Боло-Паша і Жозеф Кайо: агенти впливу Німеччини у Франції під час Першої світової війни

Періодичні скандали навколо окремих політиків та видань, які виступають за припинення «громадянської війни в Україні», нагадали мені про справи деяких «миротворців» у Франції періоду Першої світової війни. Як відомо, Франція перемогла і 11 листопада 1918 року прийняла капітуляцію німців у Комп’єнському лісі. Це стало можливим після того, як у знесиленій Німеччині відбулася керована соціал-демократами революція. Берлін зазнав поразки за тим сценарієм, який він сам готував для Парижу…

Авантюрист з Марселя Поль Боло отримав перший значний капітал завдяки шлюбу із багатою вдовою. У пошуках пригод він вирушив до Єгипту – тоді ще формально османського, але вже окупованого Британією. Боло потоваришував із останнім османським хедивом Єгипту  Аббасом ІІ Хільмі. Разом вони весело проводили час. Аббас подарував своєму другу титул паші; з тих пір цього француза знали як Боло-Паша. Початок Першої світової війни застав Аббаса у Константинополі. Як хедив він закликав єгиптян підтримати Центральні держави. Реального впливу це не справило. У грудні 1914 року британці скасували формальне османське правління і проголосили Єгипет султанатом, а султаном – рідного дядька Аббаса.

Після еміграції Аббаса до Швейцарії, Боло-Паша вирішив підтримати друга. Він повернувся до Франції і занурився у небезпечні шпигунські ігри. За домовленістю Боло-Паші зі статс-секретарем (очільником зовнішньополітичного відомства) Німеччини Готлібом фон Яговим, екс-хедив отримував з Берліну великі суми грошей, частина яких призначалася Боло для ведення антивоєнної пропаганди у французькій пресі. Кількома траншами Аббас Хільмі отримав у розпорядження 10 мільйонів німецьких марок.

Насправді, Боло-Паша був не так зрадником, як аферистом. Він використовував німецькі гроші для збагачення себе та свого єгипетського друга, статки якого реквізували британці. Спроби Боло придбати акції впливових видань, таких як «Фігаро», виявилися невдалими. Французька контррозвідка почала стежити за підозрілою діяльністю Паші. А Берлін, через відсутність результатів, почав розчаровуватися у своєму недешевому агенті. Боло-Паша не зневірився і їздив в США, де випрошував фінансування у німецького посла фон Бернсторфа.

У Франції Боло-Паша товаришував із одіозним подружжям Кайо. Існує думка, що Жозефу Кайо німці призначили роль «французького Леніна», в сенсі лідера, що мав прийти до влади революційним шляхом і вивести Францію з війни. До Першої світової той встиг побути міністром фінансів і навіть очолював уряд Франції.

Засобами таємної дипломатії прем’єр Кайо владнав так звану «Агадірську кризу» 1911 року. Тоді через змагання за домінування в Марокко мало не спалахнула франко-німецька війна. Всупереч патріотичному запалу значної частини французького суспільства, Кайо пішов на поступки Берліну. У фінансовій сфері Кайо проявив себе політиком лівого спрямування, а у зовнішній політиці заробив репутацію пацифіста. Через Агадірську кризу Кайо втратив міністерську посаду.

Права газета «Фігаро» влаштувала цілу кампанію цькування Кайо, не гребуючи оприлюдненням подробиць його інтимного життя. Дружина екс-міністра Генрієтта не витримала знущань і застрелила редактора «Фігаро» Гастона Кальметта. Французький суд піддався на чари мадам Кайо і виправдав жінку, але ця історія коштувала Жозефу Кайо кар’єрних перспектив якраз напередодні Першої світової війни. На деякий час подружжя було змушене виїхати до Латинської Америки. Кайо був другом і гостем принаймні двох німецьких агентів – графа Мінотто та Боло-Паші. Колишній міністр не приховував наміру виступити посередником у справі сепаратного миру з Німеччиною.

Франція на чолі з Пуанкаре і Клемансо заповзялася рішуче воювати до переможного кінця. Влада організувала переслідування «пацифістів» та німецьких агентів. Боло-Пашу заарештували в Парижі 29 вересня 1917 року. Американці надали французькому слідству багато компромату на затриманого. Суд виніс обвинувальний вирок, і 17 квітня 1918 року Боло-Пашу стратили як державного зрадника.

Арешт Жозефа Кайо відбувся у січні 1918-го. Йому пощастило більше, адже суд відклали до 1920 року, а вирок не був настільки суворим. Врешті решт, у міжвоєнний період Кайо знов повернувся на політичний олімп Франції. Він був послідовним прихильником політики умиротворення Гітлера.