Іван Мазепа був безродним, замолоду спольщеним і відступився від православ’я?

Міф

Іван Мазепа ‒ безродний козак, польської освіти, неправославного віросповідання.

Історична реальність

Іван Степанович Мазепа був представником відомого козацько-шляхетського православного роду України, як представник місцевої аристократії послуговувався гербом «Курч»; отримав освіту на Батьківщині й продовжив її за кордоном; свого віросповідання ніколи не міняв.

Іван Мазепа народився 20 березня 1639 року на Білоцерківщині. Батьком Івана був Степан Адам Мазепа (бл.1609−1665 рр.), білоцерківський городовий отаман, чернігівський підчаший, освічений «знатний козак». Він брав участь у Переяславських переговорах 1654 р. на боці Б. Хмельницького, а пізніше належав до оточення гетьмана І. Виговського. Матір’ю гетьмана була Марина Мокієвська (бл.1617/21−1707 рр.), представниця відомої шляхетської родини Правобережжя.

Рід Мазеп належав до герба «Курч» (Kurcz). В основі його геральдичної фігури були перехрещені вили на основі з загнутими догори кінцями в супроводі зірки та півмісяця. Використання Іваном Мазепою цього гербу протягом усього життя дало можливість припускати певний генеалогічний звʼязок роду Мазеп з родом Курцевичів, нащадків Великого князя Литовського Гедиміна. Символіка гербу цілком християнська і вперше була оспівана у 1689 році у поемі Стефана Яворського «Ехо голосу, волаючого у пустелі». Зокрема, на думку автора поеми, півмісяць символізував Діву Марію, зірка ‒ Ісуса Христа, сам родовий знак, основним елементом якого було зображення хреста, виступав символом самого християнства. Від моменту обрання Мазепи гетьманом і майже до кінця його життя герб «Курч» постійно супроводжував свого власника. Його неодноразово друкували в численних книжкових виданнях (1687, 1689, 1692, 1705, 1708 тощо), карбували на речах, які належали Мазепі (ложки, виделки, кухлі), зображували на закладних дошках храмів чи навчальних закладів, на кахлях, які прикрашали офіційні будівлі в Батурині, заміську приватну резиденцію гетьмана на Гончарівці, і навіть приватний будинок Пилипа Орлика у гетьманській столиці. Після того, як 1 вересня 1707 року Іванові Мазепі було надано титул князя Священної Римської імперії, його герб також зазнав певних видозмін: зʼявилося додаткове зображення золотої князівської корони та пурпурна мантія з горностаєвою підкладкою.

З дитячих років освітою майбутнього гетьмана опікувалися родичі і по лінії матері, і по лінії батька. Відтак, початкову освіту Іван отримав вдома. Потім навчався у Києво-Могилянському колегіумі. По закінченні цього закладу, імовірно, у 1656 році батько відправив його набиратися досвіду до двору польського короля Яна ІІ Казимира. Саме тоді Мазепа міг відвідати окремі навчальні заклади Західної Європи, де студіював латину, артилерійську та інженерну справи. Достеменно відомо, що у 1659 році він у складі найближчого оточення польського короля відвідав Париж, де у той час відбувалося святкування Піренейського миру. Служба при королівському дворі надала Мазепі розуміння двірських інтриг, навичок дипломатичних переговорів, досвіду виконання численних доручень, вміння балансувати між різними політичними угруповуваннями тощо.

Попри те, що Мазепа народився в межах Речі Посполитої і там же розпочав свою службову карʼєру, він від народження був православним і все життя був тісно повʼязаний родинними та офіційними звʼязками із православним духовенством. Як відомо, після смерті свого чоловіка мати майбутнього гетьмана прийняла чернечий постриг і почала іменуватися Марією. Від 1666 р. вона стала членом Луцького Хрестовоздвиженського православного братства. Пізніше, прийнявши схиму як Магдалена, з 1683 р. вона вже була ігуменею православного дівочого Києво-Печерського Вознесенського монастиря. Православними священниками були й два брата Марини ‒ Андрій та Іван. Окрім матері, яка до кінця життя залишалася вірною дорадницею свого сина, черницями православних монастирів були сестра Мазепи ‒ Олександра (за останнім шлюбом Войнаровська) та племінниця Маріанна Витуславська.

Перед смертю Іван Мазепа сповідався за православним обрядом і над ним було прочитано усі так звані розрішальні молитви. Початково він був похований у православній церкві молдавського села Варниця. Згодом його тіло перепоховали у румунському православному монастирі Св. Георгія, який перебував у підпорядкуванні єрусалимському патріархові.