Державність 1917–1921 рр.

Як Україна та Росія годинники в різний бік переводили

Рівно 100 років тому, 14 жовтня 1918 р., Українська Держава долучилася до числа провідних  держав світу за одним вагомим параметром – хронологією. Вона ввела єдиний для усієї країни час – східноєвропейський.

З розвитком індустріального суспільства, зокрема, з поширенням залізничного сполучення та прискоренням зв’язку, дедалі актуальнішою ставала проблема з визначенням точного часу. Раніше кожна місцевість використовувала місцевий час, який встановлювався за сонцем, тоді як потреби індустріального суспільства потребували стандартизації часу, і навіть не скільки годинної стрілки, стільки хвилинної.

У світі шукали вирішення проблеми. У 1884 р. у Вашингтоні відбулася Міжнародна медіанна конференція, за результатом роботи якої нульовим меридіаном, тобто тим, який дає початок «світової» доби, було визначено Гринвіцький. З огляду на те, що у добі 24 години, а уся земна куля має 360 градусів географічної довготи, виходило так, що кожні 15 градусів географічної довготи додавали чи віднімали одну годину, тобто становили один «пояс». Незважаючи на відсутність у резолюціях прямих рекомендацій, після конференції (а в чотирьох країнах і до неї) передові країни почали запроваджувати так званий «поясний час» – це коли в межах одного поясу замість місцевого часу встановлювався  єдиний для усієї цієї території час, який на рівну кількість годин відрізнявся від Гринвіцького.

Російська імперія, у складі якої перебувала і більша частина України, не запровадила «поясний час». Мало того, вона жила за юліанським календарем («старим стилем»), який з ХХ століття відставав від григоріанського («західноєвропейського» або «григоріанського») на 13 днів. Але потреба уніфікувати з європейськими країнами календар та стандартизувати час ставала дедалі нагальнішою і в Росії. Певним виходом із становища, що з часом лише ускладнювалося,  в Росії стали звіряння розкладу потягів за «петроградським часом», але надовго ситуацію це врятувати не могло.

Проблема обговорювалася після початку Російської революції. Приміром, деякі газети у своїх датах ставили  новий стиль, а Міжнародний день солідарності трудящих, який саме в 1917 р.  вперше став вихідним, було відзначено 18 квітня за чинним календарем (1 травня за новим стилем). Однак законодавчо проблему в Росії почали вирішувати лише після Жовтневого перевороту, а в Україні – вже після проголошення 22 січня 1918 року незалежності.

8 лютого (26 січня) 1918 р. РНК РСФРР оприлюднив декрет про переведення на західноєвропейський календар, згідно якого «з метою встановлення в Росії однакового майже з усіма культурними народами обчислення часу» ліквідовувалося відставання від західноєвропейського календаря і після 31 січня за старим стилем наступало 14 лютого – тепер вже за новим. Про зміну часу у цьому рішенні не йшлося, тобто він залишався місцевим і у межах усієї країни не уніфікувався.

Газета Рабочего и Крестьянского Правительства, 26 января 1918 г.

Центральна Рада аналогічне рішення про введення нового стилю ухвалила дещо пізніше, але у ньому йшлося не лише про дні, а й про години. 25 (12) лютого 1918 року вона затвердила “Закон про заведення на Україні числення часу по новому стилю і перевод годинників на середньоєвропейський час”, у якому зазначалося: “1. Завести в Українській Народній Республіці нове (Григоріанське) числення часу з 16 (шістнадцятого) числа місяця Лютого 1918 р. 16 число Лютого рахувати першим числом місяця Березоля (марта). 2. Одночасно з цим в Українській Народній Республіці вводиться середній європейський час: 12 год. для Петроградського меридіану з 1 березоля нового стилю рахувати за 10 год. 52 хв. ранку і згідно з цим в усій Українській Народній Республіці перевести стрілки годинників».

При ухваленні цього закону Центральна Рада перебувала у Коростені і в київських газетах він був опублікований вже  після 1 березня. Окрім того, середній європейський час (+1 до Гринвіча) не відповідав географічному поясу України і, зокрема, Києва (+2 до Гринвіча).

Автору цих рядків не вдалося з’ясувати як виконувався цей закон і коли саме і що пішло у ньому не так. Маємо припущення, що навіть якщо він утілювався у життя, то після гетьманського перевороту, як це було з деякими іншими настановами, у питанні про  встановлення часу повернулися до попередньої практики, тобто до місцевого часу. І вже відштовхуючись саме від місцевого (і тепер не прив’язаного на залізницях до петроградського) часу 24 вересня 1918 року гетьман Павло Скоропадський затвердив ухвалену Радою міністрів «Постанову про введення східноєвропейського часу в Українській Державі».

У постанові відзначалося прагнення долучитися до міжнародних правил: «Взяти за час Української Держави східноєвропейський час, що відповідає міжнародній згоді». І далі пояснювалася відмінність східноєвропейського від наявного натоді київського часу: «Східноєвропейський час запізнюється, порівнюючи з середнім київським часом, на дві хвилини і одну секунду і є попереду від гринвічського як раз на дві години».

Ілюстрація з журналу “Око”, 1918 р.

У постанові чітко зазначалася обов’язковість цього часу для усієї території Української Держави, тобто наголошувалося на тому, що час у межах країни є скрізь однаковим як для державного, так і для громадського сектору. Окрім того, заздалегідь і чітко прописувався механізм переведення годинникової стрілки у всіх регіонах України:

«Час цей завести у ніч з неділі на понеділок 13 жовтня (октября) нового стілю (30 вересня (сентября) старого стілю) 1918 року так, щоб у дві минути та 1 секунду після півночі середнього київського часу годинники на всій території України вказували саме північ (тобто нуль годин, нуль хвилин, нуль секунд)».

Державний вісник, 1918, 3 жовтня

Таким чином, Україна раніше за радянську Росію (денікінці навіть новий календарний стиль не визнавали, тому про хвилинні стрілки годиннника взагалі не йшлося)  ввела у себе міжнародний стандартизований час – це коли хвилинна і секундна стрілки показували однакові в міжнародній спільноті значення.

У радянській Росії подібне рішення було ухвалено лише у лютому 1919. Воно аргументувалося потребою “одноманітного з усім цивілізованим світом відліку часу протягом доби, що обумовлює на всій земній кулі одні і ті показання годин в хвилинах і секундах, значно спрощує реєстрацію взаємовідносин народів, суспільних подій і більшості явищ природи часу». Введення у дію цього декрету планувалося 1 квітня, але згодом було перенесено і на контрольованій РНК РСФРР території запроваджене з 1 липня 1919. Інакше кажучи, «одноманітний з усім цивілізованим світом облік часу» в Росії було запроваджено на 8.5 місяців пізніше, ніж в Українській Державі.

Щоправда, у 1919 р. більша частина України входила вже до складу Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР), у якій, якщо оцінювати за відомими автору цих рядків постановами, одразу після захоплення Харкова більшовики повернулися до практики місцевого часу, тобто хвилинні і секундні стрілки знову почали жити «своїм життям». Саме так можна оцінити рішення уряду, за яким  годинникова стрілка в ніч на 13 січня, тобто вже через десять днів після захоплення  Червоною армією Харкова, була переведена на одну годину 25 хвилин вперед.

1919_час в УСРР_1

Практика переведення годинника на одну годину була поширеною  як до 1919 р. (звідси і додаткова година у січні 1919), так і проводжувалася надалі. Приміром, вже в ніч на 19 березня «з метою економії освітлювальних матеріалів та палива» рішенням РНК УСРР годинникова стрілка в УСРР була переведена ще на одну годину вперед. Наразі простежити коли хвилини та секунди в УСРР були уніфіковані за міжнародним зразком автор цих рядків не зміг, але добре відомо, що в межах СРСР таке рішення було затверджене у березні 1924 р. З того часу хвилинна та секунда стрілки на території України завжди йшли в унісон із загальними міжнародними. Звичайно, це не заважало вводити та відміняти  різного роду «декретні» години, але, то вже тема іншої розмови.

Коментарі
Звичайний патріотизм повинен бути підкріплений надійними джерелами і фактами, які можна використовувати як для свого усвідомлення, так і для «ідеологічних дискусій».

© 2014-2016 Ликбез. Atlaskit.

Вгору