Історія одного загону або кондотьєри України-Русі

П’ятнадцяте століття було для Європи періодом змін і початком цілої низки магістральних процесів які пізніше призвели до створення впливових держав Нового часу і тривалої гегемонії західноєвропейської цивілізації в масштабах всього світу.

Але якщо зміни, які відбувалися в Західній Європі, торкнулися багатьох аспектів цивілізації (від науки і мистецтва до військової справи і економіки), то в Східній Європі основні знакові події цього сторіччя лежали в геополітичній площині. На півдні регіону виникає нова ісламська імперія турків-османів, а на сході регіону завдяки приєднанню земель північного Причорномор’я між Дніпром і Дністром Велике Князівство Литовське (ВКЛ) на століття отримує вихід до Чорного моря, а також поширює свій вплив на Кримський півострів.

Турецька експансія на Балкани та захоплення Константинополя в 1453 році, стали причиною міграції частини місцевого грецького, албанського і слов’янського населення, що в свою чергу перетворило Балкани в один із великих центрів найманства Східної Європи.

Так само падіння Візантії і перехід проток, що з’єднують Чорне і Середземне моря, під владу османів призвели до того, що генуезькі колонії на території південного Криму виявилися відрізаними від метрополії (республіки Генуя) і зіткнулися не лише з проблемами постачання хліба і згасанням торгівлі, але й із прямою загрозою захоплення турками.

У світлі всіх цих подій генуезці постійно намагалися вдаватися до дій, спрямованих на поліпшення становища своїх кримських володінь. Серед інших заходів було вербування військових контингентів в сусідніх з Кримом християнських державах для посилення обороноздатності Кафи, Солдайї (Судака) та інших міст що належали генуезцям.

І якщо про Балкано-дунайський регіон, як про один з центрів найманства, ми вже згадали, то про те, що іншим не менш великим центром того часу, де республіка Генуя могла найняти загони професійних солдатів, було Велике Князівство Литовське мало хто знає.

А між тим відомо, що польська корона в середині XV ст. надала дозвіл Генуї здійснювати наймання воїнів у Руських землях.

У зв’язку з цим пропоную вашій увазі один документ, який має назву «Брацлавські перекази» та безпосередньо стосується вищезгаданого маловивченого аспекту нашої історії.

Документ входить в працю графа Олександра Пржездецького «Podole, Volyn, Ukraina .Obrazu miejsc i czasow» витяги з якого надруковані у першому томі Записок Одеського Товариства історії та старожитностей (ЗОТІС) за 1844 рік.

Сама праця графа Пржездецького була видана у Вільно в 1841 році. В основу цього твору лягли документи з родової бібліотеки графа, а також документи з бібліотек таких відомих шляхетських родів як Любомирські, Яблоновські, Радзивілли, Сангушки, Ходкевичі, Потоцькі, Мнішеки, Олізари, вивченням архівів яких Олександр Пржездецький займався під час своєї подорожі в 1839 році по Волинській і Подільській губерніях. На жаль, в нарисі опублікованому в ЗОТІСі не вказується в якому із перерахованих вище родових архівів зберігався цікавий для нас документ.

Текст документу подається в сучасній російській орфографії, але зі збереженням мовної стилістики.

В 1463 году вошло в Брацлав 500 воинов, которые были собраны с разрешения короля на Руси, жителями Кафы в Тавриде, для защиты противу Турков. Некто Galeazzo, житель Кафы, вел их; при нем было семь Генуэзцев.

Наверное, он дал им вперед часть жалования, и потому они везде предавались большому разгулу. В Брацлаве [нині смт. Немирівського району, Вінницької області – автор.] назначен был растаг: медь зашумела в головах, начались ссоры с жителями, от слов перешли к оружию и один из жителей Брацлава был убит. Опомнившись, воины убоялись возмездия, и для предупреждения жителей подожгли город; сами же бежали.

Князь Михаил Чарторыжский с целым Литовским гарнизоном преследовал преступников, четыре раза настигал их, но они сильно его отражали. Наконец, в пятый раз настигнул он их при переправе через Буг [Південний Буг – автор] и безжалостно истребил. Galeazzo спасся с Генуэзцами и пятью Русскими, с которыми и прибыл в Кафу.

Об этом происшествии упомянуто в сочинении «Царствование Казимира, Иоанна-Альберта и Александра Ягеллонов», изданном из рукописей Альбертранди г. Жеготою-Онацевичем.

На жаль, текст переказів не дає нам пояснень про те, де саме «на Русі» італієць Галеаццо найняв цей загін. Справа в тому, що в середині XV ст. на території Русі-України перебували дві різні хоч і союзні держави .Так згадане вище місто Брацлав було центром Брацлавського повіту, який входив в Київське князівство, а воно, в свою чергу, було складовою Великого Князівства Литовського. Але було ще і Руське Воєводство (сучасна Галичина), яке знаходилося в складі Польського королівства. Обома державами як король і як великий князь керував Казимир IV, який і міг дозволити генуезцям наймати людей як на території Київщини, так і у Галичині.*

Виходячи з опису логістики пересування цього загону, автор схиляється до думки, що набраний він був все ж на території Галичини (Руського Воєводства).

Невідомим так само залишається і те, яким чином був споряджений і озброєний цей загін – чи складався він з піхоти, або був суто кавалерійським? Але те, що це були професійні воїни – сумнівів не викликає. Наведений вище текст прямо це зазначає. Також завдяки цьому фрагменту «Брацлавських переказів» ми можемо побачити, що землі України-Русі в середині XV ст. були досить великим і відомим центром найманства в Східній Європі.

 

* Автор висловлює вдячність за допомогу і консультації про геополітичний стан нашого регіону в середині XV ст. відомому фахівцю Борису Черкасу.