Актуальне

До 100-річчя Брест-Литовського миру (+карта)

Брест-Литовський (Берестейський) мирний договір, укладений 9 лютого 1918 року між державами німецького блоку (Центральними державами) та Українською Народною Республікою, став першою мирною угодою Великої війни, що тривала з 1914 року. Це був також перший і можливо найбільший успіх української дипломатії за весь час Революції 1917-1921 років.

Почати розповідь про Брест-Литовський мир варто з огляду подій на Східному фронті Першої світової війни. Антанту та її союзників тут представляли Російська імперія та Румунія. Їм протистояли Німеччина, Австро-Угорщина і частково Болгарія. Окрім Румунії, кожна з цих держав воювала також на інших фронтах Першої світової: Західному, Італійському, Салонікському, Кавказькому, тощо.

Протягом 1915 року Російська імператорська армія зазнала грандіозної поразки на Східному фронті, що змусила її відступити і залишити ворогам великі території: Польщу, Західну Білорусь, Литву, Курляндію (західна частина сучасної Латвії). Подальші події, у тому числі, славнозвісний російський Брусиловський прорив (1916), суттєво не змінили ситуації. Німці захопили також західні частини Волинської губернії і контролювали їх у той час, коли на російському боці фронту Українська Центральна Рада оголосила Волинь та інші території складовими майбутньої української автономії у складі демократичної Росії.

Після Лютневої революції 1917 року Росія продовжувала бути учасником Першої світової війни. Тимчасовий уряд підтвердив вірність союзницьким зобов’язанням перед Антантою (Францією і Великою Британією). Українська Центральна Рада підтримувала у цьому курс Петрограда. В інтерв’ю для французької преси член Ради Іван Маєвський заявляв: «Для нас не може бути й мови про сепаратний мир. Ми хочемо повернути землі, окуповані німцями. Ми маємо ще визволити Галичину, Буковину і частину України». Українізовані частини, зокрема, полуботківський і богданівський полки, відправлялися на фронт і воювали проти армій Центральних держав.

Серед політичних партій революційної Росії не всі підтримували курс Тимчасового уряду. Ще у грудні 1914-го у маніфесті «Війна і російська соціал-демократія» більшовики виступили за поразку Росії у Першій світовій війні та за «перетворення імперіалістичної війни у громадянську війну». У квітні 1917 року німці доставили групу більшовиків на чолі з Леніним в опломбованому вагоні зі Швейцарії через нейтральну Швецію до Петрограду. Спираючись на німецьке фінансування, більшовики одразу розпочали антивоєнну агітацію, зокрема на фронті. Після Жовтневого перевороту, першим рішенням радянської влади став Декрет про мир.

Щоб втілити свої антивоєнні гасла, радянський уряд (Раднарком) мав здобути контроль над фронтом. Оскільки призначений ще Тимчасовим урядом російський головнокомандувач Микола Духонін відмовився виконати вказівку Раднаркому розпочати мирні переговори з німецьким командуванням, на його місце призначили Миколу Криленка. 3 грудня 1917 року Криленко на чолі загону революційних матросів прибув до міста Могильов, де перебувала ставка. У той день матроси по-звірячому вбили генерала Духоніна, таким чином, забезпечивши можливість обійняти посаду головнокомандувача прапорщику Криленку.

15 грудня Раднарком домовився з державами німецького блоку про тимчасове перемир’я, чим дуже засмутив Францію і Велику Британію, адже тепер німці могли вивільнити сили на сході та перекинути їх на Західний фронт. Втім, Антанта могла покладати надію на ще один фактор: більшовики не контролювали всієї колишньої Російської імперії, зокрема, не контролювали деякі території, по яких проходив Східний фронт.

Наприкінці 1917 року на периферіях Росії діяли чисельні представницькі органи. Фінляндія ще 6 грудня проголосила повну незалежність. Українська Народна Республіка визнавала Раднарком, але не всеросійським урядом, а лише повноважним для центральної Росії – рівноправним з українським. Київ звернувся до Раднаркому та інших представницьких органів народів і регіонів колишньої імперії з пропозицією разом сформувати уряд федерації. Ще гіршою ситуація була на Дону та в деяких інших козацьких регіонах. Тамтешні керівники вважали Раднарком узурпаторами і оголосили про намір боротися за відновлення в Росії законної влади.

12.1917

Ситуація в Європі на 1 грудня 1917 року. Карта з ресурсу Omniatlas.com

Частина Східного фронту проходила по території УНР. Більшовики ніби й визнавали Україну, але поводили себе так, ніби Центральна Рада не була суверенною владою на її території. Раднарком гостро відреагував на заходи Симона Петлюри з перепідпорядкування української ділянки фронту. Українська влада противилася використанню більшовиками території УНР для боротьби з «контрреволюцією» на Дону. Українське керівництво плекало утопічні плани побудови федерації разом з непримиренними ворогами: більшовиками і донськими козаками, а тому не давало першим знищувати других. Зрештою, коли більшовики почали готувати заколоти в українських містах, зокрема у Києві, українські війська почали роззброювати їх.

У відповідь Раднарком направив «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради». Більшовики вимагали припинити створення окремого Українського фронту, заблокувати шлях козакам з фронту на Дон, натомість пропускати на Дон червоних, припинити роззброєння більшовицьких частин. Центральна Рада категорично відхилила цей ультиматум. Тільки нещодавно українські війська попередили більшовицький заколот у столиці, а делегати Всеукраїнського з’їзду Рад робітничих і селянських депутатів не допустили відсторонення від влади чинного керівництва УНР. Відтак, російські більшовики почали збройну агресію проти України.

Тим часом, в окупованому німцями місті Брест-Литовськ (Берестя) тривали переговори делегації Раднаркому з представниками Центральних держав. Німці зажадали від більшовиків укласти повноцінний мирний договір, але на досить жорстких умовах. Вони вимагали погодитись на великі територіальні поступки – відмовитись від тих територій, які вже контролювали Центральні держави: Польщі, Балтійського регіону, тощо. Становище більшовиків й без того було непевним, а перспектива принизливого миру загрожувала їм втратою влади і фізичною розправою з боку наступників. Отже інтереси Центральних держав і Раднаркому розійшлися. Червоні вирішили затягувати час з вірою у швидкий прихід революції в Німеччині.

Розуміючи, що більшовицька Росія вже втрачена як союзник, Антанта вирішила порозумітися з УНР. Інтерес Парижу і Лондона полягав у тому, щоб спробувати зберегти бодай українську та румунську частини Східного фронту і скувати там якусь кількість німецьких і австро-угорських військ. Відтак французька і британська військові місії переїхали до Києва і почали переговори з українською владою. Можливо, це був шанс для визнання УНР саме представниками Антанти, яким зрештою судилося стати переможцями у глобальній війні. Однак, фатальну роль відіграла географія: Антанта ніяк не могла надати допомогу ізольованій Україні, а самостійно продовжувати Першу світову та ще й відбиватися від більшовиків УНР не мала змоги.

Києву довелося здійснити кардинальний політичний поворот. 22 січня 1918 року була проголошена незалежність УНР. Українська делегація у Бресті-Литовську розпочала власні сепаратні переговори про мир. Держави німецького блоку, з одного боку, вважали появу ще одного суб’єкта перемовин позитивним чинником, а з іншого, не були впевнені – чи варто зв’язуватися із владою, становище якої було настільки хитким.

delegation

Німецькі та українські представники у Бресті-Литовську

Виснажені боями і дефіцитом Центральні держави жадали якнайшвидше укласти сепаратний мир на сході – і нехай спершу це буде не вся Росія, а бодай якась її (колишня) частина. Однак вісті про початок більшовицького повстання у Києві та поява у Бресті-Литовську «українських радянських представників» давали німцям підстави сумніватися у вазі мандатів делегації УНР. На щастя, українська армія зуміла призупинити наступ ворога і придушила більшовицький заколот у Києві. Брест-Литовський мир Центральних  держав з УНР був підписаний 9 лютого 1918 року – в останній зручний для цього момент, коли вже останні українські війська відступали з Києва. Відсутність контролю над власною столицею могла, як мінімум, істотно послабити позиції українських дипломатів. І байдуже, що підписання угоди відбулося майже синхронно із втратою Києва – у Бресті-Литовську про це ще не встигли довідатися.

9.02.1918

Північно-західний кордон України, відповідно до Брест-Литовського договору. Схема з сайту Павла Гай-Нижника

Брест-Литовський мир з УНР був для Берліна засобом тиску на Раднарком. Для Німеччини та її союзників це був також «хлібний мир», який передбачав налагодження дуже вигідних торговельно-економічних відносин з Україною. Українській владі Брест-Литовський мир дав можливість будувати повноцінні відносини з могутніми сусідами, зокрема, звертатися до них по допомогу.

Несподівано сприятливими виявилися домовленості і щодо територіального питання. На кордоні з Австро-Угорщиною УНР зберігала за собою повністю Подільську і Волинську губернії – як це й передбачав ІІІ Універсал (нагадаємо: західні повіти Волині контролювалися німцями ще від 1915 року). Більш того, до України долучалися території Холмщини і півдня Гродненської губернії – включно з містом Брест-Литовськ, в якому проходили переговори. Це були надзвичайно вигідні умови, з огляду на те, що війська УНР на той час контролювали лише частину Волинської губернії.

Східна Галичина і Буковина із Закарпаттям лишалися у складі Австро-Угорщини, що й не дивно – адже це були її довоєнні території, і вона їх успішно контролювала. Дивним було інше. Хоча Відень у Брест-Литовській угоді виступав як сильніший партнер, він погодився на щедру поступку делегації УНР – пообіцяв згодом створити із українських земель австрійської частини монархії окремий коронний край. Українці безуспішно домагалися цього з 1848 року!

Вже 12 лютого Рада народних міністрів УНР звернулася до Німеччини з проханням збройно допомогти проти більшовиків. Це збігалося з намірами Берліна дотиснути Раднарком до підписання повноцінної мирної угоди. Більшовики у цей час гралися з дурним гаслом «ні війни, ні миру», і щоб повернути їх за стіл переговорів, 19 лютого на фронті від Балтики до Волині розпочався німецький наступ. 28 лютого до німців приєдналися австро-угорські війська, серед яких був Легіон Українських Січових стрільців. Завдяки угоді та офіційному запрошенню з боку УНР, війська Центральних держав вступали до України як союзники. В авангарді німців і австро-угорців наступала оновлена українська армія, яка 1 березня 1918 року визволила Київ.

Врешті-решт, 3 березня 1918 року більшовицька делегація за вказівкою Раднаркому була змушена підписати з Центральними державами власний Брест-Литовський договір. Серед іншого, він передбачав зобов’язання радянської Росії припинити війну проти УНР, визнати незалежність України та укласти з нею мирний договір. Ще два місяці знадобилося на те, щоб остаточно витіснити більшовицькі загони за межі України. За цей час українські війська побували у Криму і дійшли до Донбасу.

Брест-Литовський мир дав можливість визволити Україну від російських загарбників, встановлював вигідний кордон на заході, подарував українській владі півроку відносного спокою і можливість займатися розбудовою державності. Звісно, були також моменти, які підважували ці успіхи: свавілля окупаційної адміністрації «союзників» (аж до організації державного перевороту), невирішеність низки територіальних питань (Холмщина, Крим, Галичина…), фактичне обеззброєння України «союзниками» напередодні нової більшовицької агресії. Попри це, Брест-Литовський договір практично в усьому виграє у порівнянні з іншою вікопомною угодою – Варшавською (21 квітня 1920 року). За обіцянку визнання і військової допомоги поляки зажадали від України великих територіальних поступок на заході, вони дійшли тільки до Дніпра і дуже швидко були змушені назавжди відступити. Попри це, саме Варшавська угода часом позиціюється у нас як видатний зразок партнерства і братерства по зброї в часи революційної завірюхи 1917-1921 років.

 

Бонус: Карта розчленування Росії з французької газети «Exelsior» за 27 лютого 1918 року

Французька карта демонструє ситуацію, що існувала між підписанням українського і російського Брест-Литовських договорів. У публікації стверджується, що Брест-Литовський договір дивовижно змінив карту імперії російських царів.

Німецький фронт просувається на схід і майже досяг Києва. Території, окуповані Центральними державами, розподілені на кілька категорій. З вертикальним штрихуванням – ті, що мали бути відторгнуті у Росії (Польща, Литва, Лівонія, Курляндія, Естонія). Натомість, марковані крапками білоруські території і Псковщину передбачалося згодом повернути Росії – після укладення миру і демобілізації.

У якості незалежних держав показані Фінляндія та УНР. Остання – у межах ІІІ Універсалу з додаванням обіцяних за Брест-Литовським договором територій Холмщини і півдня Гродненщини (Берестейщини). До речі, це досить раннє і досить точне зображення території України у джерелах, пов’язаних з Антантою. Пізніше на західних картах можна буде дуже часто побачити Україну з химерними кордонами – без Північної Таврії, зате з Курською губернією.

Exelsior

Карта люб’язно надана Павлом Подобєдом

Цікаво, що поруч з Фінляндією виділена Інгрія, а поруч з Україною – Курська і Воронезька губернії (міста Курськ і Воронеж переплутані місцями). Можливо, це натяк на перспективні напрямки територіальної експансії?

Виділені також периферійні країни-регіони – Білорусь, Бессарабія, Крим, Козаки (Дон) і Кавказ. Грубим кордоном від власне Росії відділені азійські території: Російський Туркестан і Сибір. Решта Росії на карті поділяється на Великоросію та (певно не зовсім великоросійську) «Східну Росію».

Карта не дає нам забути і важливий для Франції контекст Першої світової війни. На ній показані позиції німецького блоку, а також згадується Антанта. Позначені основні морські порти регіону, наявні багато кількісних показників для читачів, що звикли все підраховувати.

Коментарі
Звичайний патріотизм повинен бути підкріплений надійними джерелами і фактами, які можна використовувати як для свого усвідомлення, так і для «ідеологічних дискусій».

© 2014-2016 Ликбез. Atlaskit.

Вгору