Укри – найдавніше слов’янське плем’я, пращури українців?

Міфи і стереотипи

Укри – найдавніше слов’янське плем’я, пращури українців, чи навіть – усіх слов’ян загалом

Історична реальність

Укри (украни, укряни, вукрани) – слов’янське плем’я (союз племен), що мешкало на території сучасної Німеччини і не має стосунку до української історії.

“Стародавні укри” є об’єктом чисельних псевдопатріотичних інсинуацій, що видають їх як “першоукраїнців”. “Ступінь давності” укрів – величина довільна: від близького до історичних реалій початку середньовіччя до абсолютно фантастичної кам’яної доби. На жаль, у медіа (насамперед – в Інтернеті, а також у телевізійному просторі) розмисли вітчизняних прихильників “фолк-хісторі” часто-густо позиціонують як точку зору української історичної науки. Проте останнє аж ніяк не відповідає дійсності: бачення “укрського питання” українськими дослідниками жодним чином не відрізняється від бачення європейської історіографії (дивись: “Чи існують “древні укри” в українських підручниках?”).

Історично достовірні укри (Uchri), вони ж – украни/вукрани/укряни (Ucranі,  Vucrani) – слов’янське плем’я (союз племен?), що заселяло басейн річки Укер/Іккер (нім. Ucker/Uecker) у міжріччі Одеру та Ельби. Припускають, що етнонім “украни” є похідним від назви ріки (пор. “бужани”, струмяни”). Назву ж річки (у слов’янській вимові “Укра”, суч. польск. Wkra) більшість дослідників виводить зі слов’янського терміну vikru “стрімкий”, “швидкий”.

Більшість згадок укранів/укрів у джерелах пов’язана із подіями Х ст., а саме – з експансією німецьких правителів (насамперед – маркграфів Саксонської марки) на землі західних слов’ян. Присутня в літературі думка щодо проживання укранів на берегах Укера ледь не з VІ ст. н.е. має дуже хитке обґрунтування. Зазначена гіпотеза спирається на найбільш ранню дату розселення в цьому регіоні слов’ян (носіїв суківсько-дзедзицької археологічної культури). Втім, жодної інформації щодо укранів немає ані для VІ ст., ані для більш пізніх періодів. Зокрема, доволі показовим є те, що укранів не знає т.зв. “Баварський географ” другої половини ІХ ст.

“Підкорення” слов’ян Ельбо-Одерського межиріччя у Х ст. мало номінальний характер. Ці землі протягом ХІ – поч. ХІІ ст. були предметом територіальних суперечок між Священною Римською імперією та Польським королівством, а населення зазначених областей залишалося доволі самостійним. Переломним моментом в історії регіону став т.зв. Хрестовий похід проти слов’ян 1147 р. Саме після нього розпочалася активна аграрна колонізація регіону німецькими поселенцями, а також пожвавилася місіонерська діяльність католицького кліру серед слов’ян.

Насідком цих процесів стала доволі швидка асиміляція слов’янського населення. Примітно, що джерела другої половини ХІІ – ХІІІ ст. вже практично не згадують слов’янські племінні назви. Як “релікти” вони зберігалися здебільшого у топоніміці. Зокрема, серед топонімів фігурує й така собі “terra ukera”. Втім зазначимо, що пізньосередньовічні та сучасні топоніми (Uckerland, Uckermark) мають на увазі радше не “землі укрів/укранів”, а “землі навколо Укеру/Іккеру” (річки).

Наостанок залишається зробити кілька зауваг щодо гіпотез про можливу спорідненість середньовічного населення території України та укранів. Історичні коріння укранів пов’язані з територією України (точніше – з її північною частиною) так само, як із  доволі умовною “прабатьківщиною” пов’язані всі без винятку слов’янські народи (як зниклі, так і ті, що існують сьогодні).

Досить ненадійне підґрунтя мають також припущення, що зустрічаються в параісторичній літературі, щодо переселення в ХІ –ХІІ ст. укранів під тиском німецьких завойовників в межі сучасної України. Історичні свідчення тут просто відсутні. Археологічний матеріал, щоправда, дозволяє ставити питання про наявність якихось відносин між населенням Південної Русі та Ельбо-Одерського межиріччя. Втім, характер цього матеріалу цілком промовистий: йдеться про торгівельно-обмінні відносини, не виключено  – про переселення невеличких груп населення (окремі сім’ї/роди), але аж ніяк не про масштабні міграції.

Отже, украни є доволі чітко локалізованим у просторі та часі явищем. Це явище не має практично жодного стосунку до території сучасної України, а тим більше – до етногенезу українців. Всілякі фантазії про “стародавніх укрів” мають обтяжувати сумління лише своїх творців, а також сумління “об’єктивних критиків” цієї антинаукової маячні, котрі свідомо чи несвідомо сприяють популяризації зазначеної маячні.

Дивись також спростування російської пропаганди про укрів на сайті Stop Fake