Нацистський атлас “Війна у картах”: огляд пропагандистського видання

Читаючі маси різних країн досить рано засвоїли мову карти в ілюстрованих матеріалах, присвячених явищам із широким просторовим охопленням. Мальовані кольорові та чорно-білі карти набули розповсюдження у періодичних виданнях, масовій літературі та плакатах. Завдяки вправній грі з масштабами, проекціями, кольорами та умовними позначками, укладачі карт досить прямолінійно і переконливо доносили до аудиторії власну думку. (Дивись, наприклад, карту з американського журналу «Look» 1939 року).

Звісно, таким чудовим інструментом промивання мізків не могли знехтувати тоталітарні режими у першій половині ХХ століття. За спостереженнями сучасної американської дослідниці Джудіт Тайнер, нацистська пропагандистська машина дала потужний імпульс розвитку картографічної пропаганди. Серед інших категорій німецьких пропагандистських карт цього періоду, окреме місце посідають ті, що призначені для виправдання гітлерівської політики у Другій світовій війні.

У 1940 році мюнхенське видавництво випустило атлас «Війна 1939/1940 у картах» («Der Krieg 1939/40 in Karten»), який у популярній формі підсумовував цей період глобального конфлікту. Видання підготував нацистський публіцист-міжнародник, співробітник зовнішньої розвідки СД Ґізельгер Вірзінг (1907-1975). До співпраці він залучив ще чотирьох фахівців, зокрема Альбрехта Хаусхофера, сина відомого теоретика геополітики Карла Хаусхофера.

Атлас з’явився на піку німецьких перемог і самовпевненості. Гітлер розбив Польщу і Францію, завоював країни на узбережжі Північного моря. Німеччина фактично ліквідувала сухопутні фронти і забезпечила собі вільний доступ до Атлантики. Сполучені Штати і Радянський Союз зберігали нейтралітет. Самотнім противником Рейху залишалася Британська імперія. Проти неї і було спрямоване вістря нацистської пропаганди в книзі «Der Krieg 1939/40 in Karten».

Нацистська пропаганда 1939-1941 років зображувала гітлерівську державу миротворцем, до якого не хотіли дослухатись войовничі уряди в Польщі, Франції та Великій Британії, і за це поплатилися. Німеччина всього-на-всього «виправляла несправедливості» версальської Європи. У серпні 1939-го Польща «не залишила вибору» Гітлеру через свою непоступливість у територіальних питаннях та інтриги з Францією і Британією. Дві останні «безпідставно» оголосили Берліну війну, неначе польські справи хоч якось їх стосувалася. Інші завоювання в Європі були лише «превентивними», щоб не дати Британії скористатися зручними плацдармами. Така риторика майже дослівно відтворювалася в офіційній радянській пресі періоду чинності Пакту Молотова-Ріббентропа.

Німеччина докладала зусиль для того, щоб США не виступили у війні на боці Британії. Побоювання такого сценарію були небезпідставними. Партнерство Великої Британії із США протягом 1940-1941 років нагадувало відносини між Рейхом та СРСР у той самий період. Хоча Вашингтон і Москва назовні заявляли про свій нейтралітет, вони мали фаворитів серед сторін конфлікту та всіляко їм допомагали.

У 1941 році Атлас Вірзінга перевидала англійською мовою Німецька бібліотека інформації в Нью-Йорку. Ця установа діяла в США від 1936 року під опікою консульства Німеччини. Її завдання полягало в пропаганді німецького націонал-соціалізму серед американської громадськості. «The War in Maps» виявилося одним з останніх видань Німецької бібліотеки інформації. Адміністрація Рузвельта прикрила це нацистське гніздо 16 червня 1941 року.

У передмові до американського видання наголошується на важливості географії, карт і геополітики для розуміння суті міжнародних відносин, зокрема війни, що почалася у вересні 1939-го (її ще не названо Другою світовою). Попри хронологічне обмеження викладу 1940 роком, Атлас проголошено неоціненним помічником для всякого дослідження цієї війни, суть якої полягає у вигнанні з Європейського континенту небажаної зайди – Великої Британії. Сам Вірзінг, захоплений останніми здобутками Вермахту у Франції, проголосив свій твір «Атласом Перемоги» (з такою назвою у 2006 році з’явилося російське видання про Другу світову) і основою для майбутнього «Атласу Миру». Вірзінг дописався до того, що німецька перемога була неминучою завдяки «математично точним» політичним розрахункам фюрера.

В оформленні карт Атласу дотримана певна сталість. Німеччина, її союзники та завойовані ними території позначені яскравими рудим і червоним кольорами. Вороги Берліну зафарбовані у жовте, нейтральні країни – сірі, а США і країни Латинської Америки – зелені. СРСР на картах – сірий, але заштрихований рудими лініями (чи то дружній нейтралітет, чи то німецькі впливи).

Багато ілюстрацій – це парні карти, які показують наскільки поліпшилася для Німеччини стратегічна ситуація у 1939-1940 роках, порівняно із тим, що було під час Першої світової війни. У 1914 році Центральні держави були оточені з усіх боків силами Антанти. Кайзерівська Німеччина змушена воювати одразу на двох, а потім і на трьох фронтах. Ефективна морська блокада обмежила кількість торговельних партнерів Берліну. Натомість, спритна зовнішня політика гітлерівського Рейху дозволила побудувати військовий та ідеологічний альянс з Італією, дружні відносини з Японією та досягнути порозуміння з Росією. Навіть Румунія врешті переорієнтувалася на Берлін. А в Першій світовій усі ці країни були ворогами Німеччини!

У Атласі Вірзінга йдеться про те, що на початку війни у 1939 році Англія сподівалася вести «сидячу війну» (Sitzkrieg), тобто знову задушити Німеччину морською блокадою. Уникаючи прямого зіткнення, Британія розпочинала бойові дії лише на другорядних театрах на Близькому Сході та у Скандинавії. На відміну від ситуації під час Першої світової, британська морська блокада вийшла слабкою і фрагментарною. Із весни 1940 року, у зв’язку з німецькими успіхами у Норвегії, Голландії та Бельгії, Британські острови самі опинилися в блокаді.

Німецьку операцію в Норвегії Вірзінг назвав «найсміливішим морським вторгненням у воєнній історії». Він стверджував, що атака Німеччини випередила англо-французьку операцію на Півночі (замасковану під «допомогу Фінляндії») не більш як на десять годин. На відміну від Першої світової війни, нацистська Німеччина встановила контроль над Північним морем та відкрила собі широкий доступ до Атлантики.

До літа 1940 року під контролем держав Осі та їх сателітів опинилися величезні території від Арктики до центральних регіонів Африки (володіння Італії та вішистської Франції). Африканські надбання держав Осі виглядали значно солідніше, ніж було у розпорядженні кайзера Вільгельма. Підкреслюється також, що Німеччина змогла втримати дружні відносини з країнами Південно-Східної Європи, для яких вона є природним економічним партнером. Це позбавило Лондон можливості розпочати бойові дії на Балканах або на Чорному морі. Впливу Великої Британії на Європейському континенті покладено край.

Значну увагу в Атласі присвячено викриттю підступних планів розчленування Німеччини. Отто фон Габсбург, старший син останнього австрійського імператора Карла І та спадкоємець престолу, виступав проти Аншлюсу Австрії гітлерівським Рейхом. Його родичі були ув’язнені нацистами, а сам він емігрував до США. Навесні 1940 року, під час перебування у Сполучених Штатах, Отто представив чудернацький план перекроювання європейських кордонів. Легковажний молодик, як стверджує Вірзінг, необережно розкрив таємний план, розроблений англо-французькою коаліцією.

За підтримки британського Форін-офіс передбачалася реставрація австрійських Габсбургів та їх держави. Нова Дунайська монархія мала простягатися від німецького Мангейму до грецьких Салонік, включати італійський Трієст та охоплювати південь Німеччини, всю Австрію, Угорщину і Югославію. Розглядалася також можливість приєднання до цього утворення Чехословаччини та румунської Трансильванії. Інші територіальні перерозподіли залишали німецьку державність в рамках обкраяного з усіх боків обрубку «Прусської республіки». Вірзінг висміював англо-французьких ворогів за те, як вони кардинально змінили свої цілі: у Першій світовій війні – розчленування Австро-Угорщини в ім’я поневолених націй, а тепер – реставрація цієї монархії на шкоду возз’єднаній Німеччині.

Насправді мало імовірно, щоб «викритий» нацистами план хоч колись серйозно розглядався у Парижі чи Лондоні. Це була лише геббельсівська страшилка для німців та народів Південної Європи. Напевно для посилення ефекту Вірзінг не зупинився і на сторінках свого Атласу розповів про ще один виявлений план розчленування Німеччини. Зачіпкою для «розслідування» стала фотографія на обкладинці паризького журналу «L’Illustration» за 16 березня 1940 року. На фото – кабінет виконувача обов’язки прем’єр-міністра Франції Поля Рейно, де той проводить зустріч із посланцем Рузвельта Самнером Велсом. Кабінет оздоблений невиразною картою Європи, на якій німецькі фахівці розгледіли під лупою черговий підступний антинімецький план. Вірзінг переконує, що ця карта – повернення Франції до нереалізованих ідей розчленування Німеччини часів Першої світової війни.

Інші розділи Атласу присвячені зловісній ролі Лондона у світі протягом своєї історії. Карта британських завоювань та володінь на п’яти континентах доповнена хронологічною таблицею анексій з XVI століття починаючи. Англія – загроза американській Доктрині Монро та колоніальний паразит в Азії, стверджується у книзі. В Індії британці застосовують політику «поділяй та володарюй», на Близькому Сході вони обдурили арабів, якими колись скористалися проти Османської імперії. У Середземномор’ї британці проявляють значну активність, хоча, на відміну від італійців, або ж французів, є чужинцями у цьому регіоні.

Завершується Атлас детальним розглядом переможних кампаній Вермахту у Фландрії і Франції, а також встановленням контролю Крігсмаріне над Атлантикою та початком морської блокади Британських островів. Все це мало переконати читачів у неминучій швидкій поразці Лондона та безперспективності конфронтації зі всесильним Берліном. Очевидно, до такого висновку мало підштовхувати американців англомовне видання «Війни у картах». Сподіваючись на «порозуміння», Вірзінг не став у своєму творі критикувати Сполучені Штати.

У 1942 році Атлас істотно доповнили і перевидали під назвою «Der Krieg 1939/41 in Karten». У нове видання потрапили карти та описи перемог держав Осі на Балканах, в Африці, в Радянському Союзі та на Тихому океані. Хоча масштаби завоювань були ще більш вражаючими, стратегічна ситуація для Рейху насправді погіршилася. Тепер Велика Британія була вже не сама, на її боці воювали СРСР і США. По суті, Берлін знову опинився у тій незавидній ситуації часів Першої світової, про подолання якої Вірзінг вихвалявся у виданні 1940 року. Можливо, головний редактор про це розмірковував. У всякому разі, атласів «Der Krieg 1939/42 in Karten» чи «Der Krieg 1939/43 in Karten» світ вже не побачив. Не було також нових англомовних видань.

У Атласі 1942 року відбулися деякі зміни в авторському колективі: на обкладинці з’явилося одне нове прізвище, і зникли два старі. Серед вибулих – Альбрехт Хаусхофер. Родина Хаусхоферів постраждала через свої близькі стосунки з рейхсміністром Рудольфом Гессом після його несанкціонованої і невдалої місії до Британії навесні 1941-го. Згодом Альбрехта заарештували за підозрою в причетності до змовників, які організували замах на Гітлера. 23 квітня 1945 року есесівці стратили молодшого Хаусхофера в оточеному радянськими військами Берліні.

Ґізельгер Вірзінг загалом уник розплати за свою нацистську діяльність і помер від старості у ФРН.