Блог

«Народ слов’яки» або словацькі мадярони

Dvortsák Győző. Magyar-Tót barátság megtestesítője, a Petőfi Társaság tagja

Поштівка з портретом Віктора Дворчака, видана угорським Товариством Петефі

Поняття «мадярони» на Закарпатті вживалося на позначення тих місцевих русинів/українців, які дотримувалися угорської політичної орієнтації. Закарпаття, Словаччина та низка інших карпатських територій тривалий час належали до складу Угорщини. До 1918 року це була так звана Транслейтанія – угорська частина двоєдиної Австро-Угорської монархії. Угорщина, що уявляла себе у межах Транслейтанії (землі корони Святого Іштвана), найбільше від усіх постраждала під час розпаду Австро-Угорщини. Її території стали об’єктом зазіхань національних рухів та сусідніх держав: чехів зі словаками, русинів/українців, румунів, сербів з хорватами. За міжнародними договорами 1919-1920 років, які визначали умови примирення у Першій світовій війні, Угорщина втратила 72% своєї попередньої території. Деякі представники відокремлених земель, як от мадярони на Закарпатті, ностальгували за старими часами і стали опорою угорського іредентизму.

Цікаво, що свої мадярони були і серед наших західних сусідів – словаків. Їх політична програма передбачала повернення до складу Угорщини принаймні східної частини Словаччини – тої, що межує з українським Закарпаттям. Ідея мала під собою етнополітичний ґрунт: місцеві мадярони вважали себе окремим від словаків народом – слов’яками. Ще у ХІХ столітті слов’яцькі активісти працювали над кодифікацією гірських східнословацьких діалектів в окрему літературну мову. Винахідники слов’яцтва зберігали лояльність до Будапешта і не підтримували панслов’янські захоплення інших словацьких діячів.

Cartel-propaganda-comunista-hungría-II--ladictaturedupro00lebruoft

Плакат Угорської Радянської Республіки, присвячений походу в Словаччину у 1919 році

У грудні 1918 року, коли Словацька національна рада ухвалила рішення про створення разом з чехами об’єднаної чехословацької держави, слов’яцький лідер Віктор Дворчак проголосив у Кошицях окрему Словацьку Народну Республіку, що мала так чи інакше зберігати тісні зв’язки з Угорщиною. Республіка проіснувала трохи більше 2 тижнів, поки у Кошиці не були введені чехословацькі війська. Друга спроба відбулася вже під червоними стягами, коли влітку 1919 року комуністична Угорщина окупувала південні і східні частини Словаччини. Проголошена тоді Словацька Радянська Республіка послуговувалася східнословацькою літературною мовою. Її також ліквідували чехословацькі війська.

У міжвоєнній Угорщині регента Міклоша Горті слов’яцький лідер Віктор Дворчак був депутатом парламенту і виступав від імені словацької меншини країни. Прага вважала Дворчака державним злочинцем і докладала зусиль для припинення його діяльності. Також в Угорщині діяв «Горянський комітет» («Felvidéki Komité»), який вів слов’яцьку пропаганду назовні.

За рішенням 1-го Віденського арбітражу в листопаді 1938 року до Угорщини відійшли значні території Закарпаття та Словаччини. Автономна Карпатська Україна тоді втратила міста Ужгород і Мукачеве, а від словацької автономії забрали всі південні землі з Кошице. Це місто знову стало осередком слов’яцтва, тут відновився випуск старої газети слов’яків «Naša zastava» («Наш прапор»).

564px-War_map.svg

Угорський наступ на Карпатську Україну та Словаччину в березні 1939 року. 1 – словацькі та українські території, що відійшли Угорщині у 1938 році; 2 – Карпатська Україна; 3- словацька територія, що відійшла до Угорщини після угорсько-словацької війни

В той час, коли німці безперешкодно окупували Чехію, а Карпатська Україна впала під ударами Угорщини, Словаччина проголосила свою незалежність. Наприкінці березня 1939 року спалахнула угорсько-словацька війна, але німці не дозволили Горті окупувати всю Словаччину. На той час Будапешт і Братислава вже були у системі гітлерівського «нового порядку» і мали врівноважувати одне одного. За німецького посередництва, війна завершилася переходом до складу Угорщини невеликої словацької території на сході країни (район населених пунктів Стакчин і Собранці). Це територіальне надбання не подарували слов’якам, а включили до Підкарпатського краю – регентського комісаріату Угорщини, створеного на базі земель Карпатської України.

Протягом Другої світової війни Будапешт та Братислава були союзниками Рейху, але не переставали ворогувати. Угорщина прагнула поглинути всю Словаччину і підтримувала діяльність слов’яків. Натомість Словаччина, разом з Румунією та Хорватією, створила щось на зразок «Малої Антанти»* гітлерівської Європи. У Берліні спокійно позирали на цю внутрішню напругу у лавах сателітів. Гітлер успішно використовував роль арбітра для збереження впливу на обох партнерів. Коли ж справи у держав Осі пішли кепсько, фактор конкуренції стримував Братиславу і Будапешт від сепаратного виходу з війни, адже помстою фюрера могло стати задоволення територіальних претензій конкурента.

Віктор Дворчак помер у 1943 році, а його політичні проекти остаточно поховала сталінська Східна Європа. Натомість, дещо довше проіснували проекти від’єднання від Словаччини земель населених лемками. Натхненна рішенням по Закарпаттю, Українська народна рада Пряшівщини (створена у березні 1945 року) піднімала питання про входження цієї території до УРСР. Цей представницький орган було розпущено щойно у 1952 році.

Дивись також мою статтю: Два чужинецькі генерали і український визвольний рух

 

*«Мала Антанта» – союз Чехословаччини, Румунії та Югославії, який діяв за підтримки Франції у 1920-1938 роках і мав на меті стримування угорського ревізіонізму.

 

Коментарі
Звичайний патріотизм повинен бути підкріплений надійними джерелами і фактами, які можна використовувати як для свого усвідомлення, так і для «ідеологічних дискусій».

© 2014-2016 Ликбез. Atlaskit.

Вгору