УРСР

Справа «потопельника»: єжовщина без ретуші

Роман Івана Багряного «Сад Гетсиманський» давно вже називають «енциклопедією радянської політичної тюрми». Одначе перевірка однієї з її «статей» принесла неочікуваний результат: знайшлася прикра помилка.

Чекіст Барбаров, «утоплений» письменником в параші камери №12 другого корпусу харківської холодногірської тюрми, несподівано виринув в часи горбачовської перебудови.

Аж на південному Уралі!

Колишній начальник 3-го відділу УНКВС по Харківської області почав там у 1985 році читати лекції про спільну роботу з педагогом Антоном Макаренком.

Чого ні? Дітище Макаренка –  трудова комуна імені Дзержинського, від початку була підрозділом ДПУ УСРР. А кадровий чекіст Петро Барбаров у 1930-1932 роках працював на посаді її політичного керівника. Тому й заявив не без гордощів челябінським журналістам у 1991-му: «Робота в колективі Макаренка переродила мене як людину»!

Про підсумки того «переродження» найкраще говорять матеріали службового розслідування. «За викривлення в слідчій роботі, за фальсифікацію, отримання завідомо брехливих свідчень та необґрунтовані арешти Барбарова Петра Йосифовича арештувати та віддати під суд», – резюмував 25 січня 1940 року особливоуповноважений Герш Мордухович.

Ф-2

Корпус №2 харківської холодногірської тюрми, увічнений Іваном Багряним

Чітке формулювання! В одному реченні, мов у краплі води, відбився весь «великий терор», його методи і долі виконавців. Тому здалося доцільним розповісти про цю справу докладніше.

На жаль, не пощастило документально підтвердити сам факт перебування Барбарова у холодногірській тюрмі. Не кажучи вже про його можливу зустріч там з Іваном Багряним.

Знаємо лишень, що «соратник Макаренка» потрапив за ґрати вже цивільною особою. Бо ще у травні 1939-го був звільнений зі служби «через неможливість подальшого використання на роботі в органах НКВС». Причина «неможливості» – ціла низка серйозних болячок, сумлінно перерахованих у акті медичного обстеження.

На тридцять четвертому році життя Барбарова визнали інвалідом третьої групи. Щоправда, свої, чекістські лікарі. Питання про їхню добросовісність відкрите – з усіма тими хворобами Барбаров ледь не до дев’яноста років дотягнув. Та й матеріали розслідування змушують обережно ставитися до ескулапів з обласного управління.

У грудні 1937-го слідчий Петро Павлюк, один з підлеглих Барбарова, забив у своєму кабінеті громадянина Желіховського, вже засудженого до вищої міри покарання. Перестарався з «методами фізичного впливу». Вихід з неприємної ситуації знайшовся швидко: Барбаров наказав перенести покійника до спецкорусу. А там уже лікарі тихесенько «визнали» Желіховського розстріляним

Ф-3

Старший лейтенант держбезпеки Петро Йосифович Барбаров. Світлина 1936 року

Приблизно в той же час «макаренківець» вчинив ще один службовий злочин: підробив підпис на документі. Обставини змусили! Треба було відправляти до Москви вже закінчену групову справу, та виявилося, що десь загубився протокол допиту громадянина Громицького. А змусити його підписати ще один не зміг би і сам товариш Єжов. Бо не роздають з того світу автографи: Громицького вже встигли розстріляти.

Вихід запропонував уповноважений Вольф Скралівецький: виготовити друковану копію протоколу, справжній підпис зняти за допомогою цигаркового паперу, а потім з нього, через копірку, втулити автограф на протокол.

Коли розслідували цей епізод, Скралівецький визнав за собою лише ідею. А від технічного її втілення відкараскався за допомогою цікавого аргументу: «Я від руки писати не вмію»! Що виявилося… чистісінькою правдою.

Обидві пригоди припали на час так званої «польської операції», коли «агентів» сусідньої держави виловлювали на Харківщині цілими пачками. Бо рознарядка відповідна згори надійшла. Згідно з наказом від 19 серпня 1937 року, підписаним начальником обласного УНКВС Рейхманом, арешту підлягали 16 категорій громадян. Фактично всі, хто мав хоч якийсь стосунок до Польщі.

Цікаво, що Петро Барбаров, тоді – начальник 2-го, «польського» відділку 3-го відділу УНКВС, сам підпадав під категорію 14-ту – «особи, що мають родинні та інші зв’язки у Польщі». Тітка його дружини проживала у Соколці.

Чекіст, який очолить пізніше 3-й (контррозвідка!) відділ обласного управління, мав надзвичайно «заплямовану» анкету. На кілька справ вистачило би, коли підійти з його ж мірками. Двоюрідний брат в Ірані, дві тітки і рідний дядько у Сполучених Штатах. Тесть отримав десять років за розкрадання соціалістичної власності, а жінчиного брата за те ж саме обличчям до стіни поставили у 1934-му.

Ф-4

Стислий список «заслуг» Петра Барбарова з атестаційного листа 1938 року

Одначе, коли почалося слідство стосовно дій самого Барбарова, чіплятися до анкети не стали: вистачило його власних «подвигів».

Ціле відро компромату вилив на Петра Йосифовича його колишній підлеглий, лейтенант держбезпеки Григорій Дрешер, який очолював 1-ий, «німецький» відділок 3-го відділу. Допоки не піддав сумніву «мудрі» вказівки свого керівництва.

У березні 1938-го, під час оперативної наради, у Дрешера здали нерви: де ж я вам ще тих німців візьму? Уже заарештовано 1560 чоловік, викрито кілька резидентур та шпигунських мереж. А ви ще вимагаєте знайти підпільні штурмові загони! Закінчуються німці у Харківській області!

Запам’ятавши цей демарш і зібравши ще кілька фактів подібного штибу, Барбаров накатав на Дрешера рапорт: «Не наша людина… Не виключено, що він проліз до органів зі зрадницькою метою». Через начальника обласного управління документ потрапив до наркома внутрішніх справ УРСР Успенського, і той дав санкцію на арешт Дрешера.

Вісім місяців просидів за ґратами екс-лейтенант держбезпеки. Без пред’явлення обвинувачення! Ще й диких знущань зазнав від колишніх колег. Тому і розговорився, коли виявилося, що й Успенського оголосили ворогом народу…

Зі свідчень Григорія Дрешера: «В польському відділку, яким керував безпосередньо Барбаров, арештовували осіб лише за ознакою знайомства з людьми польської національності. Причому били всіх без винятку».

Ф-5

Будівля УНКВС по Харківській області. Світлина часів німецької окупації

Є там і про «спущені згори» цифри: «В мене по цікавій справі фірми «Гельферіх-Саде» (нині – з-д «Серп і Молот») було арештовано 17 чоловік… Барбаров… вимагав по цій справі 100 чоловік».

Те саме було і під час розслідування справи «активного німецького резидента Вольфа». Той назвав 40 чоловік, начебто, причетних до німецького підпілля, а Барбаров вимагав арештувати ще стільки ж. Чим, на думку Дрешера, змушував своїх підлеглих вдаватися до незаконних методів ведення слідства.

Коли виникала необхідність, Барбаров міг і сам «показати клас», як це сталося під час розслідування справи Фроїма Ляща, головного інженера Харківського паровозобудівельного заводу імені Комінтерна.

Підлеглі «вірного макаренківця» за місяць інтенсивних допитів змогли видавити з бідаки лише зізнання про участь у контрреволюційній право-троцькістській організації. Барбаров же за лічені години змусив Ляща «згадати» про зв’язок право-троцькістів з повстанською організацією червоних партизанів, яка, начебто, теж існувала на підприємстві.

Згідно з протоколом допиту Ляща від 5 травня 1938 року, на нинішньому заводі імені Малишева готувалося повстання з використанням танків! Уже у січні 1940-го ці свідчення, отримані Барбаровим, визнають «завідомо брехливими».

Ф-6

Майор держбезпеки Лев Рейхман керував Харківським УНКВС у серпні 1937-го- березні 1938 року

Трохи раніше, у грудні 1939-го,  гикнулася Петру Йосифовичу і грандіозна «польська операція». Перевіряючи справу братів Іллі та Леоніда Вандерманів, засуджених до вищої міри покарання, особливоуповноважений Герш Мордухович виявив, що вони завинили перед радянською владою хіба що фактом народження у Польщі. Та тим, що мали нещастя переїхати до Харкова. Свідчення про їхню участь в контрреволюційній організації були визнані неконкретними, суперечливими і такими, що не викликають довіри.

У списку посадових осіб, винних в незаконному засудженні Вандерманів, фігурував і старший лейтенант держбезпеки Барбаров. Щоправда, навмисної мети і злого умислу в його діях Мордухович не побачив. Сам же Барбаров виправдовувався «перевантаженістю в той період великою кількістю арештованих». Мовляв, мав би ретельніше вивчити матеріали на Вандерманів, але ніколи було: тодішній начальник обласного УНКВС Лев Рейхман вимагав «щоденно закінчувати велику кількість слідчих справ і якнайшвидше спрямовувати їх на позасудовий розгляд».

На Рейхмана можна було «валити, як на мертвого»: на той час він уже рік, як перебував під слідством у Москві. Колишнього начальника Харківського УНКВС засудять до розстрілу 25 січня 1940 року. Саме в той день, коли сержант держбезпеки Мордухович запропонує передати справу Барбарова до суду.

А от скільки просидів у тюрмі він і чому не пішов шляхом свого начальника – загадка. Відомо, що війну Барбаров зустрів заступником директора танкового заводу з охорони. Разом з підприємством евакуювався на Урал, де і залишився доживати віку.

…Той самий випадок, коли можна лише пошкодувати, що художній твір розійшовся з дійсністю.

Див. також: Прискорене судочинство: з досвіду радянського Харкова

Коментарі
Звичайний патріотизм повинен бути підкріплений надійними джерелами і фактами, які можна використовувати як для свого усвідомлення, так і для «ідеологічних дискусій».

© 2014-2016 Ликбез. Atlaskit.

Вгору