Бандерівці та колабораціоністи

Прапор Перемоги над Рейхстагом встановили лише Єгоров і Кантарія?

Міф або стереотип

«В ночь на 1 мая по приказанию командира 756-го полка полковника Ф. М. Зинченко были приняты меры по водружению на здание рейхстага знамени, врученному полку Военным советом 3-й ударной армии. Выполнение этой задачи было возложено на группу бойцов, которую возглавлял лейтенант А. П. Берест. Ранним утром 1 мая, на скульптурной группе, венчающей фронт здания, уже развевалось Знамя Победы. Его водрузили разведчики сержанты М. А. Егоров и М. В. Кантария.»

История Великой Отечественной войны Советского Союза 1941 – 1945. В 6-ти т. Т. 5. – М., 1963. – С. 285.

Історична реальність

У ніч на 1 травня 1945, уродженець Сумщини, лейтенант Олексій Берест разом з М. Єгоровим і М. Кантарія встановили прапор Перемоги над рейхстагом. Всі троє були представлені командуванням до звання Герой Радянського Союзу, однак Берест був викреслений з нагородного списку і офіційною версією встановлення прапора Перемоги. За однією з версій це зробив особисто Г. Жуков, який недолюблював політпрацівників.

Історія встановлення прапора Перемоги над рейхстагом була настільки заплутаною і неоднозначною, що радянському керівництву довелося неодноразово повертатися до цієї теми. Це й не дивно, до моменту встановлення прапора Єгоровим і Кантарія, весь рейхстаг від головного входу і до даху був буквально утиканий червоними прапорами, прапорами і прапорцями. Кожен радянський солдат, який брав участь у взятті рейхстагу, хотів вбити «останній цвях» у кришку труни нацизму, поставити жирну крапку і розписатися.

Але, таку річ як встановлення прапора Перемоги радянське керівництво не могло залишити на волю випадку. Напередодні штурму рейхстагу, Військова рада 3-ї ударної армії 1-го Білоруського фронту підготував дев’ять прапорів перемоги, які були передані представникам входять до її складу дев’яти дивізій.

Перші спроби штурмувати рейхстаг почалися на світанку 30 квітня. Передчуття близькості перемоги, бажання стати героєм і увійти в історію, а також піднести товаришу Сталіну подарунок напередодні 1 травня стали визначальними факторами подальшого розвитку подій. У другій половині дня 30 квітня, без ретельної перевірки інформації, верховному командуванню повідомили, що о 14.25 на будівлі рейхстагу було встановлено Прапор Перемоги – прапор армії №5. Саме воно, зараз відоме як «штурмовий прапор 150-ї ордена Кутузова ІІ ступеня Ідрицької стрілецької дивізії 79-го стрілецького корпусу 3-ї ударної армії, 1-го Білоруського фронту» і є офіційно визнаним Прапором Перемоги. Його статус затверджений федеральним законом РФ «Про Прапор Перемоги» від 7 травня 2007 року. (Див .: Саприка В. Н. «Двічі переможний». – М .: «Московськие учебник – СиДипресс», 2008, – 64 с. – Http://www.biblio.nhat-nam.ru/Pobednoe.pdf)

Алексей Берест

Олексій Берест

Ця звістка було негайно передано в Москву і облетіло весь світ. Коли ж стало зрозуміло, що це не так, спростовувати інформацію було пізно. До того ж, командир 79-го корпусу генерал-майор З Переверткін, який керував штурмом рейхстагу, боявся гніву Г. Жукова. Щоб якось виправити ситуацію, командир 150-ї дивізії генерал-майор В. Шатилов наказав командувачу 756-го полку Ф. Зінченко негайно встановити червоний прапор хоча б на першому поверсі рейхстагу, що й було зроблено. Перший червоний прапор на колоні біля входу в Рейхстаг закріпив українець – сержант П. Щербина.

Реальний штурм рейхстагу почався тільки ввечері 30 квітня. І перше прапор, на думку дослідників, було встановлено близько 22.00 групою капітана В. Макова. Однак, воно, як і багато інших, не збереглося. Можливо згоріло під час пожежі, яка почалася в рейхстазі після штурму або впало через те, що було погано закріплено.

Близько опівночі, капітан 1-го стрілецького батальйону С. Неустроев віддав наказ своєму замполіту лейтенанту А. Бересту очолити групу, яка повинна була встановити прапор №5 на куполі рейхстагу. Прапор була встановлено в ніч на 1 травня. Сам же бій за рейхстаг був закінчений тільки до ранку 2 травня. Згодом керівництво представило до нагороди трьох «прапороносців» – А. Береста, М. Єгорова, М. Кантарія. Всі вони мали «правильні» біографії і цілком вписувалися в образ героя.

8 травня 1946, за встановлення прапора Перемоги над рейхстагом, звання Герой Радянського Союзу були удостоєні: капітан В. Давидов, сержант М. Єгоров, молодший сержант М. Кантарія, капітан С. Неустроєв, старший лейтенант К. Самсонов. 15 травня такої ж честі був удостоєний ще один знаменоносец Перемоги старший лейтенант І. Сьянов, який забезпечував прикриття групі А. Береста.

Чому Берест, який керував групою, не потрапив в офіційний радянський «канон»? Що зіграло з ним злий жарт: його національність або посаду? Можливо і те й інше. Точно не відомо.

Для того щоб поставити остаточну крапку в історії встановлення прапора Перемоги над Рейхстагом, в 1960-61 рр. в Інституті марксизму-ленінізму при ЦК КПРС працювала спеціальна комісія. Вона була покликана встановити хронологію подій.

Нова відредагована версія увійшла в 6-ти томне видання «Історія Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941 – 1945» виданої в першій половині 1960-х (Див .: Т. 5. С. 285. – http://militera.lib.ru /h/6/5/index.html) І хоча Берест там згадувався в загальному контексті, принципового перегляду не відбулося. Робота комісії жодним чином не вплинула на долю офіцерів і солдатів причетних до встановлення прапора Перемоги. Радянське керівництво не хотіло радикального перегляду обмежившись лише «косметичним ремонтом».

Вже більше «обтічну» історію встановлення прапора Перемоги над рейхстагом містить 12-томна «Історія Другої світової війни», яка видавалася в перебігу 1973-82 рр.

Там ці події описуються наступним чином:

«Рано вранці 1 травня на фронтоні рейхстагу, у скульптурної групи, вже майорів Червоний Прапор, вручене командиру 150-ї стрілецької дивізії Військовою радою 3-ї ударної армії. Його поставили розвідники 756-го стрілецького полку 150-ї стрілецької дивізії М. А. Єгоров і М. В. Кантарія на чолі із заступником командира з політичної частини лейтенантом А. П. Берестом за підтримки за підтримки автоматником роти І.Я. Сьянова. Це прапор символічно втілило в собі всі прапори і прапори, які в ході найзапекліших боїв були поставлені групами капітана В. М. Макова, лейтенанта Р. Кошкарбаева, майора М. М. Бондаря та багатьма іншими війнами. Від головного входу рейхстагу і до і до даху їх героїчний шлях був відзначений червоними прапорами, прапорами і прапорцями, як би злилися тепер у єдине Прапор Перемоги. Це був тріумф здобутої перемоги, тріумф мужності і героїзму радянських воїнів, величі подвигу Радянських Збройних Сил та всього радянського народу. »

Історія Другої світової війни 1939 – 1945 »У 12-ти томах. Т. 10. – М., 1979. – С. 341. (Див. – Http://militera.lib.ru/h/12/10/index.html)

Роздавши реверанси всім, радянське керівництво вийшло з дискусії навколо історії встановлення прапора Перемоги над рейхстагом у дусі ними ж створеної концепції “Великої Перемоги і народу-переможця» (див. Перехресне посилання). На практиці, героями прапороносцями залишилися все ті ж Єгоров і Кантарія.

Доля Олексія Береста після війни.

Після війни Берест жив в Ростовській області (Росія). Працював директором районної кінофікації. Не полишав спроб відновити справедливість, писав у різні інстанції. Можливо саме така активність привернула в нього увагу контрольно-ревізіціонних органів, які виявили недостачу в 5,5 тис рублів. У 1953 р на Береста завели кримінальну справу. Під час одного з допитів, він схопив слідчого і разом з кріслом викинув з вікна другого поверху. Отримав 10 років перьмскіх таборів. Завдяки амністії відсидів лише половину терміну. Після повернення працював у ливарному цеху «Ростсільмаша». Загинув 3 листопада 1970 рятуючи з-під коліс потяга 5-річну дівчинку. Похований у Ростові-на-Дону.

6 травня 2005 Президент України В. Ющенко присвоїв А. Бересту звання Герой України посмертно.

Родичі відхилили пропозицію української влади про перепоховання праху А. Береста на пагорбі Слави у Києві.

(Див. Проненко В. Якщо щось трапиться з Єгоровим і Кантарією, до Береста дійде обов’язково … // Дзеркало тижня. – 2005. – 13 травня.)

Коментарі
Звичайний патріотизм повинен бути підкріплений надійними джерелами і фактами, які можна використовувати як для свого усвідомлення, так і для «ідеологічних дискусій».

© 2014-2016 Ликбез. Atlaskit.

Вгору