Нащадки Русі

Литовська держава не опікувалася протидією турецько-татарським нападам на Україну у XV – I пол. XVI ст.?

Міф або стереотип

Литовська держава не опікувалася протидією турецько-татарським нападам на Україну у XV – I пол. XVI ст.?

Історична реальність

Велике князівство Литовське сформувало систему оборони південних рубежів, яка складалася з укріплених поселень, висунутих у глиб степу сторож та військових підрозділів, до яких згодом було інтегровано реєстрове козацтво.

Думка про те, що Литва, а згодом Річ Посполита мало чи не усунулися від виконання свого обов’язку по обороні південно-східних земель і своїх підданих від жорстокого ворога, а тільки оплачували «подарунки» кримському ханові, зустрічається доволі часто в навколонауковій літературі. Це є приводом для твердження, що лише з появою запорізького козацтва терени України було взято під надійний захист.

text01

Такий виклад зустрічається, і часто переписуваний дослівно, у курсах історії України радянського часу, – але також і в роботах нерадянських і пострадянських істориків. Нерідко він ілюструється величезними числами люду, схопленого під час татарських набігів та проданого в неволю. Часто цитуються свідчення старих літописів чи хронік, які згадують про «сто тисяч людей обох статей», взятих до неволі під час одного набігу. Справа у тому, що такі числа виступають як синонім виразу «дуже багато, невідомо скільки». Коли хроніки подають точні відомості про кількість татарського полону, то кажуть про набагато менші кількості: десятки, сотні, чи кілька тисяч людей.

Турецьке військо, з полоненими та здобичю, взятими у Семиградді (Угорщина). Угорський дереворит кінця XV століття

Турецьке військо, з полоненими та здобичю, взятими у Семиградді (Угорщина). Угорський дереворит кінця XV століття

Треба змиритися з тим, що остаточно визначити демографічні втрати наших земель через ясир (татарський полон) неможливо. Можна лише зробити більш чи менш точні припущення. Так, відомо, що за майже сто років між першим кримським наїздом у 1474 р. та кінцем окремого державного існування великого Князівства Литовського у 1569 р. татари наїжджали на Русь у 56 роках із 96. Загально можна оцінити, що татарські напади завдали руським землям за цей час людських збитків у розмірі близько 300 тисяч мешканців, – але треба також не забувати, що це число включає й втрати з території сучасних Литви й Білорусі, які на той час були суттєво більш залюднені, аніж Україна.

Татари переправляють ясир через ріку. Дереворит XVII століття

Татари переправляють ясир через ріку. Дереворит XVII століття

Що ж стосується захисту від татарських наїздів, то треба взяти до уваги, що перехід Кримського ханства з лав союзників Великого князівства Литовського до смертельних ворогів відбувся швидко, і спочатку Русь дійсно не була готовою до оборони. Одначе, поступово держава вибудувала систему оборони від наїздів, що давала можливість достатньо протистояти ворогові.

Татарські вершники форсують річку. Фрагмент османської мініатюри XVI століття

Татарські вершники форсують річку. Фрагмент османської мініатюри XVI століття

Вона складалася з кількох елементів. Найважливішим було швидке отримання відомостей про татарську небезпеку. Для виконання цього завдання у польсько-татарському і литовсько-татарському прикордонні була сформована сторожа. Її відділи перебували на державному утриманні і були висунуті на десятки кілометрів в глиб степу. Якщо вони помічали татарські загони (чамбули), то негайно посилали гінців углиб краю з повідомленнями про загрозу татарського наїзду.

Бій поляків з татарами. Ілюстрація з титульної сторінки книги «Опис Сарматії Азійської та Європейської, і того, що в них міститься» (Descriptio Sarmatiarum Asianae et Europianae et eorum, quae in eis continentur), видання 1521 року

Бій поляків з татарами. Ілюстрація з титульної сторінки книги «Опис Сарматії Азійської та Європейської, і того, що в них міститься» (Descriptio Sarmatiarum Asianae et Europianae et eorum, quae in eis continentur), видання 1521 року

Основу системи оборони від татарів становили укріплені міста і замки, де могло ховатися населення навколишніх неукріплених сіл. При цьому варто зауважити, що мешканці сіл, що лежали поблизу шляхів татарських наїздів, часто робили імпровізовані укріплення, які інколи складалися з мурованої церкви, оточеної валом і ровом. На теренах, що регулярно потерпали від татарської загрози, було відносно небагато укріплених замків і міст із мурованими стінами. Більшість населених пунктів була зміцненою земляними валами з дерев’яним палісадом на них, та ровами. Проте й такі фортифікації надавали вже певного захисту проти менших татарських загонів, що переважали серед степових загроз. Не треба забувати, що навіть столиця держави, Вільно, отримала муровані стіни лише у 1522 році: їх почали зводити лише після того, як місто у 1503 році було дощенту спалено татарами.

Степова сторожа та укріплення були пасивним елементом оборони, і доповнювалися активною обороною, тобто протистоянню ворогові, що вдерся до краю, з метою розбити його загони, наздогнати та відбити награбоване добро й ясир. Це завдання виконувалося постійними військовими підрозділами, що були розміщені у прикордонній зоні. Організація оборони краю була функцією місцевих урядовців, як на воєводському, так і на повітовому рівні. Теоретично це була дуже децентралізована система, але часто цю проблему вирішували, поєднуючи у одній особі кілька урядів.

За деякими обрахунками, литовському війську вдалося знешкодити третину всіх татарських походів, а якщо додати до того наїзди, знешкоджені за допомогою польських союзників, – то майже 45 відсотків. Стосовно великих походів відсоток успіху був нижчим: із 22 великих наїздів протягом ста років до Люблинської унії лише п’ять було розгромлено. Тому можна стверджувати, що система оборони була більш придатною до боротьби із малими татарськими наїздами.

В наступний період української історії, після Люблинської унії та переходу українських земель до складу Корони Польської, також основний тягар оборони від татарів продовжувала нести держава в особі загонів «оборони поточної». Українське козацтво, що лише почало на той час набирати силу, було вбудоване в цю систему. Реєстрові козацькі полки стали одним із її інтегральних елементів. Що ж до січового козацтва, то важко сказати, наскільки його участь у прикордонній війні із татарами (не кажучи вже про походи до Молдови чи морем на турецькі причорноморські міста) сприяла саме обороні від наїздів, – а наскільки провокувала нові наїзди татар

Коментарі
Звичайний патріотизм повинен бути підкріплений надійними джерелами і фактами, які можна використовувати як для свого усвідомлення, так і для «ідеологічних дискусій».

© 2014-2016 Ликбез. Atlaskit.

Вгору