Навколосвітній українець (початок)

У всі часи людей цікавило, що знаходиться за межами відомого світу. І лише на початку XVI століття португалець Фернан Магеллан зміг перетнути два океани й побачити зворотний бік Землі. А на початку ХІХ століття відбулася навколосвітня подорож, одним із керівників якої став українець Юрій Лисянський.

Ніжин – Петербург, Лисянський – Крузенштерн

Ніжин – старовинне місто, яке прославили Іван Мазепа, Микола Гоголь, Євген Гребінка, Леонід Глібов… А ще раніше – відважні й доброчесні купці, які з ризиком для життя привозили з далеких країв свій крам на славнозвісний ніжинський ринок. Відчайдух Микола Челобитчиков у середині XVIII століття першим з українців дістався Калькутти, а звідти – до Кантона і Малакки, солодко-пряної мрії негоціантів, якої так і не побачив Христофор Колумб. Через роки небезпечних пригод він повернувся на батьківщину й одразу подався до Санкт-Петербурга розповісти про можливості поліпшення торгівлі. Відтоді ніхто не бачив ані мандрівника, ані його заморського краму…

Отаких земляків мав Юрій Лисянський. Він народився у Ніжині 1773 року. Його батько був священиком і походив із козацького роду, а коли здобув дворянство, то віддав двох своїх синів до Морського кадетського корпусу.

Юрій навчався успішніше за однокашників і вже у тринадцять років мав звання гардемарина. Товаришував із німецьким хлопцем Адамом Йоганом Крузенштерном, який згодом почав називати себе Іваном Федоровичем. Нерозлучні друзі закінчили Морський корпус, разом почали морську службу, відзначились у битвах зі шведами.

Напевно, цим здібним, сміливим і привабливим юнакам світила карколомна військова кар’єра при дворі імператриці Катерини ІІ, котра, як відомо, дуже цінувала молодих офіцерів… Але за наказом тієї ж таки самодержиці обох лейтенантиків направили для проходження морської практики до Англії. І це вирішило їхню подальшу долю.

Школа британського флоту

За п’ять років служби на флоті Великої Британії Юрій Лисянський устиг побувати в багатьох куточках світу. Якось у Північній Америці корабель став на ремонт, і молодий допитливий офіцер вирішив познайомитися з мешканцями Сполучених Штатів. Відвідав Бостон, Нью-Йорк, Філадельфію і захопився тамтешнім порядком, який, на його думку, підтримувався добрими законами та моральністю. Особливо йому припали до душі працелюбні й привітні філадельфійські квакери (місцева християнська конфесія). Саме у Філадельфії 1795 року відбулася найбільш значуща зустріч у житті Юрія Лисянського – його прийняв перший президент Сполучених Штатів Джордж Вашингтон. Славетний муж зачарував молодого моряка простотою і доброзичливістю й залишився у його пам’яті назавжди.

На зворотному шляху Лисянський відвідав мис Доброї Надії, де кілька місяців знайомився з життям голландських колоністів. Наступною тримісячною стоянкою стала Індія, що вразила моряка природою та незвичним суспільним ладом. А у 1799 році британський корабель з українцем на борту вирушив до незвіданого континенту, який того року вперше був занесений на карти світу під назвою Австралія…

Не відомо, які відкриття міг би зробити спраглий до знань і вже досвідчений мореплавець, коли б не настало нове століття, а разом із ним – і загроза нової війни у Європі. В останній рік свого життя сумно відомий власною непослідовністю російський імператор Павло І припинив дипломатичні відносини з Англією. Юрій Лисянський терміново відбув до Росії. Починався новий етап його життя.

 Американська мрія

Ідея прямого зв’язку столиці Російської імперії з її колоніями в Америці з’явилася ще на початку XVIII століття. Іван Крузенштерн кілька разів подавав до царського двору проекти навколосвітньої експедиції від Кронштадту до Аляски, але тоді фантастичні задуми не знайшли високої підтримки. Та ось у партію вступив новий гравець – камергер імператорського двору Микола Рєзанов. У молоді роки він був близький до Катерини ІІ, а в зрілому віці одружився з юною дочкою Григорія Шеліхова, засновника перших російських поселень в Америці, й невдовзі успадкував його величезні статки. Рєзанов заснував Російсько-Американську компанію, акціонерами якої стали члени царської родини. Ця компанія з колоніями на Алясці й забезпечила можливість навколосвітньої подорожі.

Для нас ім’я Миколи Рєзанова насамперед пов’язується з рок-оперою «Юнона і Авось» Олексія Рибнікова та Сергія Вознесенського у постановці Марка Захарова (1981), що оспівує трагічне кохання мандрівника до юної американки. Ця романтична історія в житті видатного політичного діяча і дипломата справді мала місце, але вже через багато років після подорожі навколо світу. А поки що не менш драматичні події передували його навколосвітній експедиції.

Молода дружина Рєзанова померла після народження другої дитини. Чоловік глибоко переживав цю втрату, але того ж року Олександр І призначив його посланцем до Японії. Дістатися далекої маловідомої країни цар запропонував разом з учасниками навколосвітньої подорожі. При цьому призначив Рєзанова керівником експедиції, не поставивши до відома двох капітанів, чим спричинив ледь не катастрофічні наслідки.

Від Кронштадту до Гавайїв

В Англії були закуплені два шлюпи. «Надєжда» йшла під керівництвом Крузенштерна, а капітаном «Нєви» став Лисянський. Два друга на двох вітрильниках – романтика в дусі часу… 1803 року кораблі вийшли з Кронштадта знову до Англії, де на них чекав Рєзанов. А вже за півтора місяця шлюпи перетнули екватор. На честь цієї визначної події на палубі відбувся парад.

Протягом подорожі Юрій Лисянський дуже чуйно ставився до своєї команди, прискіпливо стежив, щоб матроси добре харчувалися і не хворіли. Команда відповідала капітану щирою повагою і вдячністю.

Разом шлюпи щасливо минули «ревучі сорокові», обійшли нещадний мис Горн на самому краю Південної Америки, і вже тоді вимушено розлучилися. Команда Лисянського причалила до маловідомого на той час острова Пасхи – батьківщини загадкових кам’яних гігантів. Юрій Лисянський провів астрономічні спостереження, завдяки яким виправив помилку в координатах острова, якої припустився славнозвісний Джеймс Кук.

«Нєва» і «Надєжда» зустрілися на полінезійському острові Нуку-Хіва і разом дістались Гавайїв, які тоді ще називалися Сандвічевими островами. Юрій Федорович вивчав життя місцевих мешканців і робив цінні для науки записи про їхній побут, звички та релігію, навіть склав словники місцевих мов. Він наважився пристати до острова Мауї, де лише за шість років до того «аборигени з’їли Кука». Цього разу місцевий вождь, дбаючи про безпеку, заборонив одноплемінцям виходити з хатин.

 

Далі буде