Актуальне

Чи був виступ Мазепи проти Петра І одноосібним актом старого гетьмана?

Міф
Виступ Мазепи проти Петра І був одноосібним актом старого гетьмана.

Історична реальність

Чи можна вважати перехід Івана Мазепи під протекцію іншого монарха «зрадою» та одноосібною акцією гетьмана?

«Мазепина зрада» − це не що інше, як найвища точка конфлікту, що виріс із спроб провідника місцевої, національної еліти, уособленої в генеральній старшині, оборонити традиційні права та привілеї їхньої країни перед абсолютистськими й імперіалістичними планами та політикою чужоземного монарха», − писав О. Субтельний. Стосунки між І. Мазепою і Петром І, а згодом між гетьманом і Карлом ХІІ базувалися на договірному принципі, який був тогочасним регулятором політичних стосунків між місцевими елітами та їх сюзеренами. Договір був двостороннім актом. Тому у разі порушення «сюзереном» (Петром І) своїх обов’язків «васал» (Мазепа) міг використати право «ius resistendi», тобто повстати проти нього задля охорони власних інтересів, що й сталося 1708 року. Отже, І. Мазепа не був зрадником ні свого народу, ні своєї держави, ні Петра І, ні тим більше російського народу. Він діяв в інтересах власного народу. Однак саме за прагнення забезпечити Гетьманщині максимальну автономію, захистити її населення від негативного тиску з боку московських можновладців, гетьман Мазепа був не лише визнаний Московщиною політичним злочинцем, але й проклятий церквою.

 Юрій Журавель. Гнів Петра, 2008 р. Ілюстрація до книги «Мазепа. Крок до правди» (К.: ГО «Не будь байдужим!», 2008, с.13).

Юрій Журавель. Гнів Петра, 2008 р. Ілюстрація до книги «Мазепа. Крок до правди» (К.: ГО «Не будь байдужим!», 2008, с.13).

Замисливши звільнення з-під московської протекції, гетьман не міг діяти одноосібно. Треба було мати спільників, однодумців, тих, на кого можна спиратися в реалізації своїх намірів. Таке оточення у Мазепи було. Утаємниченими в плани гетьмана були лише обрані особи, решта дізналася про них пізніше. Розширювати коло прихильників заздалегідь було небезпечно, тому приготування до імовірного розвʼязання ситуації Мазепа тримав у таємниці. Знаючи про наявність у старшинських колах значних груп, які були пропольськи, протурецьки та проросійськи налаштовані, гетьман намагався робити ставку на тих, хто поділяв його погляди щодо необхідності скористатися шансом та позбутися залежності від Московщини. Виявляти їх йому дозволяли зібрання старшини в гетьманській резиденції у Батурині, де старшини самі закликали гетьмана до рішучих дій, нагадували йому про обовʼязок регіментаря боронити права і вольності Війська Запорозького. Формальним приводом для зібрань у той час була загроза початку реформ Петра І щодо перетворення козацьких полків на регулярні драгунські. Одного разу прилуцький полковник А. Горленко відверто заявив гетьману, що «…ми і діти наші … душу і кості твої будемо проклинати, якщо нас за гетьманства свого по смерті своїй в такій неволі зоставиш». До того ж старшина неодноразово збиралася окремо, де перечитували й обговорювали статті Гадяцької угоди Івана Виговського з Річчю Посполитою. В такий спосіб вони шукали реальних і легальних способів позбутися московської залежності. Дійшло навіть до того, що Мазепа був годен відмовитися від гетьманства, щоб позбутися того тягаря відповідальності, яка на ньому лежала. Не міг він не враховувати й наявну внутрішню опозицію, яка у будь-який момент могла його зрадити і передчасно донести цареві про те, що гетьман готується до зміни політичного покровителя. З іншого боку, саме активізація опозиції, яка призвела до появи доносу В. Кочубея і І. Іскри, підштовхнула Івана Мазепу до прискорення прийняття рішення, до втаємничення у свої плани П. Орлика і початку практичних приготувань.

Юрій Журавель. Козаки на полях Північної війни, 2008 р. Ілюстрація до книги «Мазепа. Крок до правди» (К.: ГО «Не будь байдужим!», 2008, с.10).

Юрій Журавель. Козаки на полях Північної війни, 2008 р. Ілюстрація до книги «Мазепа. Крок до правди» (К.: ГО «Не будь байдужим!», 2008, с.10).

Взагалі твердження про нібито «одноосібність» акції гетьмана стало витвором російської історіографії, пізніше підхопленим історіографією радянською. Поширення цього висновку робилося з політично-агітаційною метою, щоб переконати суспільство, що український народ ніколи не підтримував свого гетьмана і не зраджував царя. Пізніше стверджували, що українці не підтримали Мазепу, бо прагнули залишатися вірними «віковічній дружбі російського та українського народів». Доводячи факт відсутності прихильників та однодумців гетьмана, російські історики поставили І. Мазепу в ситуацію, коли «идущий впереди отвечает за всех». Поклавши на гетьмана вину за невдалу спробу позбутися московської протекції та прийняти шведський протекторат, окремі дослідники намагалися довести лояльність українського народу до царської влади, а також уникнути з боку останньої звинувачень у природній зрадливості українців. Згодом цей «винахід» був «взятий на озброєння» радянською пропагандою і з успіхом використовувався, про що свідчить стан історичної свідомості частини сучасних українців.

Коментарі
Звичайний патріотизм повинен бути підкріплений надійними джерелами і фактами, які можна використовувати як для свого усвідомлення, так і для «ідеологічних дискусій».

© 2014-2016 Ликбез. Atlaskit.

Вгору