Фотоджерела: не плутати похорон жертв більшовиків та похорон героїв Крут (березень 1918 р.)

Наприкінці кожного січня шпальти газет, журналів та сайтів наповнюються статтями про бій під Крутами. Такі статті часто супроводжуються ілюстраціями. Фотографій самого бою немає. Тому журналісти та видавці використовують фотографії, що гуляють Інтернетом та виданнями з написом «похорон героїв Крут».

Таких фотографій кілька.

Одна із них зберігається в Центральному державному кінофотофоноархіві України ім. Г.С.Пшеничного (од.зб. 2-148530). Вона підписана так: Похорон студентів, які загинули в бою на станції Крути 30 січня 1918 р. Київ, 10 (23 березня) 1918 р. Це – копія світлини, що була надрукована у львівському часопису «Літопис Червоної Калини» (1932, число 3, с.18).

У правому верхньому кутку ця світлина має нечіткий, але читабельний напис «Кіев. 19 10/ІІІ 18 г.». Напис, як легко здогадатись, означає дату події, зображеної на фотографії. Тобто, ця фотографія була зроблена 10 березня 1918 р.

Інші фото похоронної процесії, що відбувалась того дня у Києві, були опубліковані у «Літопису Червоної Калини» у 1931 році (число 2, с.5):

Остання світлина є більш повним відтворенням фотографії, що була опублікована на 4-й сторінці «Ілюстрованого додатку» до щоденної київської газети «Відродження» від 7 квітня (25 березня за ст. ст.) 1918 р. Світлина була підписана як «Братська могила стрільців студентів і гімназистів, забитих під Крутами».

Зауважимо низку невідповідностей.

Як відомо, похорон крутянців відбувся 19 березня 1918 р. Між тим, на наведених вище фотографіях стоїть інша дата – 10 березня 1918 р.

Крім того, не збігаються місця поховань. На останніх двох фото з «Літопису Червоної Калини» та на фото з газети «Відродження» ми бачимо не Аскольдову могилу. Натомість чітко впізнається білий мур тиру військового училища (район сучасної площі Лесі Українки у Києві), тобто дійсно мова йде про Братське кладовище на Звіринці, як можна прочитати на одній із фотографій.

Насправді на наведених вище фотографіях зафіксований не похорон героїв Крут, а інша подія, що сколихнула весь Київ.

10 березня 1918 р. у Києві ховали жертв «горожанської війни», тобто тих, що загинули під час перебування у місті більшовиків та не були вчасно поховані. До того дня тіла 91 особи, переважно українців, перебували у військовому шпиталі, Олександрівській лікарні та Анатомічному театрі.

Похорони були масовими. Газета «Киевская мысль» писала: «всі тротуари від Олександрівської лікарні по Хрещатику і до Царської площі і схили Царського саду були зайняті натовпом». На міській Думі приспущено прапор, з промовами виступили голова Української Центральної Ради М.Грушевський, київський міський голова Євген Рябцов та гласний (депутат) міської думи Іван Фещенко-Чопівський. Газета «Последние новости» зазначала, що ховали вояків Армії УНР. Частина трун була покрита українським національним прапором.

По суті, це була українська національна маніфестація. Цим Центральна Рада, а ширше українська політична еліта, прагнула засвідчити своє повернення до міста.

Події 10 березня 1918 р. мали політичне забарвлення. Українська влада прагнула заявити про себе і отримати легітимність в очах киян (досі із цим були великі проблеми). Інакше в організації великого похорону за участю значної кількості представників від цивільної та військової влади, військових частин, громадських організацій не було потреби. Адже інших полеглих від рук більшовиків (наприклад, розстріляних у Маріїнському парку, або ж члена ЦК Української партії соціалістів-самостійників Григорія Андруса) поховали значно скромніше, і ні в кого не виникало сумнівів щодо недостатнього вшанування їх пам’яті.

Поховання жертв більшовицько-української війни мало на меті не просто здійснення християнського обряду, а й символізувати початок виконання шевченкового «Заповіту»: «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте…». Збіг – випадковий чи навмисний – у часі із Шевченківськими днями лише посилив це відчуття.

Похорон був доволі знаковим, адже ставав символом завершення більшовицького панування. Жертви муравйовського терору цілком могли зайняти у національній пам’яті місце, що його пізніше посіли Герої Крут – місце символічних борців за незалежність України.

Отже, на фотографіях з написами «Кіев. 19 10/ІІІ 18 г.» зображено похорон жертв більшовиків 10 березня 1918 р. на Братському кладовищі.

Щоправда, ситуацію підважує фото із додатку до газети «Відродження», де розміщено фото 10 березня 1918 р., але зроблено підпис «Братська могила стрільців студентів і гімназистів, забитих під Крутами». Від цієї публікації пішла традиція підписувати усі подібні фотографії від 10 березня 1918 р. як «похорони крутянців».

Виглядає так, що видавці помились із підтекстівкою – дві великі похоронні процесії від 10 березня та 19 березня 1918 року злились в їх уяві в одну. Цю помилку могла викликати як неучасть публікаторів у похоронних процесіях, так і ймовірна плутанина із датами за старим і новим стилем.

Як же відбувався похорон крутянців 19 березня 1918 року та чи зафіксований він у фото?

Газета «Нова Рада» у числі від 20 (7 за ст. ст.) березня 1918 р. описувала похорон так:

«Вчора відбувся похорон студентів і гімназистів, що лицарськи склали свої буйні голови, боронячи Україну від нападу північних варварів.

Коло другої годин дня жалібний похід вирушив од вокзала. Прості деревяні блакитні домовини були поставлені по два на площадки візників. В поході брали участь духовенство, студентський хор під орудою Кошиця, військовий оркестр, військові відділи і сила народу.

Коло будинку Ц.Ради процесію зустрів уряд: члени Ради на чолі з проф. Грушевським і міністри на чолі з В. Голубовичем. Процесія спинилась. Проф. М.Грушевський промовляючи сказав приблизно так: – Dulce et decorum pro patria mori! – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну, так як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів… Якраз сьогодні, коли Ц.Рада засідала, почали зривати цього двохголового орла, цей символ самодержав’я, це пятно неволі, в якій Україна перебувала стільки віків.. Але ця операція знищення неволі не могла пройти безкровно, і кров пролилась. Щасливі ті, хто кров’ю засвідчив свою любов до рідного краю.. Слава їм і Вічний спокій!

Крім д. Грушевського промовляли ще члени Ц.Ради О.Степаненко і представник старшини січових стрільців.

Далі похід рушив по вулицях Фундуклеївській, Хрещатику, Олександрівській на Аскольдову могилу.

Тут, над дніпровими кручами, поклали в землю вірних синів вільної України.

На могили різними делегаціями було покладено багато вінків і живих квіток».

В «Літопису Червоної Калини» (1932, число 3, с.18–19) є інша серія світлин, що фіксують процесію як похорон крутянців та датують його тим же 10 березня 1918 р.

Як бачимо, ці три фото зроблені приблизно з однієї точки – трохи вище перехрестя сучасного бульвару Тараса Шевченка та вулиці Петлюри. На задньому плані чітко проглядається пам’ятник графу Бобринському.

Це не може бути похорон 10 березня 1918 р., як це позначено у підтекстівці, адже тоді процесія рухалась від Олександрівської лікарні до Хрещатика, далі по Олександрівській (сучасній М.Грушевського) та Московській вулицях. На Хрещатику до похоронної ходи приєднувалась колона з Анатомічного театру, що спускалась з Фундуклеївської вулиці. Тобто 10 березня повз пам’ятник графу Бобринському похорон не проходив. Відтак і фотографій з того місця бути не могло.

Натомість, похорон крутянців 19 березня рухався від залізничного вокзалу Бібіковським бульваром, далі – Хрещатиком та Олександрівською вулицею на Аскольдову могилу. Та й опис похорону 19 березня у «Новій Раді» збігається із тим, що ми бачимо на цих останніх світлинах.

Відомо також, що під час похорону крутянців 19 березня 1918 р. велась відеозйомка. Влітку 1918 р. цей фільм демонструвався у кінотеатрах, а виручені кошти йшли на вшанування пам’яті загиблих під Крутами.

Тому більш ніж імовірно, що саме ці три останні фото є пізнішими стоп-кадрами зі згаданого фільму про похорон героїв Крут. Сам фільм, на жаль, поки що не виявлений.

 

Під час підготовки статті важливі консультації надавала Оксана Юркова