English
РусскийУ науковому збірнику, виданому в сусідній країні, пощастило якось на цікавий перелік натрапити: «Именной указатель лиц, причастных к педагогической деятельности А. С. Макаренко в 1932 – 1934 г. г.».
Був він довжелезним, сотні на три пунктів. І просто не міг не викликати посмішки. Бо ж цілком відповідав стандартній схемі будь якого культу особи: у центральної фігури обов’язково мають бути сподвижники. І чим більше, тим краще. Аби її велич яскравіше підкреслювали.
Щоправда, у випадку з Макаренком ця схема спрацювала з точністю до навпаки. Через специфічну відомчу приналежність трудової комуни ім. Дзержинського, в якій творив педагог. Серед «сподвижників» фігурує цілий загін чекістів на чолі із Всеволодом Балицьким, багатолітнім головою ДПУ УСРР і наркомом внутрішніх справ республіки.
Дивись також: Справа «потопельника»: єжовщина без ретуші
Менш відомою, та не менш «яскравою» постаттю був Іван Порфирійович Судаков, начальник комуни у червні 1932-го – жовтні 1934 року. Його попередня посада – комендант ДПУ УСРР, тобто, професійний виконавець смертних вироків. Піку катівської кар’єри сягнув у січні 1939-го: начальник тюремного управління НКВС республіки.
Численні фани великого педагога і зараз оцінюють цього діяча за книгою Леоніда Конісевича «Нас воспитал Макаренко»: «Коммунары знали Ивана Порфирьевича давно и очень любили его за простоту и веселость».
Та лихий би з ним веселився! А дурний би хвалив за турботу про дітей-сиріт, які виховувалися у комуні. Бо ж Судаков їх і сиротив. Чи такі, як він: підписані «веселуном» акти про виконання смертних вироків частенько зустрічаються у слідчих справах.
Але значно цікавішими постають «сподвижники» Макаренка з документів партійної чистки. Від 10 липня 1934 року починаючи, солідна комісія ретельно перевіряла не лише діяльність всього осередку комуни ім. Дзержинського, а й кожного партійця персонально. По п’ять-шість чоловік на день перед велелюдними зборами проходило. А висловитися на адресу того, кого «чистили», мали право і безпартійні.
По факту, такі слухання були публічним порпанням у брудній білизні. Та завдяки їм ми можемо уявити ту атмосферу, що панувала у комуні за часів Макаренка. Реальну, а не підфарбовану пізнішими оспівувачами. Можемо побачити без прикрас і «сподвижників» педагога, і його самого. Побачити і… здивуватися.
Безпартійний Макаренко брав слово під час чистки, щонайменше, двічі – 11 липня і 3 серпня 1934 року. Саме тоді, коли перевіряли його підлеглих – комуністів Федора Вахраньова і Степана Дідоренка.
Чистку пройшли обидва, але текст першого виступу Макаренка не зберігся. Зате збереглися документи про цікаві посади, які займав лейтенант держбезпеки Вахраньов Федір Карпович після комуни: оперуповноважений 5-го відділу Харківського УНКВС, начальник особвідділу 48-ї кавалерійської дивізії. З тих же «вихователів», що і Судаков!
Ще цікавіше з Дідоренком. На нього під час чистки: «поступили материалы, что он получает продукты для большего количества людей, чем имеется в коммуне». Ба, гірше: «материалы при проверке подтвердились». А безпартійний Гринько публічно обізвав Дідоренка «чрезвычайно скупым и тяжелым человеком».
Та мужній Макаренко не дав «з’їсти» свого підлеглого: він не скупий, а просто «любит выдерживать продукты в кладовой». І, взагалі: «Тов. Дидоренко самый близкий человек к коммунарам. То есть самый хороший педагог».
Така атестація від «самого» Макаренка в очах його нинішніх прихильників дорівнює найпочеснішому ордену! Та блиск його може потьмяніти, коли згадати про найвищу точку «педагогічної» кар’єри Степана Якимовича Дідоренка: начальник місць ув’язнення Томської області.
За іронією долі, майбутніми гвинтиками радянського карального апарату та їхнім турботливим начальником на час проведення чистки керував… вчорашній в’язень. Начальника комуни Ісака Тепера звільнили з-під варти лише 20 лютого 1933 року. В далекій від Харкова Ухті. Та коли придивитися до його життєпису уважніше, то навіть згадані вище чекісти видаватимуться цілком порядними хлопцями.
Зі своєї «десятки», отриманої від колегії ОДПУ 3 січня 1930 року, Ісак Якович відбув менше третини. І не лісорубом чи шахтарем – начальником культурно-виховної частини табірного пункту. Хоча крадіжка десяти пудів шрифту для підпільної троцькістської друкарні вважалася вельми серйозним злочином.
Ще коротшими були попередня і наступна відсидки громадянина Тепера. У 1921-му, за анархізм – з 29 січня по 14 лютого, у 1936-му, за активну участь у троцькістської роботі – з 23 березня по 16 серпня. Типова біографія сексота!
А у середині двадцятих Тепер встиг попрацювати ще й штатним співробітником ДПУ. Це було своєрідною нагородою для колишнього редактора «Голоса махновца», який на знак каяття змайстрував «викривальну» книжку «Махно: от «единого анархизма» к стопам румынского короля».
Взагалі, матеріали партчистки дозволяють стверджувати, що трудова комуна імені Дзержинського була своєрідним відстійником для чекістів, які проштрафилися. Ось, наприклад, Ілля Аркадійович Матусов: два роки умовно, сувора догана від парткому ДПУ УСРР за антипартійний вчинок. Та й «соцпоходження» підгуляло: з торговців.
Але в комуні його поставили відповідати за постачання. І, за словами Тепера, Матусов зі своїми обов’язками справлявся відмінно. Тому і пройшов чистку. Хоча кілька чоловік скаржилися на відверто хамське ставлення Матусова до своїх підлеглих.
Та й він був майже святим порівняно з колишнім чекістом Мойсеєм Мошанським. Тому висунули цілу низку звинувачень: «присвоение красноармейского стажа при фактическом пребывании у Махно, непринятие участия в партийной и общественной работе, пьянство и появление в нетрезвом виде во время исполнения служебных обязанностей». І, на додачу, до цього «букету» – ще й багатоженство та дрібне шахрайство.
Вступився за Мошанського лише один працівник комуни – Віктор Полонський, теж колишній чекіст. Убивчих фактів, що сплили під час чистки, він навіть не намагався спростовувати. Лише апелював до старих заслуг колеги: «В период борьбы с бандитизмом на Украине тов. Мошанский выполнял по заданиям ГПУ УССР ряд ответственных поручений».
У підсумку, з партії поперли обох. Бо на «захисникові» теж купа гріхів висіла: пияцтво, побутовий розклад, використання партквитка з корисливою метою. І… ностальгія за попередньою своєю роботою: «носит форму сотрудника ГПУ, выдавая себя уполномоченным».
Поки вчорашні чекісти заливали горлянки, реальна влада у комуні потихеньку зосереджувалася в руках одного сімейства. Про що свідчить протокол чистки начальника планового відділу Григорія Наумовича Аврутіна.
Вельми цікаво: «По инициативе тов. Аврутина были приглашены на работу его родственники (4-5человек). Причем товарищи были использованы на руководящей работе – секретарь парткома, начальник кадров, председатель завкома».
Районний комітет партії, ошелешений таким нахабством, дав вказівку начальнику комуни навести у цій справі лад. Але Тепер «взамен приказа о снятии с работы, предоставил т. Аврутину тарифный отпуск». Попри загальне обурення робітників та «кривотолки о семейственности». А мотивував своє рішення тим, що «субъективно, товарищи на работе себя оправдали».
З огляду на те, що згадані «товарищи» були однієї національності, не виглядає дивним наявність у комуні антисемітських настроїв. За них розплатився партійним квитком робітник Стефан Панченко. Бувши у нетверезому стані (звичайному для багатьох працівників комуни, судячи з матеріалів чистки), він публічно оголосив, що «во всем виноваты жиды».
Під час зборів Панченко намагався виправдатися. Мовляв, нічого такого не казав, «а только пел песню, в которой упоминаются жиды». Не допомогло! Бо на ньому, крім пияцтва та антисемітизму, ще один цікавий гріх висів: приховування… партійної приналежності!
Тобто, у комуні знали, що Панченко комуніст, а в житлокоопі, де мешкав, він про це нікому не розповідав. Але пильні сусіди пронюхали і повідомили за місцем роботи: соромиться свого квитка!
Цікаво, що «сором’язливих» знайшлося ще двоє. Але на тих вже не сусіди, а земляки донесли: приїжджають у рідне село і бояться сказати, що у Харкові до партії вступили. Вельми промовиста деталь для розуміння тодішнього «повсякдення»!
Та ще яскравіше говорить про нього наявність у керівних робітників комуни… хатніх робітниць. Це у голодний рік і при убогому, на загал, радянському побуті! Панські замашки виявив згаданий вище плановик Аврутін і «висуванка» Куликова.
Може, таких «вельмож» було і більше, але ці «засвітилися» через власну жадібність. Не оформили своїм робітницям соціальне страхування і відмовляли їм у наданні вихідних.
Як видно, не один Макаренко практикував у комуні «виховання працею»…