У сучасному повсякденні з нами залишається багато успадкованих з радянських часів символів, понять, традицій, які виглядають як характерні риси тієї доби. Вони якби «само собою» вважаються такими, що стали частиною державного чи суспільного життя за комуністів. Однак це не завжди так.

У цьому короткому дописі хочу звернутися до деяких із названих ознак, які насправді стали частиною публічного громадського чи державного життя у перші дні та місяці після повалення царату.

Червоний прапор

Найчастіше нині згадується, червоний прапор. Він сьогодні нерідко сам по собі означається як символ комуністичного режиму. Нагадаю, однак, що у сучасному законі про декомунізацію у переліку символів комуністичного режиму про колір прапора не йдеться.

І цілком слушно, що не йдеться. Адже у широкий обіг червоний прапор увійшов навесні 1917 р., коли він став символом Російської революції. Ось характерний для того часу приклад із поштових листівок, з яких візуально і текстуально видно, чим був червоний прапор для революціонерів незалежно від партійної належності.

Це був загальновизнаний колір революції, що повалила царат. Колір прапору, який дарував надію. Колір, що символізував свободу, рівність, братерство. Колір, який навіть формально означався як “колір радості та життя”. Тому незвичні для сучасного читача поєднання червоного кольору із гаслом Установчих зборів та святом воскресіння Христового, які ми бачимо далі, насправді були цілком органічними для весни 1917 року.

Згодом більшовики привласнили цей колір та, додавши до нього комуністичні символи, зробили свій державний прапор. І вже такі прапори у законі про декомунізацію включені до списку комуністичної символіки.

1 травня

Тісно пов’язаним із червоними прапорами є свято 1 травня. Адже саме їх брали на демонстрації  святкування цього дня в радянські часи. Але і в 1917 р., тобто ще коли більшовики лише набирали популярності, свято 1 травня теж пройшло під червоними прапорами.

Звичайно ж, традиція червоного прапора на 1 травня народилася набагато раніше, але саме 1917-го вона стала загальноприйнятою. Причина проста – саме з 1917, тобто після відповідного рішення Тимчасового уряду, цей день став загальним вихідним.

Того року 1 травня не лише був вперше вихідним, але і вперше відзначався в Росії за новим стилем, тобто за західноєвропейським календарем. Саме через це у рішенні Тимчасового уряду йдеться про 18 квітня – за новим стилем це 1 травня. Детальніше про обставини ухвалення рішення про 1 травня як вихідний та загалом святкування 1 травня 1917 року в Україні та Росії – у тексті із циклу статей «Наша революція» – спільного проекту видання Деловая столица та LikБез. Історичний Фронт. А ми йдемо далі.

«Вороги народу»

Поняття «вороги народу» асоціюється, як правило, із «індивідуальними» репресіями комуністичного режиму, пік яких сягнув в СРСР у 19137-1938 рр., а в УСРР – ще й 1933-1934 рр. Однак перше, принаймні, після повалення царату, вживання цього словосполучення автор цих рядків зустрів у другому номері народжених на хвилі Російської революції  петроградських «Известий». Тоді вони ще означалися як видання лише «совета рабочих депутатов» (без «солдатских»).

Петроградський совіт, нагадаю, очолював тоді меншовик Микола Чхеїдзе. Тобто «честь» першого застосування терміну «вороги народу» для означення своїх політичних супротивників належить не більшовикам, а тим, кого вони самі в згодом так називали.

З поліції в міліцію

До 7 листопада 2015 року в Україні існувала «міліція». Така назва залишилася у спадок від радянських часів. Однак утворення міліції як державної охоронної структури – теж не більшовицьке нововведення.

Під час пов’язаних з поваленням царату революційних подій «міліція» вже існувала – але то були збройні формування, які створювалися на добровільній основі з місцевого населення і які мали за мету охорону громадського порядку. Ось, наприклад, світлина з Києва:

Поліція ж під час революційних подій там, де революціонерам чинився спротив, захищала самодержавство. Саме поліцейські, а не військові, були визнаними винними у вбивствах в революційних подіях у Петрограді. Один із етапів того протистояння зображений на поштовій листівці 1917 року:

І саме поліцейські архіви спалювалися у перші дні після повалення царату. Але тут вже виникають питання і щодо можливої наявності у спалюваних матеріалах компромату на організаторів революції.

Невдовзі після Російської революції одіозні поліцейські структури були ліквідовані. А після відповідного тиску Петроградського Совіту робітничих і солдатських депутатів Тимчасовий уряд видав постанову, якою міліція перетворювалася на орган влади.

«Міліція», щоправда, вже із зміненими функціями та завданнями, пережила як своїх творців, так і комуністичний режим. Але аналіз її особливостей – то вже питання іншого дослідження.

Західноєвропейський календар

Окрім змін, усталених і в Росії і, відповідно, в підросійській Україні ще до захоплення більшовиками влади були деякі нововведення, що  формально  запровадились більшовиками, але підготовлені були переважно 1917-го, а то й дещо раніше. Одна з таких змін  – введення нового стилю в календарі. Постанова уряду радянської Росії з цього приводу виглядала так:

Бачимо, що західноєвропейський календар (а саме така була назва) почав діяти з 14 лютого 1918 р. Але ще до захоплення влади більшовиками він частково вже застосувався у повсякденні. Приміром, свято Першого травня святкувалося саме за «новим стилем». Одним із пояснень такого підходу (за чинним календарем то було 18 квітня) означався намір  подолати відірваність від Європи. Та й головна урядова газета від часу своєї появи датувалася за двома стилями:

Додамо також, що уряд УНР на початку 1918 р. перейшов на «новий стиль» майже одночасно з радянською Росією – тут після 15 лютого наступило 1 березня. У роботі Центральної Ради поняття «новий стиль» теж було вживаним. До того ж усі революціонери хотіли жити по-новому. Інакше кажучи, у випадку заміни календаря більшовики лише затвердили давно назріле рішення, а не були його ініціаторами.

Російська орфографія

Ще однією зміною, яку більшовицькі керманичі лише втілили, була реформа правопису російської мови. Той факт, що нічого нового вони не запропонували (та й не могли запропонувати) свідчить порівняльний аналіз затверджених ще навесні-влітку 1917 р. рішень Міністерства народної освіти Тимчасового уряду і опублікованого 6 січня 1918 (23 грудня 1917) декрету за підписом наркома освіти радянської Росії Анатолія Луначарського. Якщо врахувати, що і урядовці Тимчасового  уряду роботу свою зробили аж ніяк не з нуля, то взагалі можна говорити про спадковість різних режимів у цій царині.

Попри те, що більшовики лише запровадили схвалені раніше зміни, певна частина суспільства не приймала цей правопис саме як …. більшовицький. Але так чи інакше він був втілений в життя і нині питань щодо його функціонування не виникає.

Підсумки

У цьому невеликому огляді автор звернув увагу лише на успадковані з радянських часів символи, поняття, традиції, з історією народження яких йому довелося стикатися в силу професійних інтересів. Тобто цей допис не претендує на всебічний аналіз. Скоріше – це постановка проблеми. Що не знижує актуальності поданих відомостей.

Але доповнення всіляко вітатимуться.