Дике полювання. 13 жертв кремлівського терору

Індивідуальний та масовий терор був характерною ознакою радянської влади від самих її початків. Серед моторошних його проявів – винищення без рішень суду найбільш помітних опонентів та ворогів Кремля. Безумовно, на якісь моральні, правові чи географічні рамки не зважалося. У світі найбільш відомим було, мабуть, мексиканське вбивство Льва Троцького. Для української історії найгучнішими виявилися вбивство в Нідерландах агентом НКВС П. Судоплатовим очільника ОУН Євгена Коновальця, а згодом – вбивства спеціальною отрутою в західнонімецькому Мюнхені агентом КДБ Б. Сташинським лідерів окремих відламів ОУН Льва Ребета та Степана Бандери. Утім, кривавий рахунок жертв Кремля доволі довгий і в ньому – не лише ці помітні політики. Жодної законодавчої бази для такого терору не було. Щоправда, в листопаді 1927 року ЦВК СРСР прийняв постанову, яка дозволяла оголошувати «неповерненців» поза законом, що тягло за собою конфіскацію усього майна та розстріл «через 24 години після встановлення особи». До того ж, цей акт мав зворотню силу. Але в прицілі вбивць опинялися не лише ті, хто відмовлялися повертатися до СРСР. Червоний молох не зупиняли ані чуже громадянство, ані цілком мирний характер роботи жертв, ані їхня приналежність до самого апарату репресій. Ці брутальні “традиції” й методи цілком перейшли в сучасну РФ, чиє керівництво та спецслужби небезпідставно вважають себе спадкоємцями сталінського режиму та каральних органів.

 

Білорус Володимир Нестерович був залізничником, воював під час Першої світової, з 1917 р. – у більшовицькій партії, з наступного року – у РСЧА, дійшов до командира дивізії, воював проти Денікіна та Врангеля, отримав орден Червоного Знамені. Командував летючим корпусом та дивізією під час винищення вчорашніх союзників – махновців, за що отримав почесну революційну зброю. З серпня 1921 р. – у радянській військовій розвідці, координував діяльність Військової організації Болгарської компартії. Остання 16 квітня 1925 р. вчинила теракт у соборі Святої Софії в болгарській столиці. Жертвами вибуху стали 134 особи (зокрема – цілий клас школярок), ще 79 померли згодом. Шокований цим Нестерович порвав з радянською розвідкою і виїхав до Німеччини, де жив як приватна особа. У серпні 1925 року 30-річний Нестерович був отруєний у кафе Майнца двома німецькими комуністами – агентами ОДПУ СРСР.

 

4 червня 1928 року на залізничній станції в китайському районі Хуангутунь було підірвано поїзд Чжан Цзоліня, лідера Фентянської кліки – північно-східного угрупування китайських мілітарістів. 53-річний Цзолінь, фактичний президент Китайської республіки, генералісимус її сухопутних і морських сил, помер внаслідок замаху. Останній довший час вважали справою рук японців і аж у 2001 р. було опубліковано матеріали, з яких стало відомо: вибух був організований віце-консулом Генконсульства СРСР у Харбіні Наумом Ейтінгоном (насправді це був співробітник радянської держбезпеки, один з майбутніх організаторів вбивства Толстого, який досяг звання генерал-майор МДБ) та резидентом Розвідуправління РСЧА в Шанхаї Х. Салниньшем. Ліквідацію здійснили через співпрацю Цзоліня з японцями та його переговори з США та Великою Британією. Утім, мети досягнуто не було – загиблого замінив син, який зумів налагодити хороші стосунки як з японцями, так і з націоналістами Чан Кайші.

 

Алєксандр Кутєпов у 1928-у очолив Російський загальновійськовий союз, найбільш ефективну та чисельну організацію російської білої еміграції. Першу світову він закінчив гвардійським полковником, у Добрармії був генерал-лейтенантом. 26 січня 1930 року його викрали в Парижі агенти Іноземного відділу ОДПУ. Документи щодо цього інциденту та обставин смерті 48-річного генерала досі залишаються таємними. За найпоширенішою версією він помирає від серцевого нападу під час таємного перевезення пароплавом з Марселя в СРСР. За іншими – Кутєпов чинив опір при затриманні й тоді ж загинув, або навіть був вивезений у Москву й вже там страчений. У вересні 1937-го радянські агенти викрали у Франції наступника Кутєпова на чолі РОВС – генерала Міллера. Його вивезли в Союз живцем. 11 травня 1939 року Міллєра розстріляли на Лубянці.

 

45-річний Андреу Нін був каталонським комуністом і лідером впливової Робітничої партії марксистської єдності, яка об’єднувала антисталінськи налаштованих комуністів. 22 червня 1937 року він був вбитий у Мадриді агентами НКВС СРСР. Цікаво, що у 1921-30 рр. він жив у СРСР, став членом РКП(б) і навіть був депутатом Московської міської ради. За зв’язки з Троцьким позбавлений посад і чотири роки намагався отримати дозвіл на виїзд з СРСР з сім’єю. Займався перекладами з російської на каталанську. Під час громадянської війни в Іспанії – популярний політик, навіть був міністром юстиції Каталонської автономії. Страта відбулася після викрадення з в’язниці, куди Нін потрапив за сфабрикованим звинуваченням у зв’язках з франкістами. Оскільки вину він відмовився визнавати, а доказів не було, іспанці – агенти НКВС в рамках операції «Ніколай» здійснили під безпосереднім контролем кураторів з Москви викрадення і вбивство Андреу.

 

Натан Порецький народився в бідній єврейській родині у галицькому містечку Підволочиськ (тоді це була Австро-Угорщина). Вчився у Львові, потім – на юрфаці Віденського університету. З 1919 року долучився до комуністичного руху в Польщі. У 1920 р. відвідав Москву, одружився там, вступив до РКП(б) і став співробітником НК. Повернувся до Львова як агент радянської спецслужби, після арешту і втечі перебрався до Німеччини, діє по всій Західній Європі. Щоправда, звуть його вже Ігнатій Рейсс. Створював агентуру у Великій Британії, вчився в Москві, знов працював у Парижі, заслуживши орден Червоного Знамені. У липні 1937 року його викликали до СРСР. Розуміючи, чим віддячить йому Кремль, відмовився повертатися. Навіть більше – опублікував відкритий лист з критикою сталінізму. Разом з дружиною і сином переховувався у глухому швейцарському селі. У вересні того ж року 38-річний Рейсс був вбитий спеціально висланою з Москви групою агентів НКВС.

 

Ще один неповерненець – вірменин Георгій Агабеков (справжнє прізвище – Арутюнов) теж служив у НКВС. Перед цим в його біографії – участь у Першій світовій та командування у Червоній армії в боях проти Колчака. У НК – з 1920 р., з 1924-го – працює за кордоном. Афганістан, Іран, Туреччина. У 1930 р. втікає на Захід, пояснюючи це незгодою з політикою Кремля. Опублікував англійською мовою книгу про терор ОДПУ. Вбитий спецгрупою НКВС у Франції десь біля іспано-французького кордону. Тіло 41-річного Агабекова не знайшли.

 

5 червня 1937 р. на Манхеттені зникла американська комуністка (одна зі співзасновників Компартії США) й агентка НКВС Джульєт Стюарт Пойнтц. Щоправда, від обох цих статусів вона відмовилася кілька місяців перед тим. Більше того – планувала писати мемуари про причини свого розриву з радянською владою. Лише згодом з’ясувалося, що 51-річну Джульєту вбили, а тіло замурували в цегляну стіну будинку. У пастку її заманив колишній коханець і теж агент НКВС Шахно Епштейн (потім він стане помічником Міхоелса в Єврейському антифашистському комітеті та загине за загадкових обставин у 1945-у). Йому допомагав видавець комуністичної газети на ідиш та радянський агент Морген Фрейгейт.

 

34-річний політик і публіцист Курт Ландау, активний член Компартії Австрії з 18 років і до свого виключення з неї в 1937 році, став ще однією жертвою роботи радянської агентури в Іспанії. Тут він разом з дружиною воював у лавах анархістів та троцькістів. 23 вересня 1937 року його і дружину викрали агенти НКВС. Курта вбили, дружину згодом випустили через значний розголос і заступництво відомих європейських лівих інтелектуалів.

 

Іван Бовкун народився у Луганську в родині коваля, вчився у Черкаській вчительській семінарії, жив у Києві, перебивався заробітками. Долучився до есерів, діяв під псевдонімом «Луганець», з 1920 року – член більшовицької партії. З 1921 р. – заступник начальника відділу «по борьбе с бандитизмом» Київської губНК, за цим же «профілем» служив у Черкасах, Білій Церкві, Бердичеві. Потім служив в ОДПУ, прикордонних і внутрішніх військах, комбриг. У 1936 р. як Іван Орельський став віце-консулом в Урумчі, а через рік – повноважним представником СРСР у Китаї. У березні 1939 року його відкликали з Китаю й заарештували. У тюрмі дав очікувані «свідчення» про «змову». Вивезений у спецвагоні на грузинський курорт, де його вбили молотком, а дружину задушили. Тіла вивезли у гори, де інсценізували автокатастрофу. Викривлена логіка Кремля проявилася в тому, що незабаром трупи ексгумували і влаштували пишні похорони: Бовкуна-Орельського поховали з державними почестями у Тбілісі. Указані ним як «змовники» були страчені.

 

Григорій Сокольніков побачив світ у Ромнах у 1888 році як Гірш Янкелевич Брилліант. Вчився на юрфаці Московського університету. З 1905-го – член РСДРП, брав активну участь у революції 1905 року. Перебував у засланні, втік за кордон. Закінчив юрфак у Сорбонні. Володів шістьма мовами. Повернувся до Росії разом з Леніним у «пломбованому вагоні». Керував «націоналізацією» банківської системи, член більшовицької делегації у Брест, очолив її після Троцького, підписав мир від імені Радянської Росії. Обіймав командні посади у Червоній армії, отримав орден Червоного Знамені, командував арміями і фронтами, очолював боротьбу з «басмачами». Восени 1922 р. він став наркомом фінансів РРФСР, а після утворення народного комісаріату фінансів СРСР у липні 1923 року очолив цю структуру (до січня 1926 року). У 1930-36 рр. – кандидат у члени ЦК, у 1924-25 рр. – кандидат у члени Політбюро. Підтримував Зінов’єва і Каменєва у боротьбі зі Сталіним. У 1929-1932 рр. — посол СРСР у Великій Британії. Потім – заступник наркома іноземних справ. Потім – перший заступник наркома лісової промисловості. У 1936 році заарештований. В обмін на обіцянку не заарештовувати дружину (владою не дотриману) визнав себе винуватим і отримав 10 років. 21 травня 1939 року вбитий в’язнями у Верхньоуральському політізоляторі. Вбивство було організовано співробітниками НКВС, які діяли за вказівкою Берії та Кобулова, яким відповідне доручення дав Сталін.

 

Олександр Шумський народився у селі Борова Рудня, тоді це була Волинська губернія. Його батько, лісничий, походив зі шляхетського роду гербу Ястшембець. Працював на лісопильні, помічником землеміра, вчився у ветінституті, долучився до есерів, воював, був членом Української партії соціалістів-революціонерів. Навіть більше – членом Української Центральної Ради, при цьому діяв проти української влади, готуючи заколот. Один із лідерів боротьбистів, член Української партії комуністів, з якої перейшов до КП(б)У. У 1919 р. — нарком освіти в українському радянському уряді, у 1920-у — нарком внутрішніх справ, у 1921-у — представник УСРР у Польській республіці. Після повернення в Україну працював у пресі, керував відділом агітації та пропаганди КП(б)У, був наркомом освіти УСРР (1924-27). Висланий до Москви на другорядну роботу в профспілці. Звільнений у 1943 р. Працював над монографією «Малороси», текст якої знищив у липні 1946 р., прийнявши рішення про самогубство, яке не вдалося. Вбитий того ж року Судоплатовим та Майрановським за розпорядженням Сталіна, Хрущова та Кагановича по дорозі з Саратова до Києва.

 

Теодор Юрій Ромжа очолив Мукачівську греко-католицьку єпархію у 1944 р. у віці 33 роки. Опирався приєднанню єпархії до православної церкви. Здійснює поїздки краєм, підтримуючи паству в нелегкі часи. Вплив єпископа на віруючих викликав різке невдоволення тодішнього першого секретаря ЦК Компартії України Микити Хрущова. За спогадами Павла Судоплатова, Хрущов і тодішній міністр держбезпеки України Савченко звернулися до Сталіна і міністра держбезпеки СРСР Абакумова з проханням дати санкцію на вбивство єпископа, звинувативши його в співпраці з підпільним українським національним рухом і «таємними емісарами Ватикану». Сталін дав санкцію на вбивство, але замах, вчинений 27 жовтня 1947 р. під час однієї з поїздок єпископа по єпархії, не вдався. У результаті організованої Савченком і його співробітниками автомобільної аварії (зіткнення автомобіля з кінним екіпажем єпископа) Ромжа залишився живим: дістав важкі поранення, його побили до непритомності. Він був доставлений до мукачівської лікарні. Незабаром єпископ помер — за офіційною версією від наслідків аварії. Однак Судоплатов, що перебував під час замаху на єпископа в Ужгороді, стверджував, що Ромжа був отруєний агенткою спецслужб. У червні 2001 Папа Римський Іван-Павло II під час свого візиту в Україну причислив Теодора Ромжу до лику блаженних.

 

12 січня 1948 року в Мінську співробітники радянської держбезпеки жорстоко вбили всесвітньо відомого театрального режисера і єврейського громадського діяча Соломона Міхоелса. Вказівку про вбивство дав особисто Сталін. Усе замаскували під автокатастрофу. Принагідно вбили театрального критика, який являвся таємним освідомлювачем МДБ. Над вбивством працювала ціла група офіцерів держбезпеки під командуванням очільника МДБ БРСР генерал-лейтенанта Л. Цанави. Саме на дачі останнього Міхоелса і вбили, а вже потім трупи вивезли на одну з вулиць міста. Організатори та учасники злочину були нагороджені орденами «за успешное выполнение специального задания правительства».