Українська республіка. Карта для Паризької мирної конференції 1919 р.

Карта вміщена у документі  «Mémoire sur l’indépendance de l’Ukraine présenté à la Conférence de la paix par la délégation de la république ukrainienne» («Пам’ятка про незалежність України, представлена делегацією української республіки на мирній конференції»), виданому у Парижі в 1919 році.

Складена французькою мовою «Пам’ятка» була одним з інформаційних видань української делегації на Паризькій мирній конференції. За допомогою таких друкованих матеріалів делегація УНР, очолювана Григорієм Сидоренком, намагалася зацікавити українським питанням Раду Чотирьох, яка вирішувала долю держав і кордонів у світі після Великої війни 1914 – 1918 років.

Книга обсягом 125 сторінок містить основні відомості про географію, історію, культуру та економіку України, обґрунтування права українців на незалежну державу та представлення бажаних кордонів УНР (описаних у тексті та зображених на карті). З аналогічними документами в Парижі перебували тоді й інші національні делегації: польська, чехословацька, грузинська, азербайджанська тощо. Тільки деякі з делегацій новопосталих республік були допущені до участі у мирній конференції. Більшості ж, серед них і українській, доводилося задовольнятися кулуарними розмовами з західними політиками та експертами.

Карта Української республіки демонструє територіальний «план-максимум» вимог делегації УНР, заснований на баченні експертів ще часів Гетьманату Скоропадського, із врахуванням декларованих кордонів ЗУНР. Основним критерієм належності території до України була наявність там української етнічної більшості, зафіксованої переписами та етнографічними картами. Інший критерій враховував наявні адміністративні межі, стратегічне та економічне значення для України прилеглих територій.

Окрім базових восьми з половиною губерній, згаданих у ІІІ Універсалі 20 листопада 1917 року, Українська республіка мала охоплювати ще низку суміжних земель. Холмщину і Берестейщину Україні віддали Німеччина і Австро-Угорщина за Брест-Литовським договором 9 лютого 1918 року. Полісся фактично контролювалося Україною протягом 1918 року. Сухопутні межі з Росією приблизно відповідали українським вимогам на переговорах з Раднаркомом у червні 1918 року. Переговори щодо входження до Української Держави Криму і Кубані дипломатія Скоропадського вела з урядами цих територій. Питання вичленення у Бессарабії українських земель піднімала ще Центральна Рада. Після 22 січня 1919 року УНР і ЗУНР вважалися однією державою. Відповідно до Тимчасового основного закону про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії від 13 листопада 1918 року, територія ЗУНР мала охоплювати українську етнічну територію, позначену на карті австрійської монархії  Карла  Черніга 1855 року.

Українські дипломати мусили покладатися на переконливість своїх аргументів та на імперативність рішень мирної конференції, оскільки забезпечити контроль над всіма бажаними територіями власними силами УНР не могла. Протягом своєї діяльності в Україні, Директорії УНР доводилося вести перманентні бойові дії практично по всьому периметру зони контролю. Станом на квітень 1919 року, коли делегація у Парижі імовірно почала ознайомлювати впливових іноземців з картою своєї республіки, територія контролю УНР обмежувалася західними регіонами України.