Україна складається з незмінних “історичних регіонів” з різною історичною долею?

Міфи і стереотипи

Історичні регіони України мають чіткі, усталені століттями і незмінні межі.

Історична реальність

Жоден “історичний регіон” України не має чітких і незмінних кордонів, тому “ігри з регіонами” надто часто є маніпуляціями. Є різні “регіони” для істориків, етнографів економістів, політиків.

У сучасних політичних суперечках і риториці слово “регіон” звучить часто, і ті, хто його застосовують, далеко не завжди розуміють його зміст. Приклад: ще рік тому постійно звучало “Південний Схід”. Тепер цей “регіон” “зник” з публічної сфери. Лишився “Схід”, який також, як виявляється, якійсь “нечіткий”… Так він є — чи немає? Чи це була штучна, політично зручна конструкція? Ще рік тому ніхто не чув про “Новоросію”, а сьогодні в Росії вже пишуть її “історію”.

Говорячи про історію або географію України, ми часто вживаємо такі назви, як Волинь, Поділля, Слобожанщина, Середня Наддніпрянщина. Це назви регіонів, межі яких не збігаються з сучасним адміністративно-територіальним поділом. Наприклад, коли говорять про «історичну Волинь», то мають на увазі не сучасну Волинську область, а значно більшу територію, до якої залучають ще й Рівненщину, Житомирщину і частину Хмельниччини. Перед тим, як вести мову саме про історичні регіони, варто розібратися, що таке «регіон» взагалі. Скористаємося визначенням, який дає український географ Михайло Гродзинський у статті «Регіон» в «Енциклопедії історії України». На перший погляд — це складно, але насправді – просто:

«Регіон — частина земної поверхні із замкненими межами, яка характеризується цілісністю та своєрідністю в певному відношенні. Термін «регіон» має загальний зміст і застосовується для позначення територіальної ділянки будь-якого розміру, виділеною за різними ознаками або комплексом ознак. В залежності від них одна й та сама територія може бути поділена на різні за своїм змістом регіони. В загальному випадку їхні межі не збігаються.» І далі в статті говориться, що регіони можуть визначатися де-юре, але можуть і ментально, — як собі люди їх уявляють. До останнього можна віднести поширений вислів “духовний Донбас”. Де чітко територіально закінчується “духовний Донбас”?

Більшості освічених людей зрозуміло, що хоча межі Волині чи Середньої Наддніпрянщини ніякими офіційними постановами не закріплені, міста Луцьк і Володимир-Волинський стоять на Волині, а Канів і Переяслав-Хмельницький — у Середній Наддінпрянщині. Проте якщо ми захочемо окреслити на карті межі вказаних неформальних регіонів, то це буде зробити непросто. Можна впевнено стверджувати: коли запросити N-не число фахівців і попросити кожного нанеси на карту межі «просто Волині», то отримуємо стільки ж різних контурів території з однією назвою. Про подібні проблеми, що виникають у географів, писав видатний радянський географ Давид Арманд у праці «Наука про ландшафт». Цей вчений розтлумачував, що межі будь-якого регіону (звісно, крім формальних) розмиті; якщо немає конкретної мети і конкретних критеріїв, то займатися визначенням регіональних меж немає сенсу — достатньо обмежитися «плямами» з нечіткими обрисами.

Що ж таке «історичний регіон»? (Частіше вживають термін «історико-географічний регіон», але, вважаємо, складова «-географічний» зайва: на нашій планеті не може бути «не-географічних» регіонів.) Це – територія, обмежена політичними чи адміністративними рубежами, що існували в минулому. Як правило, це колишні адміністративно-територіальні одиниці (губернії, провінції, воєводства, комітати) або феодальні володіння (князівства, герцогства, графства). До історичних регіонів також можна віднести прикордонні території, які були предметом міждержавних суперечок та / або нейтральними зонами (Покуття, Дике поле).

Таке визначення дає змогу легко відрізняти історичні регіони від інших, у першу чергу від етнографічних, які виділяють за совсім іншим критерієм, а саме — за критерієм традиційної культури (етнографічні регіони відрізняються один від одного типами народного житла, одягу тощо). Часом назви історичних та етнографічних регіонів збігаються (Слобожанщина, Поділля, Волинь), але частіше буває навпаки, і це не дивно, оскільки державні та адміністративні кордони ніколи не прокладалися за етнографічними ознаками. Наприклад: етнографічний регіон Гуцульщина поділений між трьома історичними регіонами — Галичиною, Закарпаттям та Буковиною; історичний регіон Київщина входить до двох етнографічних регіонів — Київського Полісся та Середньої Наддніпрянщини.

Чим це знання нам допоможе? Тим, що не варто щодо різного розмежування України легковажити. Те, що нам видається очевидним як “регіон”, насправді може таким не бути. І аби не втрапити у лише політичну мотивацію окреслення регіонів: хто його знає, яку ще “Новоросію” можуть нам “підкласти”…