Український національний рух спочатку не претендував на Південний Схід, а УНР територіально обмежувалася центральною та західною Україною?

Міфи та стереотипи

Український національний рух із самого початку не претендував на Південний Схід, а УНР територіально обмежувалася центральною і західною Україною.

Історична реальність

Українські діячі вважали теперішній південний схід частиною України і до, і під час Громадянської війни 1917-1920 рр.

Уявлення про Україну, як про територію, що охоплює і південний схід, сформувалося ще в ХІХ столітті, що знайшло відображення в рядку українського національного гімну «Від Сяну до Дону». Наприклад, невід’ємною частиною української етнографічної території південний схід розглядали автори журналу «Основа» (1861-1863). Ця ж думка була викладена в програмній брошурі «Українське питання», підготовленій редакцією московського журналу «Украинская жизнь» в 1914 р.

Після Лютневої революції 1917 р. представники українського національного руху виступили із вимогою створення територіальної автономії. У брошурі «Якої автономії і федерації хоче Україна» визнаний авторитет національного руху М.С.Грушевський назвав південно-східні Харківську, Катеринославську, Херсонську і Таврійську губернії українськими. Це ж повторили і доповідачі на Українському національному конгресі, організованому Центральною радою 6-8 квітня 1917 р.

Хоча в серпні 1917 р. українські політики були змушені дотриматися Інструкції Тимчасового уряду Росії, яка виключала Харківську, Катеринославську, Херсонську і Таврійську губернії з-під юрисдикції національної адміністрації, але вже за III Універсалом Центральної ради (листопад  1917 р.) проголошувалася Українська Народна Республіка (УНР), яка охоплювала також південний схід.

Влітку-восени 1918 р. питання про східні кордони України обговорювалося на перемовинах делегації Української Держави гетьмана П.Скоропадського з представниками Радянської Росії і антирадянського Дону. Сторони висували різні проекти проходження кордону, але навіть найбільш далекосяжні вимоги російської сторони залишали за Києвом більшість територій південного сходу. Більше того, гетьманські дипломати в цей час обговорювали з місцевими керівництвами питання про включення до складу України Криму та Кубані.

Директорія УНР, що прийшла на зміну гетьманату, також декларувала український статус південного сходу. Зокрема, петлюрівські дипломати відстоювали належність до УНР основної української етнографічної території під час Паризької мирної конференції 1919 р.

Природно, можливість здійснювати реальний адміністративний контроль над всією етнічною українською територією в роки революції 1917-1920 рр. залежала від стратегічної ситуації на фронтах Громадянської війни з червоними і білими противниками. В цьому плані південний схід принципово не відрізнявся від будь-якого іншого українського регіону. (дивись: “Независимая Украина периода Гражданской войны 1918–1920 гг. не была полноценным государством?”).