І. В. Хміль. На шляху відродження української державності (Український національний конгрес-з’їзд 6–8 квітня 1917 р.) — Київ, 1994.

“…Велику зацікавленість у присутніх викликав реферат В.В.Садовського “Про територію і населення автономної України”. Базуючись на етнографічних і статистичних даних, доповідач зазначив, що західним кордоном української території є Люблінська і Гродненська губернії, південно-східним – Кубань, північним – р.Прип’ять, південним – Азовське і Чорне моря (без Південного берега Криму). Ця територія охоплює вісім губерній: Волинську, Катеринославську, Київську, Подільську, Полтавську, Харківську, Херсонську та Чернігівську. Крім н –х, до української території відносяться частини окремих неукраїнських в цілому губерній: окремі повіти Люблінської, Седлецької, Гродненської, Курської, Вороніжської губерній, Донської області, Кубані, Ставропільської, Таврійської і Басарабської губерній…”

“…Грушевський зупинився на нормах представництва, розроблених на засіданні Центральної Ради 26 березня та власне у виступах делегатів даного конгресу. З огляду на це воно повинно мати такий вигляд. Від семи українських губерній з абсолютною більшістю українського населення (Волинська, Катеринославська, Київська, Подільська, Полтавська, Харківська і Херсонська) обирається по чотири представники в Центральну Раду; від Чернігівської, Кубанської, Таврійської губерній та Холмщини, де є частина не українців, – по три; від Басарабської, Чорноморської, Вороніжської губерній та Області Війська Донського, де українці займають меншу частину, – по два; від Городнянської, Курської, Мінської та Ставропольської губерній, де незначна частина українців, – по одному представнику; від великих українських міст (Катеринослав, Одеса, Харків), а також великих українських колоній (Москва, Петроград) , – по два, що загалом становитиме 62 представники…”

Дивись також:

“Адміністративно-територіальний поділ українських земель в Російській імперії на 1914 рік”

“Михайло Грушевський. Якої автономії і федерації хоче Україна.”