Підписані Мазепою «Коломацькі статті» принципово не відрізнялися від усіх попередніх московсько-українських договорів?

Міф
Підписані Мазепою «Коломацькі статті» принципово не відрізнялися від усіх попередніх московсько-українських договорів.

Історична реальність

Що являли собою «Коломацькі статті» (1687) гетьмана Івана Мазепи і що таке «Московські статті» (1689)?

«Коломацькі статті» 1687 р. являли собою українсько-московський договір, який укладався між козацькою старшиною на чолі з новообраним гетьманом Іваном Мазепою та московськими царями Іваном та Петром і їхньою регентшeю царівною Софією. Договір містив 22 статті. У своїй основі «Коломацькі статті» мали українсько-московські договори 1669 р. та 1672 р., підписані при обранні гетьманів Демʼяна Ігнатовича (Многогрішного) та Івана Самойловича. Користуючись військово-політичною перевагою московського уряду, а також слабкістю української старшини, розбіжностями її політичних уподобань, загальним соціально-політичним напруженням, московська сторона домоглася введення в текст договору нових статей, які суттєво обмежували права України-Гетьманщини і забезпечували інтереси Московщини.

«Коломацькі статті» декларативно підтверджували традиційні козацькі права і вольності, зберігали 30-тисячне реєстрове козацьке військо та компанійські полки. Водночас договір містив низку статей, які забороняли гетьману без царського указу позбавляти старшину провідних посад, а старшині – скидати і обирати нового гетьмана; примушували козацьку старшину наглядати за діями гетьмана та своєчасно доносити на нього царському уряду; обмежували права гетьмана розпоряджатися землями, що належали Війську Запорізькому; забороняли гетьману й уряду мати дипломатичні зносини з сусідніми державами; примушували всіляко сприяти шлюбам московитів з українками та іншим формам єднання населення обох країн, а також забороняли будь-кому говорити про те, що «Малороссійской край Гетманского регименту», бо він є «Их царского пресвѣтлаго величества самодержавной державы». До того ж, наприкінці деяких пунктів статей зʼявилися нові, відсутні раніше додатки, про те, що їхній зміст гетьман, старшина, Військо Запорозьке та народ посполитий «прийняли з радістю». Таким чином, уперше в історії українсько-московських взаємин, як зауважив О. Оглоблин, текст статей, що підписував гетьман, заперечував державний характер гетьманської влади та української державності взагалі. Лише власний авторитет гетьмана Івана Мазепи та його дипломатичний і політичний досвід дозволили нейтралізувати наслідки цих статей для Гетьманщини.

Підтримавши так званий Наришкінський переворот у Москві, в результаті якого влада в країні перейшла до царя Петра, Мазепа вже 20 вересня 1689 року уклав з ним угоду. Вона отримала назву «Московські статті».

У змісті цієї угоди Мазепа прагнув зафіксувати ті положення, які дозволяли йому забезпечувати автономію Гетьманщини як у внутрішніх питаннях, так й обходити деякі заборони «Коломацьких статей» ‒ у зовнішніх. Перш за все, гетьман домагався повернення оренд замість грошових поборів. Запровадженню цієї зміни передували «опитування громадської думки». Тобто відбулося розсилання гетьманських універсалів з детальним обґрунтуванням причин повернення основного податку, завдяки якому забезпечувалося наповнення скарбниці Війська Запорозького. Саме ця стаття забезпечувала економічну і фінансову самостійність Гетьманщини. Повернення оренд також дозволило вирішити проблему фінансування охотницьких полків ‒ найбільш боєздатної частини тогочасного козацького війська. Наступне нововведення передбачало перепис козаків і селян. Цей акт повинен був зафіксувати кожного за своїм станом і заборонити міжстанові переміщення. Таке рішення розʼязувало проблему невиконання повинностей, частково знімало соціальну напругу і стабілізувало внутрішню ситуацію. Крім того, воно дозволяло остаточно перетворити козацтво на соціальну еліту суспільства. Не менш важливим у новому договорі був пункт про те, що будь-які земельні дарування в межах Гетьманщини є виключною прерогативою гетьмана. Останній завдяки цьому перетворювався на повноцінного розпорядника усіх вільних земель і отримував важелі впливу на старшину. В умовах, коли представники старшини за «Коломацькими статтями» мали право на самовільне відвідування Москви та отримання царських пожалувань у поєднанні з правом подання доносів на гетьмана, запровадження такої статті нейтралізувало для нього певні загрози.Таким чином, підписання нової московсько-української угоди дозволило Івану Мазепі забезпечити відносно автономне існування Гетьманщини, до поки процес її поглинання Московщиною не набув загрозливих форм і не призвів до необхідності пошуку виходу з-під її протекторату.