Татарські коні та селяни Південної України на службі прусського короля

Вісімнадцяте століття для Європи – це століття абсолютних монархій, регулярних армій та остаточного формування розподілу армії на певні роди військ, якій проіснував аж до початку ХХ століття.

Однією з найбільш сильних та професійних армій того часу вважалася армія Прусського королівства. Саме на її славу і традиції пізніше спирався німецький мілітаризм та пангерманізм ХІХ і ХХ століть.

Однак цю армію у XVIII столітті ще не можна було назвати суто національною, адже в її лавах служили не тільки піддані Прусського королівства, але і вихідці з інших німецьких держав, а також піддані Священної Римської імперії (австріяки, угорці, хорвати) та не тільки. Відомо, що цар Петро І свого часу подарував прусському королю Фрідріху Вільгельму І, в обмін на бурштиновий кабінет, цілий підрозділ солдатів високого зросту, набраний з підданих Московського царства.

Прусські вербувальники у пошуках новобранців роз’їжджали по всій центральній Європі (навіть майбутній видатний вчений Михайло Ломоносов потрапив в їх «мережі»)

Іноді військові інтереси прусського короля змушували представників його армії забиратися в землі дуже віддалені від кордонів рідного королівства.

Саме такий випадок зафіксований у рапорті про командирування з листами до Очаківського сераскера-паші в 1753 році, складений вахмістром Київської Рейтарської команди Іллею Тарасовим.

Рапорт зберігався у архіві київського генерал-губернатора та був надрукований у чотирнадцятому томі Записок Одеського Товариства історії та старожитностей (ЗОТІС) за 1886 рік, стр. 559 – 562.

Текст документу пропоную вашій увазі в сучасній російській орфографії, але зі збереженням мовної стилістики часу.

«Тот же вахмистр Илья Тарасов, был вторично командирован «для разведывания» в Генваре 1753 г. в г. Очаков с письмом к Очаковскому сераскеру-паше. На дорогу выдано было Тарасову 25 руб…

…За данными в Василкове конвойными двумя малорос. козаками следовал по тракту к Очакову… через местечка Бугуслав, Лысянку, Умань.

…В полское м. Палиево озеро [нині смт. Криве Озеро на річці Кодима Миколаївської області – автор]* прибыл и увестился ,что бывшие в том местечке для покупки лошадей иностранные офицеры с командою в татарское урочище Теликул где Ногайские и Белгородские татары кочуют для покупки лошадей татарских из того Палиева озера выехали, а в бытность в Палиевом озере  польских подданных великорослых 20 человек в службу навербовали и жалование оным производят…

…В татарское урочище Теликул прибыл и увестился заподлино, что в том урочище офицеры находятся, для них 4 татарские кибитки от татарского мурзы нарочно поставлены были, я прибыл и любопытствуя в разговоры вошел, которой по российски знает он объявил, что он прусского государства, гусарского полка майор и в команде имеет порутчика и рядовых с ундер-офицерами 25 человек. И отправлен с Пруссии в польския, волоския и татарския места для покупки под гусарския полки до 500 лошадей разных шерстей, понеже де король прусский такую охоту имеет чтобы гусарские полки лошадьми были укомплектованы предписанного звания, а особливо татарскими, для чего он майор данной ему от прусского короля пашпорт с нарочным на Буджаки к султану с представлением отправил, а между тем пока от султана резолюция последует, татарских мурз он майор согласил и у татар лошадей покупать начал…».

Далі Ілля Тарасов поїхав до Очакова, а на зворотному шляху прусаків та навербованих ними мешканців Палієва Озера вже не застав.

На жаль, залишається відкритим питання, де саме король Пруссії міг побачити татарських коней і гідно оцінити їх якості в ролі бойових коней.

Також нам нічого не відомо про подальшу долю тих двадцяти українців з села Палієве Озеро, що потрапили в прусську армію. Залишилися вони після закінчення служби в Пруссії, або змогли повернутися в рідне село? Дослужився хтось із них до високих чинів? Або вони загинули в боях Семирічної війни, що почалася через два роки (і яку по праву можна називати Першою Світовою)? На жаль, відповіді на всі ці питання ми так і не почуємо.

Але вважаю, що їх історія б могла лягти в основу дуже цікавого дослідження, яке можна було б назвати: «До військової слави. Або шлях від сільської вулиці до берлінського плацу».

 

* Правобережна Україна в той час входила до складу Польського королівства, по річці Кодима, яка протікає через сучасні Одеську і Миколаївську області, проходив кордон Польщі та Османської імперії. На північному березі знаходилися польські володіння. А на південь від річки перебувала область, відома як Ханська Україна.