним цікавим феноменом для антропологічного дослідження. На жаль, цього не можна сказати про російського квазі-релігійного монстра «Святої Перемоги». Його формування тривало з 1965 по 2020 рік. Символічним завершенням становлення культу стала побудова головного храму збройних сил рф.

Культурологи і релігієзнавці давно відзначали квазі-релігійний характер комуністичного режиму в Радянському Союзі. Він вимагав жертовності і служіння; мав свій пантеон «святих», похованих у Кремлівській стіні; свою «святу трійцю» у вигляді Маркса–Енгельса–Леніна; і навіть, «святі мощі», які зберігалися у спеціальному Мавзолеї і були обов’язковим об’єктом «паломництва» для всіх, хто приїздив у Москву. Зрештою, на радянському Олімпі з’являється і сам «Бог» у вигляді «батька народів» Йосипа Сталіна. Його смерть була шоком і потрясінням для мільйонів простих радянських людей.

Хрущовська «відлига» стала спробою покінчити з «культом особи» Сталіна. Однак повернення «до основ» марксистської теорії так і не відбулося. Очевидно, що радянська ідеократія виявилася неспроможною на таке. Як говорить народна мудрість: «святе місто порожнім не буває». Але хто може замінити Бога?

Все радикально змінюється у 1965 році. Радянські керманичі беруть курс на побудову нової історичної спільноти – «радянського народу». А будь-який народ потребує т.зв. «міфу походження» – умовної точки відліку. Для цього потрібні дві речі: ключова історична подія і герої.

8 травня 1965 року Леонід Брежнєв у своїй знаменитій промові «Великая победа советского народа», закладає основи радянського «міфу походження». Ним стає «Велика вітчизняна війна». Головними структурними елементами цього конструкту стали «Велика перемога» та «народ-переможець». Так народився новий культ, що заступив собою героїчну міфологію Громадянської війни.

З цього моменту і починається радянське dance macabre. Мільйони безіменних солдатів, яким радянська «Батьківщина» відмовила в ідентифікації та належному похованні, стають «державною власністю». «Мертві душі» радянських солдат перетворюються на символічний капітал. Як влучно зауважив російський письменник Сергей Лебедев:

«У п’ятдесяті-шістдесяті роки по країні загоряються Вічні вогні, зводяться велетенські монументи. […] Виникла складна система ритуальних взаємовідносин: у центрі була Перемога як жіноче народжуюче начало, що змінило Сталіна-Батька; Перемога і діти, апостоли Перемоги, – живі і мертві солдати, герої, до того ж мертві мали більшу вагу чим живі.»

Кульмінацією становлення культу «Великої Перемоги» стало зведення у Волгограді меморіального комплексу Батьківщини-Матері. Автором проекту був радянський скульптор Євгеній Вучетич. Відкритий у 1967 році комплекс став еталонним.

У 1981 році модифіковану версію Батьківщини-Матері відкрили і в Києві. Тоді радянський культ Перемоги вже трохи «видихся». До того ж український скульптор Василь Бородай додав образу стриманості, що певною мірою більше відповідало українському національному характеру.

…

У 1980-х роках радянський квазі-релігійний культ «Великої Перемоги» та «народу-переможця» стає все більш формальним. Помпезне святкування 40-річчя Перемоги не могло заступити реальні проблеми викликані Чорнобильською катастрофою та  поступовим колапсом неринкової моделі економіки.

У 1988 році, на хвилі Перебудови, відбувається не менш помпезне святкування 1000-річчя Хрещення Русі. Здавалося б з «підпілля» повертається старий гравець, який має покласти край квазі-релігійному культу Перемоги. Розпад СРСР і пошук нової ідентичності створюють сприятливі умови. Однак, виявилося, що росія неготова «прощатися з імперією». Не маючи реальної сили, щоб втримати пострадянські країни в орбіті свого впливу, нові російські керманичі вирішують вдихнути «нове життя» в культ «Великої Перемоги». Зрештою, радянські народні традиції були проблематичні. Зі всіх свят, тільки перемога мала за собою певну сталу традицію відзначення і пов’язані з ним ритуали.

У 2005 році, з нагоди 60-річчя Перемоги, Путін організовує помпезний парад на Червоній площі. Все було зроблено у кращих радянських традиціях. Одним з головних атрибутів свята стає георгіївська стрічка.

…

По суті, це був симулякр – копія з копії. Якщо в основі радянського свята Перемоги лежав пафос, то російський неоімперський варіант від початку мав бутафорський карнавальний формат. Він увійшов у історію як «побєдобесіє».

Починаючи з 2005 року щорічне святкування Перемоги перетворювалося у карнавальне дійство. Росіяни, від «мала до велика», вдягали гімнастьорки та пілотки радянських солдат. Стилізовані під танки дитячі візочки, пустопорожні гасла «Спасибо деду за победу!», пафосні концерти з переспівуванням радянських пісень, реконструкції взяття Рейхстагу і, нарешті, кульмінація – хода «Безсмертного полку».

…

У період з 2005 по 2015 рік свято Перемоги в росії набирає ознак карнавальної культури мексиканського свята Дня мертвих. Створене на стику радянського квазі-релігійного культу та сучасного консюмеризму, це свято втратило сакральну суть і перетворилося на воєнно-патріотичний перфоманс. Войовничий культ не толерував тих, хто не поділяв патріотичний угар рф і не спішив об’єднатися у псевдо-релігійному екстазі. Карнавальна культура остаточно невілювала питання ціни перемоги. Братська могила та образ Невідомого солдата перетворилися на міфічний культ войовничих предків.  Саме на цьому етапі з`являється гасло «Можем повторить!»

Культ смерті має свою логіку розвитку. Радянська «Ніка» із пафосної Батьківщини-Матері, що закликає боронити свою землю, перетворилася на люту фурію – «Санта Муерте», що вимагає жертвоприношень. І, як виявилося, зовсім не символічних.

В росії і живі, і мертві належать державі. Це її ресурс, як нафта чи газ. Тільки російські чиновники мають право розпоряджатися цим ресурсом на власний розсуд. Як тут не згадати Чічікова з гоголівських «Мертвих душ»!

Треба відзначити, що попри масову істерію «побєдобесія», існував певний прошарок російського суспільства, який спробував зазіхнути на монопольне право чиновників розпоряджатися мертвими. У 2012 році троє томських журналістів запропонували, щоб кожен росіянин взяв портрет свого загиблого у Другій світовій війні родича і пройшов ходою пам’яті. У 2012–2013 роках відбулося кілька аутентичних маршів «Безсмертного полку». Це була остання спроба повернути суспільству пам’ять про кожного окремого солдата і звільнити «мертві душі» від забуття. Вона зазнала фіаско. У 2015 році, російська держава привласнила цю акцію. «Безсмертний полк» став частиною щорічного ритуалу святкування «Святої Перемоги», який режисує російська держава.

По суті, «Свята Перемога» стала частиною державного культу рф – російським аналогом Санта-Муерте. Останнім штрихом в оформленні культу стала його інституалізація. Уособленням якої є зведення головного храму збройних сил рф. Рішення про його побудову було прийняте 4 вересня 2018 року. За старою радянською традицією він мав бути відкритий до дати – 75-річниці перемоги. Однак пандемія внесла свої корективи і храм освятили лише 14 червня 2020 року. Літургію відслужив Кіріл (Владімір) Гундяєв, відомий як патріарх російської православної церкви.

Символізм храму, має мало спільного з православ’ям. По-перше, проектувальники відкинули традиційні для православної іконографії барви – білу, блакитну і золоту. Натомість, базовим кольором головного військового храму рф став зелений – колір військової уніформи. По-друге, бані храму повторюють форму шолома Александра Невського. В архітектурі та пропорціях храму зашифровані знакові для культу «Святої Перемоги» числа. Окрім точної дати і часу підписання акту капітуляції Німеччини у пропорціях будівлі зашифроване число 1 418. Саме стільки днів тривала «Велика вітчизняна». Здається, проектувальники Міноборони рф надихалися бестселером Дена Брауна «Код да Вінчі».

Не менш цікавим є внутрішнє убранство храму. Зокрема, фреска «Парад Победы», вітражі з радянськими орденами та радянські червоні військові знамена. І це далеко не повний перелік. Напередодні відкриття в російському публічному просторі розпочався скандал через присутність на фресках портретів Сталіна, Путіна, Шойгу та їхніх поплічників.

Очевидно, що знамено з портретом Сталіна на фресці «Парад Победы» і Путін на фресці «Бескровное воссоединение Крыма» мали показати спадковість радянської і сучасної російської політики. Певним натяком на таке прочитання є обрамленням обох фресок георгіївською стрічкою.

…

В умовах підготовки до повномасштабного вторгнення в Україну, яка задумувалася як швидка «спецоперація», Путін очевидно планував посісти місце «Бога» – зрівнятися у статусі з «батьком народів». Однак у 2020 році російське суспільство ще не дозріло до нового пришестя. Певно, для того щоб стати «Богом» треба було спершу здолати вигаданий російської пропагандою «український нацизм». Хай там як, але внаслідок публічного скандалу зображення Сталіна, Путіна і компанії прибрали, але не знищили! Російському президенту довелося обмежитися роллю верховного жреця «Святої Перемоги». Однак, головний храм російського культу «Санта Муерте» не став від цього менш дивним і моторошним.

Повертаючись до темного убранства храму, варто зазначити, що каміння та емалі на церковному начинні виконані в кольорах різних родів військ рф. Головна ікона храму «Спас Нерукотворний» написана на дерев’яному лафеті з під чавунної гармати, що був піднятий з дна річки Неви. За твердженням міністра оборони рф Шойгу, гармата брала участь у Полтавській битві! Але цим любов російських військових до синкретичного символізму не обмежується. З тильного боку дошки ікони скріплені за допомогою прикладу автоматичної гвинтівки Токарєва. На прикладі вказаний 1944 рік випуску і «фірмове клеймо» Іжевського механічного заводу – стріла в зірці.

…

Хрести, зірки, червоні знамена, радянські полководці – це лише частина химерного убранства храму. Вінчає культову споруду синкретичний образ Богородиці у центральному нефі. Вона увібрала в себе символіку радянського пропагандистського плакату «Родина –Мать зовет!»

…

На сайті Головного храму збройних сил рф красується вислів Александра Суворова: «Молитесь Богу – от Него Победа. Бог наш Генерал, Он нас и водит». Досить симптоматично, що тут немає цитати зі Святого Писання. Натомість, ми бачимо прославляння «Святої Перемоги», яка не випадково написана з великої літери. Чи варто нагадувати, що славетний російський полководець, на якого «молилося» не одне покоління радянських / російських військових «прославився» особливою жорстокістю щодо цивільних.

Не менш дивною виглядає скульптурна композиція «Матерям переможців», що розташована у розбудованому довкола храму парку «Патріот». Згідно офіційного опису на сайті парку: «В основі образу – скорботна жіноча фігура, що укриває вічно палаючу свічку – символ любові і пам’яті. Свічка запалена від Вічного вогню у могили Невідомого Солдата на Червоній Площі». Очевидна сакралізація «Вічного вогню» і «Невідомого Солдата» відсилає до радянського культу Перемоги. Сам пам’ятник стилістично є чимось середнім між традиційною для католицизму скульптурою Божої Матері і створеним Голівудом образом Чорних вершників у кіно-сазі «Володар перстнів».

…

Цікавий і сам парк. На території у 5,5 тис гектарів створено інтерактивний простір, де можна проводити військові ігри та реконструкції. Тут розміщені воєнно-патріотичний комплекс Партизанське село, Центр військово-тактичних ігор, Технічний центр, Багатофункціональний вогневий центр, Музейний комплекс, зона реконструкції історичних подій і т.д.

Територію парку оточує сонм «мертвих душ» – мультимедійна галерея «Дорога пам’яті». Вона теж має символічну довжину у 1 418 кроків. В галереї розміщено дані про 34 млн учасників «Великої вітчизняної». Такий собі мультимедійний аналог братської могили і храму предків. Так виглядає сучасне синкретичне псевдо-православне капище російського культу «Санта Муерте», що став, державною релігією росії часів зрілого путінізму.

Поєднання войовничої архаїки і високих технологій в купі з грошима створює екзистенційну загрозу людству.

 

Всі фото взяті з відкритих джерел