Бандерівська ідеологія була фашистською та тоталітарною?

Міфи та стереотипи

Бандерівська ідеологія була фашистською і тоталітарною?

 

Історична реальність

У поняттях сучасної науки ОУН сповідувала інтегральний націоналізм – радикальну ідеологію національного визволення, в основі якої лежала ідея створення незалежної сильної національної держави на своїх етнічних землях.

Однак, ОУН до кінця залишилося нелегальним рухом, який воював проти трьох держав (Польщі, Німеччини та СРСР) і не створив своєї держави, яка б проводила певну експансіоністську або репресивну політику, засновану на ідеології «фашизму» або «тоталітаризму». ОУН було радикальним рухом опору дискримінованої етнічної групи – українців. А це передбачає іншу систему оцінок, крім розпливчастих ідеологічних шаблонів.

Радикалізм був обумовлений тим трагічним станом, в якому опинилося українське суспільство після Першої світової війни в результаті сталінського терору в СРСР і дискримінаційної політики Польщі та Румунії. Гіркота від програної українськими соціал-демократами національної революції 1917-1921 рр. призвела до дискредитації демократичних цінностей, які західноукраїнська молодь розглядала як прояв слабкості та погодження. Однак така дискредитація відбулася і в інших державах Європи. Ні СРСР, ні Польща, ні Румунія не були вільними суспільствам. Тиск чужої держави зустрічало опір українського суспільства. Воно не було свідомо «цивільним» – воно просто хотіло своєї свободи вибору.

Реальних демократичних інструментів для захисту інтересів свого народу для українців не існувало ні в СРСР, ні в Польщі, ні в Румунії. В СРСР українці стали мимовільними учасниками ще більш екстремального соціального експерименту, який ґрунтувався на потужній репресивній машині й мільйонах жертв. У Польщі та Румунії вони були дискримінованою національною меншиною.

Український націоналізм і «фашизм» (на жаль, дуже складно точно визначити ці явища) можна розуміти як різні типи одного загальноєвропейського феномена тієї епохи – інтегрального націоналізму. «Інтегральний» позначає домінування цінностей нації над іншими, наприклад правами особистості. Вона повинна підпорядкувати свої інтереси інтересам нації. Якщо ще додати до цього «расу» – вийде «нацизм» (см .: «Бандерівці були нацистами?»). Але «українська раса» – явище аж надто розпливчасте, і вже тим більше, не «нордичне». Перевагу інтересів нації/країни/народу перед особистими можна вважати банальним патріотизмом – наприклад в умовах війни. На цьому ґрунтується весь комплекс суспільно-корисних цінностей будь-якої країни. Тому з оцінкою «націоналізму» як «негативу» теж варто не поспішати.

Фашизм був експансіоністської ідеологією державних націй, в той час як український націоналізм був національно-визвольним рухом бездержавної нації, який без ресурсів і репресивної політики своєї держави не мав можливості розкрити та реалізувати свій потенціал. Як би він його реалізував? В якому році? За яких обставин?

Хтось може теоретично припускати, що, «якби», українські націоналісти створили в 1920-1930 роки свою державу, то воно б було схоже на Італію Муссоліні. Або на Радянський Союз Сталіна. Або на Іспанію Франко. Однак це – лише гіпотези, помножені на теоретичні шаблони та стереотипи. А може там би ще щось добре сталося? Тому нам варто виходити тільки з фактів.

ОУН боролася в підпіллі проти будь-якої держави, а свого не мала. Вона була екстремістською організацією, що не мала ніяких ресурсів свого існування, крім суспільної підтримки. І тому міркування про «фашизм» ОУН настільки ж доречні, як міркування про «фашизм» Ірландської Республіканської Армії в 1960-і роки. Або ж вважати сіоністську організацію “Хагана” фашистською, оскільки вона була терористичною. Шляхи до створення демократичного Ізраїлю були різні. Мабуть, не всякий міжетнічний конфлікт породжує виключно «фашизм».

Про «тоталітаризмі» ОУН. Будь-яка підпільна організація, переслідувана державою, є «тоталітарною». Як «тоталітарні секти». Її безпека залежить від ієрархії, підпорядкування, дисципліни й старанності та віри у вождя. Але будь-яким «остаточним критерієм» «тоталітаризму» у всіх соціальних науках є політика конкретного державного режиму. А такого у ОУН не було. Тому з наукової, а не пропагандистської точки зору, ОУН може бути лише носієм «недемократичної ідеології», і то лише до 1943 року (див: «Бандерівці були нацистами?»)

Український історик Олександр Зайцев пропонує розглядати ідеологію і практику ОУН як різновид усташизма (від назви хорватських усташів) – «особливий тип революційного інтегрального націоналізму, який виникає в результаті відсутності власної національної держави та прагне його створити й утримати всіма доступними способами, аж до терору» (см .: Зайцев О. Український Інтегральний націоналізм (1920-1930-ті) роки: Нариси інтелектуальної історії. – К .: Критика., 2013. – С. 426-427.)

Український інтегральний націоналізм 1920-30-х рр. мав кілька різновидів: «діючий («чинний») націоналізм» Дмитра Донцова, «організований націоналізм» ОУН, «творчий націоналізм» ФНЄ (Фронт національної єдності). Однак, як будь-які ідеологічні конструкції, ці різновиди вимагають від дослідників того, щоб людина, яка зробила певні дії, потім сказала: «Я це зробив, виходячи з ідеалів такий-то версії українського націоналізму». «Ідеологія» вимагає чіткої системи викладу думки, суворої системи цінностей, але зовсім необов’язково, щоб послідовники ідеології ці принципи чітко знали, – скоріше вони б їх просто використали як гучну назву або гасло. Останнє зазвичай додумують історики або пропагандисти.

При цьому, незважаючи на те, що Донцов вплинув на ідеологічне становлення багатьох членів ОУН, ставити знак рівняння між «діючий націоналізмом» Донцова та його оунівським побратимом було б необґрунтованим. Якщо перший був набором емоційних гасел і тотальної критики, зумовленої видатним публіцистичним талантом його автора, то «організований націоналізм» ОУН пропонував певну політичну доктрину і мав риси систематизованого світогляду. (Організація українських націоналістів и Українська повстанська армія: Історичні нариси / НАН України; Інститут Історії України / С.В. Кульчицький (відп.ред.). – К .: Наук. Думка, 2005. – С. 456-460). Невипадково Донцов так і не прийняв пропозиції стати офіційним ідеологом ОУН. Незважаючи на це, його авторитет серед оунівців залишався дуже високим. В еміграції ОУН(б) підтримувала його матеріально до кінця життя. У реальному житті емоційний публіцистичний заряд Донцова, підпільна організаційна практика «справжнього ОУН», реалії жорстокої війни і соціальна практика звичайного життя при зміні політичних режимів й окупацій склали ту суміш «українського націоналізму», в якій давно не можуть розібратися вчені. Швидше за все, це було просто українське життя певної епохи і місця. З усіма її благами і трагедіями, залежними занадто часто, на жаль, від глобальних політичних процесів. Ще див: «Український націоналізм «бандерівців»- антилюдська ідеологія, якій немає місця в XXI столітті?».

Публікація підготовлена у співавторстві з Кирилом Галушком