У Грюнвальдській битві, яка відбулася 15 липня 1410 р., об’єднані польсько-литовські сили на чолі із польським королем Владиславом ІІ Ягайлом та великим князем литовським Вітовтом розбили військо Тевтонського ордену. Битва стала поворотним моментом у Великій війні 1409–1411 рр.
Тевтонський орден постав як держава переважно німецьких лицарів-хрестоносців на завойованих землях балтійських племен. Розширення його земель призвело до конфлікту з Великим князівством Литовським, яке у пошуку союзників уклало врешті-решт Кревську унію 1385 року з Польським королівством, за умовами якої литовський великий князь Ягайло став польським королем Владиславом ІІ. Напружені відносини між трьома державами у 1409 році вилилися у початок бойових дій.
У 1410 р., після невдалих перемовин про перемир’я, об’єднані польсько-литовські війська рушили на орденську столицю Марієнбург (сучасний Мальборк у Польщі). Між селами Грюнвальд, Людвігсдорф та Танненберг вони зустрілись із військом хрестоносців, на чолі якого стояв великий магістр Ульріх фон Юнгінген.
Українські загони-хоругви були як у польському, так і в литовському війську. Під командуванням Ягайла були воїни з польських земель, а також 7 хоругв руських земель: Галичини та частини Поділля, що входили до складу Польщі. Історик Ян Длугош залишив описи знамен, під якими билися українські воїни: хоругви Львівської землі билися під жовтим левом, що дряпається на скелю, у блакитному тлі; знаменем Перемиської землі був жовтий орел з двома головами у блакитному полі; вояки Холмської землі були під білим левом, який стоїть між двома деревами, у червоному полі; три хоругви Подільської землі йшли у бій під знаменами із зображенням сонця у червоному полі; знаком Галицької землі була чорна галка з короною на голові у білому полі. У складі литовського війська Вітовта билися підрозділи з сучасної Литви, Білорусі та України, у тому числі з Поділля, Києва, Стародуба, Луцька, Володимира, Кременця. На боці Ягайла та Вітовта бились також татари та загони чеських найманців.
Перейти на сайт проекту