Воззʼєднання 1654 р.

«Українці» у шведському полоні

В даній статті використані матеріали доповіді шведського вченого Гокана Генрікссона, що були виголошені на науковому семінарі, який відбувся 26 квітня 2016 р. в Музеї Гетьманства (м.Київ): “Українські козаки – військовополонені в Швеції під час Великої Північної війни”.

Час від часу (і це не дивно) постає питання: а коли наша стара етнічна назва «русин» замінилася на нову, модерну назву «українець»? Причому мова йде не лише про те, як наш народ називали іноземці. Щодо цього як раз все простіше, оскільки існують описи чи щоденники мандрівників, назви на мапах тощо. А от як самі себе називали наші пращури, ким вони себе вважали – допоки є питанням хронічно дискутованим.

1434

Частина списку полонених козаків, які були завантажені на транспортні кораблі в померанському місті Волгаст, що прямували в шведський порт Карлсгамн, 2 листопада 1706 р. Серед перших зазначені полковники Іван Мирович та Петро Прима, далі шість сотників з Переяславського полку.

Ми знаємо з джерел, що назва «українець» як означення русинів поширилася в середині XVII ст. і означала фактично русина, що живе «на Вкраїні», або окраїнного русина – тобто людину русинської нації, вільну від польської влади на Наддніпрянщині. Зрозуміло, що такі «українці» концентрувалися на Дикому полі – краю фактично безконтрольної активності козацтва. Та й навіть за польської влади так могли називати мешканців покозачених наддніпрянських воєводств – але не усієї України у сучасному розумінні – Київщини, Чернігівщини, Брацлавщини. В умовах постійних війн з Річю Посполитою характеристака русина як “вкраїного” чи “україного (українця)” змінила своє первинне географічне значення на правове і стало означати людину – непідвладну королівській владі. Відповідно, для тогочасного населення термін українець означав вільну людину. (Дивись також: Що означала назва “Україна” протягом століть?)

За такої ситуації немає нічого дивного, що термін «українець» лише поступово набув свого сучасного значення як спільна самоназва для усього народу. Протягом кількох десятиліть фігурували й такі вирази, як «русо-українець». Проте й тут не зрідка мова в документах може йти не про те, ким себе сприймала людина, а під якою назвою її відрізняли від інших етнічних спільнот іноземці. Тобто зовнішня характеристика.

Тому цінними для нас є, зокрема, матеріали, які зберігаються в шведських архівах. Вони належать до звітів щодо перебування в Шведському королівстві полонених українських козаків під час Північної війни 1700-1721 рр. У тому військовому протистоянні до 1708 р. українська армія (гетьманські козаки, запорожці та слобідські полки) виступали на боці московської держави. В тодішніх документах чітко відокремлювалися війська «великоросійські» від «малоросійських».

Stokholm

Панорама Стокгольму кінця XVII ст. Ілюстрація з видання “Швеція давня і сучасна”

У цій війні, особливо на початковому етапі, українці кілька разів рятували московитів від розгрому. Проте наскільки успішними і ефективними були дії козаків в рамках своєї армії, настільки ж криваво і трагічно складалася доля українських підрозділів під орудою московських регіментарів. Як наслідок, в боях під Несвіжем, Ляховичами та Клецьком у 1706 р. козаки – передусім Стародубського, Полтавського й Миргородських полків – зазнали істотних втрат. Причому чимала кількість їх потрапила в полон і була в цій якості переправлена до Швеції. За таких обставин перед шведами постало завдання їх опитати (скласти «анкету») і розселити. Характерно, що на питання «хто ви є?» полонені козаки себе називали переважно саме «українцями», іноді додаючи слова «козак» чи «підданий українського князя Мазепи». Про це свідчать згадані опитувальники, які збереглися у шведських архівах.

Українські козаки себе чітко відділяли від «московитян» та інших народів з числа полонених. Взагалі історія життя козаків у шведському полоні, завдяки дослідженням шведського історика Гокана Генрікссона, відкриває для нас велику кількість унікальних деталей зі звичаєвого права, характеру та поведінки наших пращурів в ті далекі часи.

Полонених розмістили по різних містах Швеції, де за їх утримання відповідали місцеві органи влади. Як правило, українців утримували в південно-західній частині Корони. Старшину спочатку тримали в Гетеборзі, саме в цьому місті 2 грудня 1706 р. помер від ран переяславський полковник Іван Мирович. Кожен козак отримував зі шведської казни 3 ере (срібні монети) на добу, що становило половину жалування шведського вояка! Старшина утримувалась за свої гроші, бо вважались дворянами. Щодо злочинів на побутовому рівні українці підлягали шведським законам на загальних підставах.

1709

Частина списку козаків, що досі утримувалися в полоні у лені Скараборг, 11 березня 1709 р.

Полонених використовували на «суспільно корисних роботах», зокрема влітку козаки будували укріплення у Гетеборзі і Кальмарі. В інші пори року козаки були вільними в ближчому пересуванні, проте ночувати мали у визначених квартирах міщан. Якщо українець наймався до когось на роботу приватно, то тоді він не отримував державних грошей, і держава, звісно, таким процесам сприяла. І в 1711 р. взагалі було визначено що гроші отримуватимуть лише неспроможні до праці, а інші нехай шукають роботу. Крім того, кілька разів групи таких немічних по кілька десятків відправлялись через Данію до дому.

Тривале перебування в полоні могло призвести і до «натуралізації» козака. Кілька десятків козаків одружились і залишились після Ніштадського миру 1721 р. у Швеції прийнявши, протестантизм і змінивши імена.

Karl_XII

Портрет Карла ХІІ. Картина Йоганна Генріха Ведекінда, 1719 р.

Найбільш жорсткими умови для українців мали місце в період з кінця 1715-го до кінця 1718 р. Тоді Карл ХІІ заборонив шлюби козаків з місцевими і наказав весь полон (не лише українців) звести до фортеці Вісінгсборг, куди козаки і прибули на початку 1718 р. Проте наприкінці того ж року фортеця згоріла, Карл загинув, і наших знову розселили по будинкам міщан.

Було й чимало втеч. Причому, як за кордон через Норвегію, так і в середині Швеції, коли українців селили серед московських полонених, і наші втікали назад до своїх земляків.

У 1721 р. після Ніштадського миру весь полон звезли до замку Ваксхольм, а наприкінці того ж року кораблями перевезли у тепер вже російські володіння до Ревеля (Таллінна); останні групи потрапили туди вже 1722 р.

Дивись також: Синьо-жовтий прапор дарований Карлом ХІІ гетьману Мазепі в 1709 році?

Примітка: в рамках спільного проекту «LikБез. Історичний фронт», Національного музею історії України та Історичного фестивалю«Цивілізація» “Дні воєнно-історичної реконструкції” в НМІУ проводилася презентація Сергія Шаменкова (Одеса):«Йончьопінзький полк»: «Союзники Мазепи. Шведська армія початку 18 в.»

Коментарі
Звичайний патріотизм повинен бути підкріплений надійними джерелами і фактами, які можна використовувати як для свого усвідомлення, так і для «ідеологічних дискусій».

© 2014-2016 Ликбез. Atlaskit.

Вгору